Те, що ситуація в банківській галузі України перебуває на межі катастрофи, всі зрозуміли наприкінці минулого тижня. Раціональні аргументи про те, що наразі підстав доля системного дефолту в Україні немає, викликали у населення одну реакцію: це все добре, але ми про всяк випадок гроші з банку заберемо. Й забирали – в масштабах країни відтік грошей із банків сягнув у жовтні 6,2 млрд грн.
ДЕПОЗИТНИЙ ПСИХОЗ
Усе почалося з Промінвестбанку, який потрапив під рейдерську атаку на тлі конфлікту між акціонерами (у Раді подейкують, що банк не поділили між собою головний акціонер Володимир Матвієнко та його дружина). Поки народ не почав забирати вклади з Промінвесту, часті повідомлення про крах західних мегабанків сприймалися більшістю українців як новини про сходження лавини на Марсі. Але коли «поплив» свій «рідний» банк, люди запанікували. Й одразу з’явилася інформація, що ще в кількох провідних українських банків є проблеми з поверненням іноземних позик (у різноманітних «таємних» списках найчастіше фігурували «Надра» та «Родовід»). Однак попри те, що «смертельними» ці проблеми не були, населення кинулося вимітати гроші з усіх без винятку банків. І тим самим фактично поставило їх на межу виживання.
Річ у тім, що масового одномоментного вилучення депозитних коштів вкладниками не переживе жодний банк у світі. Якщо один клієнт захоче забрати кошти раніше, ніж це передбачає депозитний договір – банк тільки виграє, адже в цьому разі він виплатить мінімальні відсотки. Але якщо «втікачів» буде більшість – банк завалиться. Єдиний вихід у цій ситуації – тимчасово позичити кошти в іншого банку. Та одним із найфатальніших наслідків світової фінансової кризи якраз і став загальний дефіцит коштів для міжбанківського кредитування. Єдиним джерелом коштів залишався Нацбанк. Утім, $37 млрд валютних резервів могли б за кілька тижнів «переполовинитися», якби населення кинулося масово забирати з банків свої депозити (станом на вересень загальна сума заощаджень населення в банках становила $15,7 млрд).
ФОТО: UNIAN
УЖЕ НІХТО НІКУДИ НЕ ЙДЕ
У понеділок НБУ прийняв постанову, якою заборонив банкам достроково повертати вклади. Й охоплені панікою вкладники можуть не турбуватися – раніше, ніж це передбачено депозитним договором, їм ніхто грошей не віддасть. Проте Нацбанк спробував додати до канчука ще й пряник: у постанову включено вимогу негайно здійснювати виплати по завершених депозитах, забезпечити безперебійне функціонування банкоматів та видачу готівки за платіжними картками клієнтів інших банків. Що є вкрай актуальним: адже вже наступного дня після прийняття постанови чимала кількість банкоматів не працювали. Представники банку «Приват», наприклад, посилалися на технічні проблеми, однак людей, які не змогли забрати своїх коштів, це навряд чи заспокоїло.
Реакція фахівців на заходи, викладені в постанові НБУ, була позитивною. «Я навіть не знаю, які ще заходи можна було б негайно запровадити, щоб зняти напругу на ринку, – каже Олег Устенко, старший економіст «Блейзер Фундації». – Протягом останнього тижня фізособи забрали з банків три мільярди гривень. Банківська система перебувала на межі ефекту доміно – коли люди панічно закривають депозитні рахунки, не зважаючи на те, є в банку проблеми чи ні».
Олександр Жолудь, експерт з економічних питань Міжнародного центру перспективних досліджень, також оцінює дії НБУ позитивно: «Національний банк надає банкам стабілізаційні кредити через фінансові механізми й тим самим підтримує їх ліквідність. Відповідно, будьякі банки, які не мають достатніх обсягів готівки для того, аби забезпечити панічні набіги на відділення, отримують вчасно кошти, тим самим зменшуючи тиск на банківський сектор».
Натомість позиція громадян полярно розділилася. Досить часто можна почути: як це так, держава не сміє не віддавати наші гроші, якщо в депозитному договорі була передбачена можливість припинити його достроково.
Цю логіку з формального погляду можна вважати виправданою. До того ж, постанова НБУ в юридичному сенсі є незаконною: недаремно ні її, ні її «попередницю», запроваджену в 2004 році, не реєстрував Мін’юст. І ті вкладники, які подадуть на банк до суду, матимуть непогані перспективи виграти справу. Однак, якби НБУ не втрутився, тотальний панічний відтік коштів обвалив би всю банківську систему, а за нею – й економіку. Висловлюючись фігурально, коли пасажири корабля, що зазнав аварії, лізуть у шлюпки через голови один одного, капітан має право віддати наказ стріляти в панікерів задля загального порятунку.
У ПОШУКАХ ГРОШЕЙ
Хоч панічний відтік коштів із банків тепер унеможливлений, навряд чи зараз знайдеться багато охочих покласти свої заощадження на депозит. А гроші банкам ой як потрібні – адже окрім власних ресурсів, узяти їх наразі просто ніде. «Щонайменше на півроку-рік отримати гроші на світових ринках буде неможливо, – пояснює Олег Устенко. – Більше того, різко зросли показники так званих кредитно-дефолтних свопів – вони визначають, скільки має заплатити потенційний західний кредитор України для перестрахування своїх ризиків. Станом на 13 жовтня це 1585 базових пунктів, або майже 16%. Додавши до цього ставку Libor 5% та 5% заробітку позикодавця, маємо в підсумку близько 25%, під які український банк теоретично зможе отримати гроші на міжнародному ринку. Це дуже багато».
Таким чином, не дати вкладникам змогу «передчасно» забрати свої кошти – це навіть не половина справи. Все залежатиме від того, чи зможуть банки відновити довіру клієнтів і запропонувати такі умови, на яких ті не штурмуватимуть касові віконечка, а навпаки, нестимуть, як і раніше, заощадження на депозит. Тут варто очікувати двох дій: по-перше, збільшити фонд гарантування вкладу фізосіб із нинішніх 50 тис. грн хоча б удвічі. Тоді будь-який вкладник знатиме: якщо з його депозитом щось станеться, держава повністю поверне кошти у розмірах фонду гарантування. Друга дія – це підвищити відсотки по вкладах та активізувати програми лояльності, які б заохочували клієнтів не забирати гроші навіть тоді, коли термін депозиту завершився.