85-річний Папа, що обійняв високу посаду 2005-го 78-річним, ставши найстарішою персоною на цьому престолі за останні 300 років, завершить виконання обов’язків 28 лютого і, ймовірно, усамітниться у Ватикані. Про своє несподіване рішення він оголосив латиною 11 лютого на зустрічі кардиналів у Римі. Сказав, що більше не має моральної та фізичної сили для належного виконання обов’язків. Молитви й медитація допомогли йому вирішити, що нині Ватиканові необхідна людина міцнішого здоров’я, яка зможе керувати церквою із 1,2 млрд послідовників у світі.
В апостольській столиці миттю відкинули спекуляції на тему зречення, нібито спричиненого скандалами з розбещенням неповнолітніх у різних країнах або іншими проблемами, зокрема чутками про корупцію у Ватикані у зв’язку з арештом особистого папського дворецького, якого звинувачують у крадіжці документів понтифіка. За словами високопоставлених католицьких служителів, останніми кількома місяцями здоров’я Папи погіршилося, йому стало важко пересуватися.
Його відхід від справ означає, що тепер слід провести таємний конклав кардиналів і обрати наступника. Це станеться незабаром, адже цього разу не потрібно справляти жалобу по вмерлому главі церкви, як зазвичай. Ймовірно, вже до Вербної неділі буде призначено нового Папу, і вже за тиждень, на Великдень, він зможе взятися до виконання обов’язків. За західним календарем Великдень цього року припадає на 31 березня.
Хоча чимало католиків були шоковані зреченням Папи, здебільшого новину було сприйнято з розумінням. Світові лідери вшанували Бенедикта XVI. Американський президент Барак Обама заявив, що молиться за нього, а Анґела Меркель, канцлер Німеччини, де народився й виріс Йозеф Алоїз Ратцинґер (мирське ім’я понтифіка. – Ред.), сказала, що його рішення необхідно поважати. Релігійні лідери говорили про тиху духовність Папи та його старання продовжити роботу попередника Івана Павла ІІ.
Однак порівняння з попереднім главою католицької церкви, котрий так довго правив, підкреслюють численні проблеми Папи Бенедикта за останні сім років. Тепер церкві необхідно замінити понтифіка, якого вважали тимчасовим варіантом від самого початку, на молодшого і здоровішого спадкоємця. Бенедикт – мовчазний теолог і колишній архієпископ Мюнхена – багато років служив у Ватикані префектом Конгрегації доктрини віри. У Конгрегації (колись сумнозвісна Свята інквізиція) консервативний кардинал Йозеф Ратцинґер виступав за сувору ортодоксію і безжально придушував будь-які ліберальні чи реформістські рухи, яких не підтримував Іван Павло ІІ. Критики Ратцинґера дали йому прізвисько «Божий Ротвейлер». Тож він обійняв високу посаду на тлі загального невдоволення лібералів усередині та ззовні римо-католицької церкви. Ті вважають Ватикан надто традиційним, консервативним, не готовим до догматичних змін або не охочим підлаштовуватися під нову політику, соціальні установки й статеву етику сучасного світу.
Читайте також: Про Папу Римського, справедливість та набожних можновладців
Крім того, Бенедикт програвав порівняно з попередником, адже був не таким харизматичним, привітним і набагато менш упевненим у своїх комунікативних навичках. Тихий, скромний і стриманий чоловік, єдиною релаксацією котрого була гра на піаніно, видавався абсолютно приголомшеним через те, що мусив стати радше політиком, аніж духовним лідером. Чимало конфліктів у перші роки його правління виникали саме тому, що він нехтував роллю речника Ватикану та майстра зв’язків із громадськістю і був байдужий до неї. На початку свого папства Бенедикт наразився на обурення мусульман, процитувавши в одній із промов зневажливі висловлювання середньовічного візантійського імператора, в яких було засуджено ісламську жорстокість. Невдовзі він відштовхнув англіканців та інших протестантів, назвавши їх несправжніми християнами. А потім розлютив євреїв, відмовившись засудити заяви консервативного католицького священика-антисеміта, який дозволив собі сумніви щодо Голокосту.
