Наш колега, постійний кореспондент Тижня, спочатку в Кропивницькому, а потім — на фронті, загинув у бою. Він пішов до війська в перші дні війни, але продовжував писати нам репортажі — сповнені гіркоти та гумору, влучних спостережень та грубої військової правди. Дмитро був талановитим у всьому, що він робив. Його репортажі, написані від першої особи з окопів, знайшли відгук та схвалення французьких колег.
«У Дмитра була одна велика любов – Україна. Він мріяв про її світле майбутнє і намагався робити все, щоб прийти до нього, як можна швидше. Він нею жив і за неї ж віддав життя, – написала його дружина Олена на своїй сторінці у фейсбуці. – Він був світлою, розумною, щирою, принциповою людиною. Дімка дуже філософськи і особливо ставився до життя і смерті. Тому я дуже прошу, щоб ваш сум був світлим. А знаєте, як найкраще вшанувати його пам’ять? Не беріть і не давайте хабарів. Боріться за свої права. Живіть по совісті і по Конституції. Говоріть українською, читайте українське, слухайте українське. Декомунізуйте та дерусифікуйте себе і простір навколо себе. Повірте, він радітиме, де б не був.»
Ми, колеги Дмитра по журналістиці, висловлюємо щирі співчуття його родині, близьким, побратимам. Важко втрачати найкращих: талановитих, принципових, молодих, гарних… Залишаймося гідними їхньої пам’яті, вірними нашим спільним життєвим та професійним принципам. Репортажі з фронту, написані Дмитром для Тижня, можна прочитати тут.