У дитинстві я любив 9 травня за те, що міг цього дня взяти свого дідуся Петра за руку і піти з ним гуляти в парк, де збиралися ветерани. І було якось дуже гордовито та спокійно на душі, коли дід зі своєю величезною кількістю орденів ішов посеред натовпу і всі поглядали на нього з повагою, грав оркестр, було багато цікавих залізяк військового призначення тощо.
Але минали роки, дідуся не стало, прийшло розуміння справжньої сутності речей, а цей день почали захоплювати спритні потвори, що бажали поживитися за рахунок чужої слави. Донедавна саме 9 травня був одним із тих пунктів, що хоч якось об’єднував людей різних поглядів та світоглядів в Україні. Навіть палкі противники всього радянського на кшталт автора цих рядків готові були терпіти його як день ушанування пам’яті мільйонів загиблих українців під час Другої світової війни.
Проте політика часів Януковича з її демонстративними реверансами в бік найнудотнішого агітпропу брєжнєвського розливу – червоними прапорами поперед національних, маршами «перемоги» – зробила і цей компроміс неможливим. Тепер так склалося, що для українця, свідомого своєї української сутності, 9 травня перетворилося на один із головних маркерів, за яким і визначається совок.
Особливо формування згаданого тренду завдячує нашому (псевдо?)українському телебаченню. Більшість вітчизняних телеканалів останніми роками послідовно перетворювали цей день на блювотне поєднання блюзнірського позування можновладців у шикарних костюмах на тлі поодиноких ветеранів або їхніх ряджених замінників та радянсько-російського контенту: сучасних серіалів про героїчний СМЕРШ та фільмів-агіток совєцьких часів. Усе це супроводжувалося гримучим коктейлем із кремлівського агітпропу в дусі «спасибодедузапобеду». Тому цьогорічне 9 травня, коли вся країна завмерла в очікуванні терактів із боку російських диверсантів, викликало особливе зацікавлення в плані свого прояву на телебаченні.
І чого гріха таїти, мабуть, уперше за всі дні перемоги, що на моїй пам’яті, телеконтент цього дня здивував. Приємно, хоча й неоднозначно. Вітчизняні телеменеджери, які давно набили руку та інші частини тіла на тому, щоб прудко вгадувати побажання господарів каналів, цього року так само швидко зрозуміли, що радянщина не в тренді. Обійшлося, на щастя, без обридлого офіціозу та кремлівської пропаганди, за поодинокими винятками. Панівною тональністю ТБ стала пам’ять про загиблих та їх ушанування, і це справді дуже обнадіює.
Хоча день 9 травня розпочався все ж таки з диверсії – хтось, імовірно російські терористи, кинув пляшку із запальною сумішшю в колодязь із кабелями біля телецентру, відповідно більшу частину дня канали другого ешелону в багатьох містах узагалі не працювали. Натомість мовлення каналів першого ешелону відновили майже одразу. Зрадів, коли побачив що «Інтер», який завжди був одним із головних розсадників радянського мракобісся, навіть відмовився від показу параду з Червоної площі в Москві.
Це жарт, звичайно, але «Інтер» справді приємно здивував, запустивши замість звичних для цього дня російських агіток марафон пам’яті, під час якого замість бравурних розповідей про збиті літаки та спалені танки подавали прості людські історії учасників війни. Це справді розчулило, як і червоний мак у куточку екрана – європейський символ пам’яті, а не радянські мілітаристські серпи з молотами. Звичайно, зовсім без реверансу в бік своєї більш проросійської аудиторії не обійшлося – вечірній концерт, у якому лунали пісні воєнних років у виконанні попсовиків на кшталт Ані Лорак, все ж відбувся. Ну Путіна не показували – і на тому дякуємо. Точніше, ФБР, яке, здається, обрало найбільш правильну тональність спілкування з господарем «Інтера» Дмитром Фірташем.
«5 канал» та «Канал 24» як новинні більше уваги приділили нинішнім подіям, що не менш драматичні за події 70-річної давності. «1+1» узагалі показував мультфільми, чим ще раз продемонстрував, що Ігор Коломойський зі своєю командою як ніхто вміє тримати ніс за вітром. «2+2» давав викривальні історично-документальні стрічки про жахи Другої світової.
Натомість неприємно вразили всі канали холдингу Віктора Пінчука. Якщо «Новий канал» просто показував якесь російське розважальне «мило», то ICTV та СТБ впродовж дня, ніби й немає вже понад два місяці військової агресії РФ, крутили російські пропагандистські серіали про війну та радянські фільми. Взагалі канали Пінчука проігнорували вимоги громадськості зняти з ефіру російське агіпропівське лайно, таким чином фактично і далі працюючи на агресора. У цьому самому руслі створила свою ефірну сітку й ахметовська «Україна», що тим більше не дивує.
Зрештою, 9 травня подарувало надію, що Україна нехай і зі скрипом, але відірвалася від радянсько-кремлівської парадигми «Вєлікай Атєчєствєнай» і поступово прямує до Дня пам’яті жертв Другої світової.