«Президент України, голова та міністри Кабінету міністрів України, голова Верховної Ради України та його заступники взяли участь в урочистостях з нагоди чергової річниці заснування Української Радянської Соціалістичної Республіки. Цього року Україна святкує своє 98-ліття! З цієї нагоди керівники держави зустрілися у Києві з трударями різних регіонів нашої Батьківщини, вручили їм пам’ятні нагороди та подяки. Увечері на столичному Майдані Незалежності заплановано святковий концерт за участі професійних та аматорських музичних колективів, які завітали до столиці із різних куточків України».
Важко навіть припустити, що б відбулося, якби у 2017-му році на сайтах центральних органів влади з’явився подібний прес-реліз. Щонайменше владі була б забезпечена тотальна обструкція у соцмережах. Сьогодні це лише витвір уяви, неможливий у реальності після подій 2014-го року. Насправді, згідно з постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році», на державному рівні серед іншого відзначать століття з дня проголошення УНР та «початку збройного опору Української Народної Республіки проти російської агресії». Окрім того, серед пам’ятних дат не оминули 75 років з початку формування Української повстанської армії та 80-ліття початку «Великого терору» сталінських часів (заходи на відзначення цієї річниці відбулися 5 серпня). Червоні маки стали неодмінними атрибутами для посадовців на заходах з нагоди перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, а українська армія поступово відмовляється від форми та символів радянських часів, що видно на парадах до річниці Незалежності.
Разом із тим, низку регіонів охопила місцева «ювілейна лихоманка». Одразу у кількох областях із доволі великим розмахом святкують річниці заснування. Наприклад, проїжджаючи по Подільському узвозі у Києві можна побачити привітання із 85-річчям області від голови Київської обласної держадміністрації Олександра Горгана. Автори привітання розмістили, хоча Київ і не входить до складу цієї адміністративної одиниці. Цього року 85-ліття разом із Київщиною святкують на рівні обласної влади ще у п’яти областях. Чотири регіони відзначають меншу річницю – 80 років від заснування.
Читайте також: Будьмо!
Нинішній адміністративний поділ Україна успадкувала від радянських часів. Сучасні кордони більшості областей утворили у два етапи – перший у 1932 році, другий у 1937. Саме у 1932 році на мапі України взагалі з’явилося поняття «область». До цього УРСР поділялася на округи та райони, а певний час і просто на райони. Дати адміністративної реформи Сталіна майже співпали з двома трагічними подіями української історії – Голодомором і з уже згаданим «Великим терором». Можна стверджувати, що тодішні області утворили штучно та виключно з метою посилення управління регіонами із єдиного центру.
«Ми не вважаємо, що це ювілеї, які варто відзначати. З точки зору встановлення тих чи інших адміністративних одиниць і областей нічого значимого 80 або 85 років тому не відбулося. Справді, адміністративні реформи, які робилися в радянські часи, у часи Сталіна, робилися радше для посилення тоталітарного режиму. Навряд чи це те, що зараз варто відзначати», – каже голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Однак навряд чи ініціатори святкування річниць областей вкладають у ці події якийсь ідеологічний сенс. Скоріше це успадкована інерція держапарату, яка свідчить, особливо на місцевому рівні, що він змінюється дуже повільно. Також не варто забувати про привід учергове засвітися перед виборцями для голів регіонів. Свідченням відсутності ідеології є те, що різні чиновники місцевого рівня мають свою «зону відповідальності» у святкуваннях і не лізуть на територію колег. Наприклад, привітання з ювілеєм Київщини від мера столиці Віталія Кличка навряд чи вдасться знайти. Так само не вітає мешканців Дніпропетровська з ювілеєм області мер міста Борис Філатов – це прерогатива голови області Валентина Резніченка і обласної ради Гліба Пригунова. Аналогічна ситуація в інших місцях – на Одещині мер Геннадій Труханов, якого часто звинувачують у підживленні проросійських настроїв, не вітає з річницею заснування радянської області. Замість нього це роблять голова ОДА Максим Степанов і облради Анатолій Урбанський.
