Позивачем у справі під номером 1:11-CV-02794-RJSу Нью-йоркському окружному суді крім Юлії Тимошенко зареєстровані «колишні члени попередньої виконавчої влади в Україні», що працювали в уряді за часів її прем’єрства. Їхні імена, щоправда, не наводяться з міркувань безпеки, зазначено у справі. Відповідачами є Дмитро Фірташ, «РосУкрЕнерго», а також «інші індивіди та компанії», які вступали в змову чи допомагали, сприяли їм. З матеріалами цієї справи, зареєстрованої у квітні 2011-го, всі охочі можуть вільно ознайомитися в суді відповідно до американського законодавства про доступ до публічної інформації. До неї додається ордер судді Річарда Саллівана про виклик сторін на перше слухання 22 липня 2011 року, згідно з яким позивач має поінформувати відповідача про нього.
По суті Статуту
Позов саме до американського суду юристи Тимошенко аргументують наявністю Акта правопорушень щодо іноземців/Статуту правопорушень щодо іноземців(англ. – Alien Tort Claims Act, абоAlien Tort Statute). Цей нормативний документ у законодавчій системі США тамтешні журналісти називають незбагненним. Його було ухвалено далекого 1789 року в межах Акта правосуддя (Judiciary Act), що започаткував федеральну судову систему на додачу до судів штатів. Суть Статуту в тому, що іноземці, які навіть не проживають у Сполучених Штатах, можуть позиватися в американських окружних судах, якщо їхні людські права були порушені й вони передбачені звичаєвим міжнародним правом і договорами, підписаними США. При цьому цілком може йтися про правопорушення, вчинене за межами Штатів.
Прогнозувати перспективи справ, які спираються на згаданий документ, складно. Навіть досвідчені юристи стенають плечима. За останні два десятиліття американськими окружними й апеляційними судами прокотилася ціла хвиля позовів, які посилалися на «незбагненний» Alien Tort Statute. Незбагненність у тому, що досі не відомо навіть, які цілі ставили перед собою його автори. Американські судді дістали великий простір для творчості під час розгляду справ, заснованих на цьому Акті. Зрештою зійшлися на тому, що повинні бути порушені не будь-які норми міжнародного права щодо прав людини, а лише ті, що мають «конкретний, універсальний і обов’язковий» характер.
Якщо ж відійти від цієї юридичної англо-саксонської казуїстики й звернутися до практики, то в масиві справ, що спираються на Alien Tort Statute, можна виокремити два поширених типи позовів: або індивід судиться з великими корпораціями за порушення ними його прав, або група осіб чи певна організація судиться знову ж таки з переважно великими корпораціями від імені, назвімо умовно, «населення», чиї права вони порушували, співпрацюючи з авторитарними урядами. Мета – отримання відшкодування. У більшості випадків на кону стоять мільйони доларів. Хоча та справа, з якої починалася новочасна історія «незбагненного Статуту», «Філартига проти Пена-Ірала» (Filartiga vs. Pena-Irala) стосувалася лише фізичних осіб. У 1980 році двоє громадян Парагваю подали до суду проти колишнього начальника тамтешньої поліції, звинувативши останнього в катуванні та вбивстві їхнього 17-річного сина. І виграли процес.
По суті справи
У позові Тимошенко є щонайменше три важливі складові. По-перше, вона юридично виступає на захист не лише себе і своїх екс-урядовців, а й «всього українського народу». І наголошує, що повернення компанії-посереднику «РосУкрЕнерго» 11 млрд м3 блакитного палива, які після досягнення газових домовленостей між урядами України та Росії 19 січня 2009 року були в неї відібрані, є порушенням основоположних людських прав українських громадян. Так народ було позбавлено належних йому цінних природних ресурсів, що від січня 2009-го перебували вже у власності Української держави. Відтак дефіцит газу став причиною підвищення тарифів для населення; лікарні й школи були змушені економити на ньому, а це вже порушення права на гідні умови життя, що знову ж таки передбачено міжнародним правом.
По-друге, у позові йдеться про порушення основоположних людських і політичних прав представників опозиції, колишніх членів уряду, особливо дотичних до газових угод 2009 року й розмитнення скандальних 11 млрд м3, – їх переслідують з політичних мотивів чи кидають до в’язниці.
По-третє, Юлія Тимошенко вважає, що рішення Стокгольмського арбітражного трибуналу, ухвалене в червні 2010 року на користь «РосУкрЕнерго», згідно з яким НАК «Нафтогаз» мала повернути 11 млрд м3 газу і сплатити штраф у розмірі 1,1 млрд м3, є наслідком змови між урядом Віктора Януковича та компанією, очолюваною його другом Дмитром Фірташом. Тобто нинішній уряд як відповідач не був зацікавлений у тому, щоб відстояти ті 11 млрд м3 газу, і міг маніпулювати Трибуналом в інтересах «РосУкрЕнерго».
У затінку київського процесу
КрімAlien Tort Statute юристиЮліїТимошенкопосилаютьсященадвацікавідокументи: АктзахистужертвтортуртаАктщодоорганізацій, якізаймаютьсяздирництвомтапідкупом(Torture Victims Protection Act таRacketeer Influenced та
Corrupt Organizations Act, абопростоRICO Act). Раціонально зрозуміти, який стосунок до справи може мати перший з них, непросто, а ось під дію другого підпадає інкриміноване урядові й «РосУкрЕнерго» маніпулювання рішенням Стокгольмського арбітражу. При цьому якби суд визнав, що відповідач справді винний у правопорушеннях, передбачених згаданим вище Актом, то з компанії мало б бути стягнуто потрійне відшкодування. Тобто це означає, що принаймні $1,7 млрд треба помножити на три. Але для цього необхідно довести в суді факти здирництва, корупції, змови.
Таким чином, у позові в центрі уваги не питання законності чи незаконності того, що уряд Юлії Тимошенко забрав у «РосУкрЕнерго» 11 млрд м3 газу, а порушення прав екс-урядовців і навіть народу України. Хоча чи можна юридично відокремити одне від іншого, наразі не зрозуміло.
Цікаво, що прес-служба Нью-йоркського окружного суду не оприлюднювала інформації про цю справу, тому що там сумніваються в її «справжності», тобто в тому, чи матиме вона майбутнє. Американським законодавством визначено чіткі строки судового розгляду лише для кримінальних справ. Строки розгляду цивільних формально не лімітовані й залежать від готовності та спроможності сторін співпрацювати із судом і надавати потрібні документи. Таким чином, якщо сторони не хочуть чи не можуть це робити, то де-юре все може тривати невідомо скільки. Сьогодні в ЄС чи Америці кримінальні справи проти Юлії Тимошенко є темою незрівнянно популярнішою, скажімо, за реформи Віктора Януковича. На думку екс-посла США в Україні, експерта Інституту Брукінґса Стівена Пайфера, хай там як складеться доля позову Юлії Тимошенко проти Дмитра Фірташа в американському суді, він не зможе перевершити за розголосом і резонансом у США чи Євросоюзі кримінальні справи проти екс-прем’єрки всередині України.
Юлія Тимошенко звертає увагу в своєму позові на те, що адміністрація Віктора Януковича зробила судову систему цілком підконтрольною собі, тому сподіватися на справедливість української Феміди не випадає. Якось схожий аргумент уже спрацював у історії з екс-міністром економіки Богданом Данилишиним, коли Чехія надала йому політичний притулок. Але розгляд справи в іноземному суді – процес технічно і юридично складніший, ніж надання притулку.