Коли Іван Павло II відвідав свою батьківщину, Польщу, 1979 року, він зібрав величезний натовп захоплених прихильників, розвіявши хмари страху й брехні комуністичного режиму і показавши світу, та й самим полякам, справжнє обличчя країни. Заклик Папи «не боятися» перегукувався з посланнями таких дивовижних політиків, як Рональд Рейган і Маргарет Тетчер, і оголошував вирок імперії зла.
Утім нові папські меседжі дещо відрізняються. Перебуваючи з візитом у монгольській столиці Улан-Батор, папа Франциск передав вітальне послання по-сусідству — закликав китайських вірян «бути добрими християнами і добрими громадянами». Однак у комуністичній диктатурі в Пекіні немає поняття громадянства: вона вимагає безапеляційного, абсолютного, постійного послуху. На фотографіях видно, як купка відважних китайських вірян, які дісталися Монголії, аби побачити понтифіка, закривають обличчя в надії сховатися від машини нагляду однопартійної держави. Католицьким священникам із материкового Китаю, яких нині призначають беззаперечні авторитети партійної верхівки, заборонили подорожувати в Монголію.
Ще епічніший провал стався минулого місяця на віртуальній зустрічі з молодими римо-католиками в Санкт-Петербурзі. Франциск сказав їм: «Ви спадкоємці великої Росії. Великої Росії святих і царів; великої Росії Петра І і Катерини II; великої імперської Росії, оповитої культурою і гуманізмом. Ніколи не забувайте про цей спадок. Ви спадкоємці великої матінки Росії, рухайтеся тільки вперед».
М’яко кажучи, дивна промова. Важко уявити, щоб лідер Римо-Католицької Церкви радив бельгійцям, британцям, голландцям, французам, німцям, португальцям або іспанцям прославляти великі імперські традиції їхніх країн. Із сучасного погляду, європейські імперії були пожадливими і жорстокими, тероризували колонізованих і зрештою занапастили колонізаторів. Якби Папа бодай почитав історію власної церкви, то знав би, що у взаємодії Римської імперії з християнством далеко не все йшло гладко з часів його зародження.
Читайте також: Папа Франциск і російські міфи
Ба більше, імперіалістичні сентименти Росії — це вже не просто питання історичних дебатів. Вони вирують зараз. Достатньо кілька хвилин подивитися російські токшоу по телебаченню, де фахівці говорять про сусідні країни у зневажливій і погрозливій манері. А для українців російський імперіалізм — у буквальному сенсі питання життя і смерті.
У відповідь на заяву понтифіка глава Української Греко-Католицької Церкви зробив безпрецедентне публічне зауваження. Зокрема, Блаженніший Святослав Шевчук розкритикував схвальні відгуки Папи про двох російських царів: Катерину і Петра Великого, які намагалися знищити українську мову, культуру й ідентичність.
Натомість кремлівський речник Дмітрій Пєсков вельми позитивно сприйняв недоречні коментарі Папи Франциска. Мовляв, дуже «добре», що потифік знає російську історію, і його слова звучать «в унісон» із прагненням російської держави викладати історію в інтерпретації Владіміра Путіна. Тоді Ватикан нарешті схаменувся, і його представники намагалися виправдати заяву Папи. Та вже було пізно.
Читайте також: Ватиканська дипломатія і фальсифікація реальності
Легко списати такий «прокол» на поганих радників. Дипломатичний (і розвідницький) потенціал Ватикану величезний. Дехто пов’язує небайдужість Папи до Росії з латентним антиамериканізмом, спричиненим його досвідом з аргентинською хунтою за підтримки США у 1970-х і на початку 1980-х роках. Хтозна. Та найгірше те, що Папа не бажає вчитися на своїх помилках.
Великий ризик у тому, що Святий Престол відмовиться від дипломатичного визнання Тайваню (що є дедалі менш поширеною позицією) у марній надії домогтися поступок від режиму в Пекіні. Ще одна небезпека: потурання Кремлю підкріплює голоси тих на Заході, хто втомився від війни і намагається примусити Україну до миру. Ми сумуємо не тільки за Іваном Павлом II.