Мабуть, у далеких від цього міста східнобалтійських або оксько-волзьких владних кабінетах дуже мріяли і мріють про щедрість чорноморського Півдня та подих близького Середземномор’я, бо тема про «ґород Єкатєріни» не перестає звучати в офіційних колах як Росії, так і – що більш ніж дивно! – України. І це при тому, що погляд вітчизняних науковців та дослідників на історію Одеси був давно сформований і фахово обґрунтований. Не вдаючись до праць українських істориків ХІХ століття, згадаємо, зокрема, що 20 років тому, далекого тепер 1994-го, в тому ж таки місті вийшов друком історичний нарис Олександра Болдирєва «Одесі – 600», де автор аргументовано, на основі документів доводить, що воно має надзвичайно давню історію і 1794 рік, коли Хаджибей перейменували в Одесу, далебі не може вважатися датою заснування.
І що ми чуємо сьогодні, у 2014-му? Знову про святкування у 2015-му чергової – тепер уже 220-ї – річниці Одеси, яку заклали 1795-го? Чи не дежавю переслідує нас усіх? Минуло більш ніж 10 років, відколи в газеті «Українське слово»
(№ 21/2003) я надрукував статтю «Що сказати вам за «всю Одесу»?», а вона й досі кричущо актуальна. Тож, аби не повторюватися, пане президенте, я просто процитую себе 10-річної давності:
«Мене, росіянина за походженням, безмірно дивує небійцівська, беззуба поведінка більшості української інтелігенції (і особливо тих, кого в політикумі вважають провідниками нації) саме у сфері інформаційної і духовної війни, яку ведуть противники української державності. […] Українці якось безжурно сприймають, а інколи й самі допомагають приниженню свого історичного минулого. […] Хочу звернутися до тих, кому не байдужа будь-яка, навіть незначна на перший погляд, ознака українського коріння в Українській державі: захистіть українське походження славетного міста Одеси від узурпації дати його народження російськими шовіністами!
Українська нація і держава винні в тому, що не чинять активного опору таким діям. Наука націологія серед інших складових самоусвідомлення, самовизначення, становлення й утвердження нації передбачає ретельне збереження і «рекламування» найменших […] цивілізаторських проявів титульної нації відповідної держави та фактів сприйняття її досягнень іншими народами як внеску в загальнолюдську справу. Якщо титульна нація цього не розуміє, забуває або не захищає інформацію про здобутки і вклад предків у розвиток цивілізації, то така нація не може сподіватися на повагу інших народів. Історія України – це не лише минуле, а й сьогодення і майбутнє. Тому ми, всі, хто вважає себе українськими державниками, незалежно від етнічного походження, зобов’язані відстоювати кожен факт, який збагачує родовід нашої Держави».
Через 10 років після тієї статті, 1 жовтня 2014 року, я написав президентові України Петру Порошенкові листа про Одесу. А щоб те послання часом не загубилося в нетрях Адміністрації, я цілком публікую його тут: «Пане Президенте! Чув Ваш виступ у місті Одесі з нагоди проведення параду Військово-Морських сил України на честь 23-ї річниці проголошення Незалежності України.
Петре Олексійовичу, виступ гарний! Однак мене здивували Ваші слова щодо відзначення у наступному році 220-ї річниці з дня заснування міста Одеси. Ми не можемо так нехтувати нашим історичним надбанням і слідувати за перекрученою московитами історією. Ніхто у 1794–1795 роках не засновував місто Одесу, оскільки не можна заснувати те, що вже існує. За документами татарську фортецю-містечко Гаджибей (Хаджибей), розташування якої було в самому старовинному центрі сучасної Одеси, перейменували в Одесу (а перейменування раніше існуючого населеного пункту не може вважатися заснуванням). Гаджибей (тюркською) був заснований з назвою Коцюбіїв (старопольською – Kaczbeiow), за історичними хроніками (перша згадка – 1415 рік), литовським князем Вітовтом. До речі, така інформація міститься й у Великій радянській енциклопедії, а її в жодному разі не можна звинуватити в «українському націоналізмі».
У дискусіях щодо двовікової історії Одеси не можна піддаватися сучасній імперській пропаганді, якій слідують наші доморощені сепаратисти. Джордж Орвелл зазначав: «Хто контролює теперішнє – контролює минуле, хто контролює минуле – контролює майбутнє». Знайдіть твір одеського історика О. В. Болдирєва «Одесі – 600: історичний нарис», там докладно все описано. Також ознайомтеся зі статтею С. Громенка «Чому Україна програє сусідам війни за історію» («Тиждень», № 35/2014).
На жаль, попередні очільники нашої держави на такі речі не звертали уваги, тому ми й залишаємося з облудними уявленнями московської пропаганди».