P. S. літератури

Якщо ти студент-гуманітарій і не заради екзаменаційної оцінки, а із задоволення читаєш, наприклад, твори українських класиків, за нинішніми мірками уже заслуговуєш на відзнаку. Герой роману Марії Штельмах «P. S. Григорія Сковороди…» Сергій якраз Сковороду, висловлюючись молодіжним сленгом, «не доганяє», у чому чесно зізнається собі й найближчому оточенню. До світоглядного зламу призводять події, більшість із яких у компетенції правоохоронних органів, і юнакові раптом відкривається вся глибина ідей автора «Харківських байок». Сергій не просто рятує, а по-християнськи прощає свою кохану Настю, яка схибила з правильної стежки. А ще блискуче складає іспит і вирішує подвигом та постом служити людям, тобто стати літературознавцем.

 

Ця позбавлена будь-якої фантазії історія розгортається паралельно до життєпису самого Григорія Савовича. Обидва шари оповіді смакують так само гармонійно, як оселедець і свіже молоко. Простіше з філософом: хай як мало ми про ньо­­го насправді знає­­мо, принаймні обізнані з легендою: босі ноги, чис­­ті руки, палке серце; світ ловив, та не спіймав; передчуття своєї смер­­ті з точністю до години. Із сучасником значно гір­­­­­­ше – йому літераторка мала б при­­думати таку-сяку біографію й характер. Але ні: персонаж вийшов пласким, мов картонний чоловічок, і пісним, наче кисла капуста. У певному сенсі в цьому можна побачи-­­
ти навіть наявність авторської ін­­тонації, якщо цілковита відсутність власного голосу є питомою ознакою стилю.