Перші чотири століття свого існування паперова пластика вважалася європейським мистецтвом – елітним, елегантним, навіть сакрально-шедевральним. Захоплювалась “паперовим рукоділлям” і англійська принцеса Єлизавета. Українська майстриня Ася Гонца також продовжує це мистецтво.
Усе почалося з пташиного пера
У Середньовічній Європі черниці виготовляли надзвичайно витончені медальйони, закручуючи на кінці пташиного пера папір з позолоченими краями. Зблизька ці маленькі паперові шедеври створювали ілюзію ніби вони виготовлені з тонких золотих смужок. Саме від “пташиного пера” – «quill» у перекладі з англійської і походить назва однієї з технік – квіллінг. Найбільшої слави це мистецтво зазнало коли з Європи “перебралося” на Схід. Тамтешні майстри за допомогою найрізноманітніших технік втілювали усі відомі традиції графіки та паперової пластики. Їхні роботи насправді виглядали шедеврами ювелірного мистецтва: оздоблення паперовим мереживом, безліч деталей. А Європа, як завжди, кудись квапиться, тому любить швидкі лаконічні техніки подібні до мозаїки.
Серед сучасних майстрів паперової пластики як за кордоном так і в Україні поширилася тенденція зі створення власних технік чи індивідуального почерку, іншими словами – “фішки”. Так, австралійський художник Грехем Хей працює у техніці пресування паперових пластів у стопки, яким потім можна надати різноманітні органічні форми. Наприклад, таким чином можна виготовити мушлю, морське каміння, предмет побуту. Білоруський майстер Сергій Коник працює у надзвичайно простій паперовій техніці, однак у роботах папір поєднується з фольгою, червоним лаком, іншими видами декору. Ходожник Річард Свіней зосереджує увагу на моделюванні пластичних об'ємів. Його “фішкою” є поєднання жорсткої симетрії композиції та м'якість природних ліній .
Паперова пластика по-українськи
В Україні майстрів паперової пластики не так багато, але хвалитися і пишатися теж маємо ким. Київський художник Олександр Лідаговський у техніці паперової пластики працює з 1997 року. Основною технікою у його роботах є витинанка. Манеру майстра можна порівняти з манерою датького художника Пітера Клесена, у творах якого тло виступає як повноцінна робота.
Ще одна добре знана в Україні майстриня паперової пластики Ася Гонца. Те, на що перетворюється папір у руках цієї молодої черкащанки просто потрібно бодай єдиний раз побачити. Її скульптури та маски – шедевральна сув'язь епох. Ася відрізняється від своїх колег тим, що відкидає у роботах абстрактність, будь-які емоції та інтуїцію, розкриваючи “душу” будь-якого образу предметно. А це означає, що перед тим як почати роботу над паперовою скульптурою чи лялькою майстриня перечитує не один десяток книжок з історії костюму, більша частина яких є у домашній бібліотеці. Або перед дзеркалом довго відточує “реверанси” шукаючи найбільш вдалу позу для майбутньої ляльки і замальовує її. Відтак – подумки вдягає костюм з тієї чи іншої епохи і знову змальовує текстуру, візерунок, кожну найменшу складку.
А почалося паперова епопея майстрині з витинанки. Вперше художниця почала вирізати у десятирічному віці. Якраз тоді маленька Ася захворіла і одного разу мати, йдучи на роботу, аби забавити чимось дитину до повернення, дала дівчинці ножиці й папір. Коли повернулася і побачила, що протягом дня вирізала з паперу Ася – просто перехопило подих. То була не просто гора новорічних сніжинок. Майже сюжетні легкі витинанки з ідеально прорізаними лініями та краями. Їх у той же день можна було подавати на виставку і мало хто, певно, повірив би, що це робота десятирічної дівчинки. Згодом це заняття стане справою усього її життя.
Вже на першому курсі Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Ася Гонца починає реалізовувати себе як професійний художник та займається паперовою пластикою. Ляльки та маски у такій техніці тоді не вирізав ніхто, тому Ася досить вдало зайняла порожню мистецьку нішу. Та й сьогодні це — єдина в Україні майстриня з подібним почерком.
2007 року Ася презентувала серію робіт на першій персональній виставці “Захоплення білим” у Черкаському художньому музеї. Експозиція певний час мандрувала Україною. Трохи згодом роботи виставлялися в музеї ляльок на Кловському узвозі. Ася бере участь у Всеукраїнському молодіжному мистецькому пленері "Мальовнича Україна" та організовує власну арт-студію “Глорія”.