За словами В’ятровича, місцеві чиновники, відзначаючи такі дати на державному рівні, не порушують жодних законів, зокрема і про декомунізацію: «Це радше порушення принципів здорового глузду. Адже що відзначають, коли кажуть, наприклад, про 85-ліття Київської області? Цієї області чи регіону перед тим не існувало? Ця територія не мала якоїсь історії перед тим? Іноді ці відзначення є атавізмами «совка», який, на жаль, продовжує жити дотепер. З ними радше слід боротися несприйняттям громадськості. Це потребує культурних змін, а не законодавчих», – зазначає він.
Окрім зайвого приводу для піару, річниці областей також чудова можливість витратити кошти місцевих бюджетів. Наприклад, на Київщині ювілей області відзначають за кошти обласного бюджету. Окремої статті немає, однак для таких потреб існує спеціальна програма «відзначення державних та професійних свят, ювілейних дат, заохочення за заслуги перед Київською областю, здійснення представницьких та інших заходів на 2016-2020 роки» . Загальне фінансування цієї програми на 2017 рік – понад 1,7 млн грн. Це незначні кошти з огляду на загальний бюджет доволі заможної за українськими мірками області. Однак реальні статті видатків – бігборди з нагоди відзначення 85-річчя утворення області, проведення зустрічей із заслуженими мешканцями регіону, різні мистецькі та спортивні конкурси і акції.
Читайте також: Політика ювілеїв. Що, як і навіщо ми відзначаємо
Насправді ці плани та програми з року в рік повторюють одна одну, а облради випускають однотипні документи та розпорядження. Іноді це призводить навіть до кумедних ситуацій. Наприклад, місцеві ЗМІ помітили, що план заходів до відзначення 85-літнього ювілею Київщини багато у чому повторює план до 80-ліття області, яке у 2012-му році організовував екс-голова ОДА регіонал Анатолій Присяжнюк. Окрім бігбордів та «зустрічей з Героями Соціалістичної праці», це такі заходи як «Мистецтво одного села», «Мистецька родина», «Славному роду нема переводу», «Київщина – мій рідний дім», «Краю мій, гордість моя», конкурс учнівської творчості «Об'єднаймося ж, брати мої» тощо. Як відбуваються подібні заходи можна побачити у звіті Святошинської РДА:
Інша стаття видатків за подібними програмами – різноманітна сувенірна продукція та значки. Наприклад, Дніпропетровська обласна рада заснувала спеціальну відзнаку голови цієї ж ради «Пам’ятний знак «85 років Дніпропетровській області». Після цього провели закупівлю, і за 97320 грн з бюджету придбали 120 таких знаків. Якщо перерахувати, то одна медаль з латуні і нікельованим покриттям, розміром 45х45х2,5 мм обійшлася у 811 грн.
В одному з місцевих ЗМІ є звіт про вручення цієї нагороди. Виявляється, що знак, придбаний на кошти обласного бюджету, вручили разом із поздоровленнями не тільки від голови облради Гліба Пригунова, але й «від народного депутата Олександра Вілкула».
Загалом у бажанні людини асоціювати себе з певним населеним пунктом чи регіоном немає нічого дивного. За даними «Центру Разумкова» станом на 2015 рік, майже рівна кількість громадян асоціюють себе передусім з Україною (40%) та населеним пунктом, де проживають (39,6%). Ще 11,4% асоціюють себе передусім з регіоном проживання. При цьому на Півдні та Сході місцева та регіональна ідентичності популярніші. Слід згадати і про децентралізацію, яка суттєво підвищила значимість місцевої влади та громад. Фактично, відзначаючи «річниці областей», політики використовують собі на користь та популяризують саме регіональну ідентичність громадян.
Читайте також: Чотири України
На думку В’ятровича, вшановувати регіон або населені пункти можна інакше: «Я переконаний, що у будь-якому регіоні України можна знайти коріння власне в українській, а не радянській історії. Можемо апелювати до періоду державності 1917-1921 років, можемо апелювати до козацьких часів чи навіть до часів Русі. Абсолютно не обов’язково шукати корені чогось українського тільки в радянському періоді».
Водночас, за його словами, позитивні тенденції у напрямі поступової відмови від радянських та бюрократичних підходів до вшанування історичних дат усе ж є. На місцях цей рух не такий швидкий як на центральному рівні, де суттєво більша увага медіа та громадськості: «Тим не менш, є підстави казати, що зміни відбуваються по всій Україні».