Колишній міністр юстиції Рашида Даті, голова фракції Республіканців у Національній Асамблеї Крістіан Жакоб, сенатор Жерар Лонге, депутат та колишній голова Парламентської Асамблеї НАТО Пьєр Лелюш… Всі ці, не останні у Франції політики супроводжують Саркозі в поїздці до білокам'яноїї, організованої, згідно з інформацією Тиждень.ua,співголовою асоціації “Франко-російський діалог” Тьєррі Маріані.
“Нічого особистого, – наголошують у таборі політика, що мріє повернутися до Єлисейського палацу на білому коні в 2017 році. – Нульовий ризик. Саркозі та Путін — давні друзі, візит замислювався ледь не рік тому. Жодного зв”язку, – як ви могли таке подумати? – з бомбардуваннями у Сирії.”
Насправді ж — все навпаки. Ніколя Саркозі свідомо суне палки в колеса Франсуа Олланду, щоб ствердитись самому та послабити опонента. Олланд категорично не хоче починати переговори з сирійським диктатором Ассадом. Путін, силою силою зброї проштовхує свого союзника до кола переговірників. Саркозі позиціонує себе в опозиції до офіційної лінії Парижа, сподіваючись, що електорат оцінить. Правило шахівниці, через яке в світі вже пролито океани крові.
Читайте також: Лабіринт відповідальностей
Що демонструє цей епатажний візит впливового політика до Росії? Насамперед, ту очевидність, що, попри чиннні санкції та низьку ціну на нафту, Кремлю зовсім непогано вдається грати на невдоволених амбіціях, жадібності та антиамериканських комплексах частини політичного класу Франції. “Серйозне російське видання “Ведомості” зазначило, що депутат Тьєрі Маріані, який, імовірно, організував візит Саркозі до Москви, має суттєві інтереси в банку, де є власником російський пропутінський олігарх Костянтин Малофєєв, – щойно сказала в інтерв”ю “Франс-Інфо” викладач інституту в Ренні, політолог, фахівець з питань дисидентського руху в СРСР Сесіль Весьє. – Треба б поцікавитися цими вірогідними активами французького депутата”…
Нічого особистого — тільки бізнес. Марін Ле Пен отримує кредити в російських банках, Маріані, який зорганізував улітку скандальну поїздку французьких депутатів до Криму, а сьогодні — Саркозі до Москви, очевидно, не за платню депутата утримує на Єлисейських полях офіс свого лобістського “Франко-російського діалогу.”.. А Саркозі — чим гірший? Хіба йому не треба грошей на виборчу кампанію? 2017-тий — не за горами…
Читайте також: Донецький джихад французьких радикалів
Колись, під час Помаранчевої революції Саркозі навідався до України, зустрівся з Ющенком. Тоді обидва були лише опозиційними лідерами. Сьогодні у досвіченого опозиціонера — інші маршрути. “Величезна помилка — підтримувати Україну й тим створити умови для нової Холодної війни з Росією”, – не втомлюється він повторювати в численних інтерв'ю.
Чи вірить фаховий правник у власну аргументацію? Чи усвідомлює, що надто грубо пересмикує факти, ставлячи воза поперед коня? Адже саме агресія Росії, спочатку в Криму, а потім на Донбасі, змусила Україну взятися до зброї. Саме Москва відновила й дискурс, і дух Холодної війни, а Саркозі колись, ще кандидатом у президенти, обіцяв бути вимогливим з Кремлем… Як бачимо, передумав.
Як і Ле Пен, лідер Республіканців, критикуючи “американозалежність” Олланда, сам перебуває в активному пошуку зовнішньої підтримки. Візит до Москви — чітке підтвердження спраги до влади, за будь-яку ціну. Все те свавілля й ріки крові, що уособлюють режими й Путіна, й Ассада, для Саркозі, слід розуміти, – лише дрібниці, що через них можна переступити по дорозі на свій Олімп.
Читайте також: Путінський форпост у Британії
Зустріч Саркозі з Путіним відбувається в ті дні, коли команда Олланда намагається організувати в Парижі переговори по Сирії — за участю США, Великої Британії, Італії, Німеччини, Саудівської Аравії, Об”єднаних Арабських Еміратів, Катару, Туреччини… Але без Росії та Ірану. “Олланд кусає собі лікті, бо два роки тому не знайшов у собі достатньо рішучості ударити по позиціях ІДІЛу, – розповів Тижню колишній французький дипломат. – Він почувається майже особисто винним. Нинішні французькі удари по позиціях Ісламської держави — не лише вистражданий крок Олланда, але й надзвичайно важливий для нього виклик, на який він хоче відповісти. Врешті, на землі Сирії, за фактом, французька зброя вже воює проти російської…”
Ось такий контекст. Спритність, кажуть, не найгірша вада. Але хто знає? Заохочуючи Путіна новими перспективами після президентських виборів у Франції, конкретні політики беруть на себе особисту відповідальність за загибель тисяч і тисяч людей, яких продовжує безкарно винищувати Москва.