За такого підходу превалює форма, залишаючи позаду зміст, контекст, естетику. Полотна художників, які послуговуються нетиповими техніками і матеріалами, часто дещо кітчеві, нерідко є копіями шедеврів світового живопису, але їх цінують саме за оригінальність висвітлення ідеї. Звісно, буває, що образ, над яким працює митець, пов’язаний із матеріалом, із якого він безпосередньо твориться, чи навпаки. Приміром, у бразильського художника Віка Муніза є серія портретів «Цукрові діти», виконаних із цукру на чорному папері. Передумовою появи цих картин стала зустріч із групою дітей на одному з Карибських островів, які працювали на тростинних плантаціях.
Із вогню на полотно
Свого часу всесвітньо відомий французький художник Ів Кляйн створював вогняні картини, випалюючи зображення на картоні, котрий підносив до газового пальника. Нині Стівен Спазук уже понад десять років малює вогнем і сажею. Така ідея зі сну художника втілилася в реальне життя й виявилася доволі успішною. «Ця техніка дає змогу використовувати вогонь свічки чи пальника як пензель для створення моїх картин зі слідів сажі», – каже митець. Спочатку Спазук задимлює полотно, після цього пензлем прибирає кіптяву. В результаті створюються чорно-білі портрети, що нагадують старі світлини, картини, на тлі об’єктів котрих відбивається танок диму свічки. Інколи Стівену не потрібні й пензлі, цілком достатньо прикласти щось, приміром руку чи квітку, до кіптяви, як воно відразу ж проектується на полотно.
Художник Роб Тарбелл навчився, за його словами, «керувати димом», коли підпалює сміття під полотном. У такий спосіб дим вимальовує потрібні зображення.
Дивіться також: Мистецтво малювати світлом
Китайський митець Цай Ґоцян створив серію порохових портретів 27 українських шахтарів «Пам’ятники на плечах», надихнувшись відвідуванням шахт Донбасу.
Непотрібне виявляється потрібним
Те, з чим затяті поціновувачі чистоти змушені часто боротися, допомагає художникам створювати креативні роботи. Так з’явилися пилові графіті – вимальовування зображень на якійсь поверхні шляхом очищення її від бруду. Американець Скотт Вейд переносить свої фантазії на брудне скло автомобілів. Із грязюки й пилу постають пейзажі, репродукції шедеврів світового живопису, карикатури. Щоправда, такі творіння недовговічні, позаяк доживають до першого дощу.
Митець зі США Еллісон Кортсон висипає зібраний пил на полотно, готуючи в такий спосіб монохромне пилове тло, на якому яскравими фарбами малює стрижневі композиційні елементи картини.
У когось геніальні ідеї народжуються після тривалого мозкового штурму, комусь достатньо випадку долі, як ось британцеві Яну Беррі, котрий, розглядаючи старі джинси, зрозумів, що їх не варто викидати, тим паче що з ними пов’язано чимало спогадів. Відтоді його джинси переживають своєрідну реінкарнацію: з їхніх клаптиків він творить картини, деякі з яких нагадують комікси. Різноманіття відтінків джинсів дає художникові змогу передавати світло й тінь. Випадок допоміг і Марку Евансу, який 1999 року, вичищаючи шкіряну куртку, зрозумів, що на цьому матеріалі можна створювати малюнки, вишкрябуючи їх гострим предметом. Те, як працює Марк, нагадує гратаж – техніку живопису, коли на залитому тушшю папері (картоні) вишкрябують зображення. Не менш вигадливий Кліфф Мейнард робить мозаїчні зображення з недокурених цигарок із марихуаною. Саме з таких недопалків у доробку митця з’явилися портрети Джима Моррісона, Боба Марлі, Джона Леннона, Снуп Дога.
Цікавою є техніка виконання та матеріал у Марка Хаїсмана, який «виліплює» картини коричневим скотчем, викладаючи його шарами в певному порядку на склі.
З-під молотка Маркуса Левіна «вибиваються» картини. Художник своєрідно оцінює свої творіння – приблизно долар за один забитий гвіздок, а кількість цвяхів у його полотнах сягає тисяч. Подружжя Памела Кампанья і Томас Шайдербауер не забивають гвіздків, однак поєднують їх із нитками. В результаті постають «копії» старих світлин.