Після кожного інциденту Бенедикт активно перепрошував і запевняв, що аж ніяк не хотів нікого образити чи розлютити. Але, за словами спостерігачів, він міг би уникнути таких ситуацій, якби більше звертав уваги на те, як його слова прозвучать і будуть інтерпретовані сучасними ЗМІ.
Своєю місією понтифік вважав боротьбу з антиклерикалізмом і витісненням релігії з життя людей, особливо у Європі. Але незабаром зіткнувся із хвилею протестів, особливо у тій-таки Європі й Америці, у зв’язку з історіями про священиків, які роками розбещували дітей. Церква пережила кризу, а надто по інший бік Атлантики, після судових справ на мільйони доларів. Бенедикта звинувачували в тому, що він нічого не вдіяв у цій справі, попри відомі Ватикану подробиці. Як Папа він, очевидно, був у глибокому стресі, а нещодавно від щирого серця приніс вибачення всім потерпілим. Та імідж церкви зазнав серйозного удару.
У якому напрямку піде католицька церква нині, намагаючись повернути втрачений авторитет і вплив? Усе залежатиме від обранця, який замінить Бенедикта. Чимало католиків вважають, що саме час для реформатора – найкраще не європейця. Кажуть, Святійшому престолові нині потрібен лідер із Африки, Азії чи Латинської Америки, де католицизм досі відіграє важливу роль. Занепокоєні й прості віряни, адже призначення ще одного традиціоналіста стало б катастрофою, особливо якби Ватикан не змінив своєї позиції щодо контрацепції та презервативів у боротьбі зі СНІДом. Католики-ліберали сподіваються, що новий Папа перегляне принцип целібату для священиків, який відлякує багатьох охочих стати духовними особами. Лунають заклики й до поновлення спроб взаємодії з некатолицькими церквами та до активнішої міжконфесійної діяльності. Усі ці нововведення поступово загальмувалися за Папи Івана Павла ІІ, а Бенедикт, здається, ще менше підтримував зближення із впливовими церквами, особливо православними. Йому не вдалося подолати тисячолітній розрив із християнами східного обряду або покращити відносини між Ватиканом і комуністичним Китаєм. Відносини між Римом і Російською православною церквою нині також зовсім не добрі.
Хто ж є основними претендентами? 118 кардиналів іще не досягли 80-річного віку, а отже, мають право голосу. Більшість із них були призначені Іваном Павлом ІІ та Бенедиктом і здебільшого дотримуються консервативних поглядів. Навряд чи буде обрано кардинала-американця, адже його національність вважатимуть перешкодою для відносин із країнами, що розвиваються. Серед можливих наступників: архієпископ Мілана кардинал Анджело Скола, кардинал Марк Велле – канадський очільник ватиканської Конгрегації у справах єпископів, архієпископ Маніли кардинал Антоніо Таґле (хоча йому 56 років, і він може видатися замолодим). Головний претендент із Африки – кардинал Пітер Тарксон (Гана), який очолює Папську раду справедливості і миру. Найвідоміший латиноамериканець – кардинал Оскар Марадьяґа, хоча його вважають занадто ліберальним, тож навряд чи консервативні кардинали можуть віддати за нього більшість голосів.
Хоч би ким був обранець, йому знадобляться неабиякі навички у взаємодії зі ЗМІ та політичні таланти, щоб подолати нинішні труднощі Ватикану, а також завоювати симпатії молодого покоління, менш схильного сприймати недемократичну ієрархію римо-католицької церкви або західнохристиянське вчення, ґрунтоване виключно на авторитеті однієї людини. Та, можливо, зречення Папи вже змінило один важливий аспект: прецедент зречення означає, що майбутні понтифіки не почуватимуться зобов’язаними обіймати посаду до самої смерті. Відтак буде легше знайти молодшого, активнішого наступника, який не правитиме Ватиканом стільки років, як Іван Павло ІІ. Попри те, новина про зречення Бенедикта XVI змусила багатьох людей замислитися про майбутнє найбільшої у світі християнської конфесії.