Виставка, присвячена подіям Першої української революції в паризькій Універсистетській бібліотеці мов та цивілізацій (Bulac), складається з декількох вітрин. Експонати для пересічного відвідувача — цілком несподівані: саморобний тризуб для каски, виготовлений вояком Української Народної Республіки навзамін до російського двоголового орла, колекція австро-угорських, польських, російських поштових марок від 1917 року з печаткою-тризубом, оригінали тогочасних грошових банкнот УНР та Гетьманату, два примірники “Історії України” Грушевського, видані з інтервалом у рік, що писалися й доповнювалися, як видно з пізнішої версії, в режимі реального часу…
Для французького студента, який не навчається україністики, всі ці історичні свідчення епохи — територія маленьких відкриттів. “Але ж це правда, що українська держава виникла не на уламках СРСР, а значно раніше — сто років тому, на згарищі агонізуючої російської монархії,” – замислено промовляє Матьє, студент історичного факультету Сорбонни, ніби переконуючи самого себе. Хто добре знає французьке дослідницьке середовише, той зрозуміє: книжок авторства російських професорів, котрі доводять, буцімто Україна – “штучне утворення”, зовсім не бракує.
Чиатйте також: В’ячеслав Липинський. Спадщина
Колоквіум в Інституті Східних мов, до якого приурочна виставка у міжвишівській бібліотеці, має назву “Виникнення України”. Науковий захід зосередився на політичних, літературних, мистецьких, церковних подіях буремного 1917 року, з проекцією на більшовицьку українізацію та період репресій. “Навіть якщо витоки української державності беруть початок у Київській Русі, термін “виникнення” або “поява” України стосовно періоду УНР та Гетьманату, що використаний у назві колоквіуму, цілком доречний, – вважає колишній посол Франції в Україні Жак Фор. – Саме сто років тому Україна, власне, під цією назвою, спробувала здобути державність у модерному сенсі слова.”
Колоквіум та виставка завершують невелику серію заходів, приурочених до подій 1917 року. “8 березня, в рамках візиту Міністра закордонних справ України Павла Клімкіна до Франції, відбулася презентація історичних документів доби Української революції та УНР з Архіву МЗС Франції, – уточнює для Тижня керівник Українського культурного центру в Парижі Наталя Кочубей. – У такий спосіб, на офіційному рівні, було відзначено встановлення дипломатичних відносин між незалежною Україною і Францією. Представлені документи засвідчили повноцінні двосторонні контакти. На виставці, зокрема, були виекспоновані особисті телеграми Олександра Шульгіна – безпосереднього учасника подій 1917-1921 років, з яким пов’язане становлення української дипломатичної служби.
28 травня, в рамках вшанування пам’яті Симона Петлюри, на могилі Головного Отамана на цвинтарі Монпарнас в Парижі відбулася урочиста церемонія і панахида. Крім наукової конференції до 100-річчя Української революції «Поява України»/ «Emergence de l’Ukraine » в паризькому інституті східних мов і цивілізацій INALCO, заплановано урочисту церемонію до Дня української дипломатії у місті Сарсель, де похований перший міністр закордонних справ УНР Олександр Шульгин.»
Читайте також: Консервативна революція гетьмана Павла Скоропадського
Конференція в INALCO привернула увагу французької аудиторії до трагічних доль учасників української боротьби за незалежність. “Українські студії Інституту східних мов вважали необхідним показати специфіку українських подій періоду 1917 року, які були власними процесами, а не простим відлунням російських політичних трансформацій, – пояснює керівник кафедри українських студій INALCO Ірина Дмитришин. – Якщо дуже спрощено, наш колоквіум є українською версією 1917-го. Виставка в бібліотеці дозволила продемонструвати події, спираючись на рідкісні документи з бібліотечних фондів. Публікації тих років — брошури та звернення різних політичних сил до Паризької мирної конференції, перші документи радянської влади періоду українізації та, зокрема, твори діячів Розстріляного відродження, є елементами теми, яку ми обрали: виникнення України на політичній карті світу.”
“Більшість французів сприймають події 1917 року через російську призму, – погодився в розмові з Тижнем Бенжамен Гішар, науковий директор Універсистетської бібліотеки мов та цивілізацій BULAC. – Наша виставка дозволяє зрозуміти, що все було набагато складніше. Ми бачимо, зокрема, наскільки потужною та активною була радянська пропаганда, що здійснювалася українською мовою, під час більшовицької українізації. Це дозволяє зрозуміти, що більшовики мусили рахуватися з українським фактором, після спроби побудови незалежної української держави.”
Чиатйте також: Від автономізму до державності
Чому сто років тому українцям не вдалося зберігти суверенитет, бодай до початку Другої світової війни, як зуміли зробити Латвія, Литва та Естонія? Скільки дослідників, стільки й гіпотез. На думку французького історика Даніеля Бовуа, фахівця з “трикутнику” Польща-Україна-Росія періоду ХІХ століття, “українське суспільство на той час не було готове мислити та сприймати світ категоріями держави.” Як наголосив пан Бовуа у виступі на колоквіумі в INALCO, на відміну від Польщі, де еліти здавна прагнули незалежності й за неї боролися, українські політичні лідери в 1917 році бачили пріоритетом соціальні та земельні питання, погоджуючись, за суттю, на оновлену федерацію з Росією.
Масова неписемність, політична непритомність, невміння об’єднувати зусилля заради побудови власної держави… Більшість учасників дебатів погодилися на тому, що ці та інші фактори пізніше призвели українців не лише до втрати незалежності, але й залишили безборонними перед кількома хвилями репресій, що надійшли з боку Москви. Втрата держави вилилася у винищення національно свідомої інтелігенції, священництва, селянства. Символічно, що чимало діячів Розстріляного Відродження були страчені в 1937 році, або на 20-ту річницю Української революції. Втім, французький історик, викладач INALCO Ярослав Лебединський. вважає, що та перша спроба побудови власної держави не була марною. У 1917-му Україна вперше заявила про свою суб”єктність, й саме тому, що відбулися визвольні змагання 1917-1919 років, СРСР не зміг остаточно зруйнувати українство та змушений був залишити його окремою складовою своєї держави.
Перші книжки Сосюри, Тичини, Хвильового, експоновані на виставці в BULAC, підказують, що для потужного таланту фізичне виживання не є абсолютним рішенням. Масштабність репресій, що почалися в Україні з кінця 20-х років та остаточно завершилися, певне, лише з розпадом СРСР, доводить, що історія далеко не завжди автоматично рухається у напрямку прогресу. Часом вона випробує на міцність держави та нації в неймовірно жорстокий спосіб. Україна, волею долі, стала тим “експериментальним майданчиком”, де понад століття визначаються провідні вектори європейського розвитку. Це вже усвідомили англо-саксонські дослідники, такі, як Тімоті Снайдер та Анн Апельбаум. Порівняно до них, французька наукова думка демонструє певне відставання. Можливість ознайомитися з документами та свідченнями часів Першої української революції створює, для дослідницької спільноти, додаткові можливості у себе вдома. Аби знайшлося бажання скористатися нагодою.