Маленька паперова долонька панночки, притримуючи хустинку легко лягає у руку дещо фривольного з вигляду кавалера епохи бароко… Шнурівки на корсетах суконь, орнаменти візерунки, взуття – ці маленькі ідеально вирізані заворожують і виповнюють загальне враження від кожної ляльки. Їх у колекції Асі донедавна було 23, залишилось лише сім. Деякі з них потрапили у фонди музеїв, інші дівчина подарувала близьким друзям, а решта – приватні замовлення. Найчастіше роботи Асі замовляють у офіси, до інтер'єру у конференц-зали чи приймальні. Коштує паперова скульптура в середньому півтори тисячі гривень. Майстриня каже, що закордоном майстри, які працюють у подібних техніках заробляють набагато більше. Одна подібна скульптура може коштувати близько 25 тис. доларів.
“Не цінують у нас поки подібне мистецтво, – каже майстриня. – Якось у Черкасах в рамках однієї з виставок ми з моїми учнями зробили у такій техніці дві спідниці у натуральну величину. Одна – стилізована під вбрання епохи бароко, інша – s-подібний силует, так звана “качечка”. Охочі могли їх одягнути і сфотографуватися. Ця послуга коштувала 15 грн. Пригадую, що тільки за неї зібрали більше коштів ніж від продажу робіт”.
Вирізає Ася здебільшого вночі. Може розпочати роботу опівночі і завершити о п’ятій ранку. Над однією лялькою часом працює тиждень, іноді – до трьох місяців. Деякі роботи може залишати на певний час і потім знову до них повертатися. Венеціанські маски Асі яких у колекції майстрині шість – теж казкова річ. Власне, не дарма ж їх авторка величає себе майстром паперової магії. Легкі величні з душею епохи, яка вгадується в кожному орнаменті чи найменшому вигині вони заворожать красою кожного. Зараз Ася освоює нову надзвичайно складну техніку ізонитки, яку планує застосувати на масках.
«Це буде дуже складно, – каже Ася. – Якби мені вдався експеримент, то це був би аналог маски часів Ренесансу, де присутні особлива оздоба: вишивка, каміння тощо. За технікою вишивки на папері поки що зробила лише кілька маленьких шкатулочок. Це насправді дуже непросто. Попередньо потрібно накреслити візерунок потім з іншого боку, крізь шкіру чи папір, набити дірочки, а пізніше вишивати тонкою голкою для бісера. Елементи паперової пластики теж додаються».
Експеримент і ще раз експеримент
Дівчина каже, що готова до будь-яких експериментів в нових техніках наскільки б складними вони не були. Власні роботи Ася завжди оцінює з критикою. Каже, в попередніх роботах найбільше претензій до оформлення. Останні паперові скульптури основний акцент у яких зроблено на складку вважає вже більш якісними, але є претензії до фарбування. Впливає на якість те, що Ася працює вдома.
«Полімерно-будівельний клей замаскований під ПВА з яким доводиться працювати, бо єдиний підходить, надзвичайно токсичний, а зимою кімнату не надто провітриш, – розповідає майстриня. – Доводиться дихати шкідливими випарами. Разом зі мною страждає й домашня улюблениця, 16-річна кицька. Закордоном набагато більший вибір клеїв і, відповідно, паперу. Тому й тамтешні майстри мають більше можливостей для роботи».
Інструменти, з якими працює Ася, – універсальний набір: скальпель, затискач, шприц, бинти, вата, спирт, рукавички, механічні олівці, скляні палички, нитки – щось середнє між креслярем та хірургом. Відколи Ася почала працювати з папером не зраджує білому кольору. Каже, що пробувала працювати з кольоровим, але він погано склеюється. Крім того, білий колір за японською філософією ототожнюють з енергією Бога, тому на Сході майстри паперової пластики надають перевагу саме йому.
Сьогодні Ася працює у приватній київській школі “Райдуга”, їздить з роботами на різні виставки. Серед них минулорічний весняний “Медвин” та “Країна мрій”, періодично проводить майстер-класи. Каже, що це – нудно. З більшим задоволенням працювала б дизайнером-оформлювачем. Це бажання з'явилося під враженням від оформлення показу мод дому Коко Шанель, де смуга подіуму була оформлена паперовими сукнями білого кольору.