Зак Фрімен створює портрети з брухту, знайдених речей, приклеюючи їх на дерев’яну поверхню. Ґудзики, значки, пластмасовий мотлох у його руках перетворюються на картини. Мері Еллен, зібравши понад 10 000 різнокольорових корок, зробила з них автопортрет. До подібної техніки вдається мисткиня Джейн Перкінс, яка називає себе римейкером, оскільки «надихається знайденими об’єктами й створює з них щось нове». Художниця поєднує в картинах мушлі, намистини, ґудзики, бісер, гачки тощо. Джейн підтримала «акцію» зі створення митцями з різних країн портретів Єлизавети ІІ й відтворила королеву Великої Британії із різнобарвних намистин і ґудзиків.
Візуальна ілюзія
Вперше побачивши знімки робіт художника Крейґа Алана, здається, що обличчя Елвіса Преслі, Мерилін Монро, Одрі Хепберн створила маса людей, що вишикувались за заданою митцем схемою. З’ясувалося, що зображення справді витворені з людей, однак із їхніх неживих фігурок.
Свій шлях у сучасному креативному мистецтві знайшла Еріка Іріс. Її творчість вибудувана на асоціаціях. Наприклад, матеріалом для портретів музикантів стала касетна плівка, композиторів – ноти. «Я подивилася на кучері касетної плівки – і вони нагадали мені шалене волосся Джимі Гендрікса. Тоді я створила перший портрет», – зазначає мисткиня. Надихалася Еріка творчістю таких художників, як Кен Нолтон і Вік Муніз. Перший із них виконує портрети з мушель, мотків ниток, клавіш клавіатури, маленьких автівок-іграшок. Другий творить полотна з пазлів, вирізок із журналів, сміття, ниток, дротів, землі, цукру, шоколаду. Творіння Віка Муніза кожен бачить по-своєму. До прикладу, малюнок, створений дротом, хтось сприйме як графіку, виконану олівцем. Муніз зізнається, що навмисне намагається створити щось таке, що можна інтерпретувати по-різному: «Я зазвичай працюю з найнижчим рівнем візуальної ілюзії. І річ не в тім, щоб обманути когось, а щоб людина зрозуміла, наскільки сильні її переконання і наскільки вона хоче, щоб її ошукали».
У полоні оксюморонів
Природна неприродність, попри парадоксальність, виглядає цілком естетично. Так, художник Алешандре Фарту надає нові обличчя старим будинкам Лондона, Нью-Йорка, Москви, італійських і португальських міст у прямому сенсі цих слів, утворюючи на їхніх стінах портрети за допомогою міні-вибухів. А американський митець Андрес Амадор може зробити так, що на піску «проростуть» квіти: він перетворює пляжі на арт-об’єкти, встилаючи їх масштабними рослинними та геометричними орнаментами. Така творчість має свої переваги й недоліки: з одного боку, він має вдосталь місця для шедеврів з піску, а з іншого – такі картини існують до першого контакту з водою. Віддає свої творіння на поталу морським хвилям і ґунілла Клінберґ. Вона також «мережить» пляжі, використовуючи для цього трактор, валик якого має певний візерунок. Натомість художнику Аркадію Кіму якось вдалося «пробудити» Центральний парк культури ім. М. Горького в Москві, зібравши найбільшу у світі мозаїку із приблизно одного мільйона кавових зерен. Відтак його «Пробудження» потрапило до Книги рекордів Гіннеса. До слова, кава не лише дарує насолоду й надихає п’янким ароматом, а й служить альтернативою фарбі – таку авторську живописну техніку представляє Карен Еланд.
Українські митці також експериментують із техніками й матеріалами. Приміром, Олександр Саєнко створював картини з соломи, деякі його роботи налічують приблизно 20 тисяч соломинок. Зараз його справу продовжує донька Ніна Саєнко. Володимир Бахтов малює вогнем. Є художники, які творять тополиним пухом, зерном, квітами, риб’ячими кістками. Всі ці митці, замінюючи палітру фарб непередбачуваними ідеями, техніками, матеріалами творення тих чи інших образів, спонукають нас позбавитися стереотипів і озирнутися довкола, усвідомивши, що все необхідне перебуває поруч.