П’єса сьогодення

Уже кілька десятиліть Royal Court розбурхує драматургічний процес як у Великій Британії, так і за її межами. Для цього він започатковує в одній із країн світу серію семінарів, воркшопів і робіт з відібраним колом драматургів протягом трьох – п’яти років. Саме така робота Royal Court і Британської Ради в 2000-х згуртувала російських драматургів у потужне ядро «нової драми». Тепер свою діяльність із відкриття українських молодих драматургічних голосів Royal Court розпочинає одночасно в Україні та Грузії. Найкращі роботи проекту будуть поставлені місцевими режисерами, а деякі навіть у Лондоні на сцені театру. Для цього до Києва для попередніх зустрічей з українськими театральними діячами приїде Еліз Доджсон, директор міжнародної програми Royal Court. 

 

23 лютого вона проведе зустріч разом із київським драматургом Наталією Ворожбит у книгарні «Є», де театралки розкажуть про принципи роботи Royal Court і явище сучасної драматургії. 24 лютого в Центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса Еліз Доджсон презентує міжнародну програму воркшопів Royal Court для молодих українських драматургів.

 

У. Т.: Еліз, зорієнтуйте, будь ласка, українських авторів, з якими текстами працює Royal Court? 

 

– У Royal Court найважливішим митцем є драматург. Наша робота присвячена постановкам найкращих нових п’єс (new writing). Ми ніколи не робимо адаптацій. Натомість шукаємо оригінальні тексти, які були би потужно-пробивними, провокативними та оригінальними, такими, з яких ми почали ще в 1956-му. Однак ми постійно ставимо собі питання, ким є зараз, і не маємо сталої забетонованої відповіді. Постійно намагаємося зрозуміти, що таке п’єса сьогодні і яка вона.  

 

У. Т.: Наскільки мені відомо, у Royal Court є два аспекти роботи з новою п’єсою. Перший – це літня міжнародна резиденція в Лондоні, другий – 3–5-річна програма з авторами в іншій країні. Розкажіть про ці програми. 

 

– Наш міжнародний напрям – це частина діяльності Royal Court. У нас є студія і програма, що стимулює появу молодих авторів на місцях. Роботи, які ми проводимо за кордоном, формуються спеціально і, я би сказала, індивідуально з партнерами в тій чи іншій країні залежно від її потреб та інтересів. Але зазвичай ми просто допомагаємо писати якісні нові п’єси, а потім беремо ці тексти для участі в різних проектах. Зрештою, отримуємо кілька захопливих робіт, які можуть бути поставлені в Royal Court і в рідній країні автора з допомогою місцевих партнерів. Міжнародна резиденція – це дещо інше, туди ми запрошуємо приблизно десятьох драматургів із різних країн для роботи над новими п’єсами з нами в Лондоні. Найбільша різниця між резиденцією в Лондоні й роботою за кордоном полягає в тому, що на місцях ми не вимагаємо від авторів знання англійської мови, а цілковито покладаємося на перекладачів, а ось для того, щоб приїхати до Лондона, мовою треба володіти, хоча б для спілкування.  

 

У. Т.: Чи сформувалася у вас певна методологія роботи над сучасними текстами після такої тривалої навчальної роботи в інших країнах?

 

– Наша методологія полягає в тому, що насправді немає жодних методологій чи догм. Ми намагаємося ознайомити авторів з інструментами, які їм потрібні, щоб індивідуально написати п’єсу і знайти форму вираження своїх ідей. 

 

У. Т.: Чи можна сказати, що завдяки діяльності Royal Court і впровадженню певних інструментів роботи для драматургів сформувався специфічний стиль нової сучасної п’єси у світі? 

 

– Зовсім ні. Це було б жахливо, якби ми впроваджували і заохочували якийсь конкретний стиль написання. Ми лише просимо авторів писати про те, що їх насправді хвилює, чим вони пристрасно переймаються. Завжди шукаємо оригінальність.

 

У. Т.: Чому Royal Court зацікавився Україною лише тепер?

 

– Ми зацікавилися вами вже давно, не в останню чергу завдяки вашій багатій і суперечливій театральній традиції. Royal Court уже працював із двома українськими авторами, що пишуть російською мовою: киянкою Наталією Ворожбит і покійною Анною Яблонською з Одеси. Це два найцікавіші й найзахопливіші іноземні автори, яких ми зустрічали впродовж наших міжнародних програм, тому ми переконані – у вас є багато голосів, що потребують відкриття. 

 

У. Т.: Зазвичай ви реалізуєте свою довгострокову міжнародну програму одночасно лише в одній країні. А цього разу збираєтеся об’єднати в один проект Україну та Грузію. Які завдання поставите перед українськими та грузинськими драматургами? Це будуть якісь спільні теми? 

 

– Це дві дуже цікаві для нас країни, і розпочати програми в обох одразу – ідея Британської Ради. Тож із нетерпінням чекаємо, що з цього вийде. Ми завжди починаємо воркшоп у новій країні з діалогу із місцевими театральними діячами, драматургами, щоб визначити коло питань і проблем, які їх турбують. Це завжди захопливо – помічати різницю між думками і проблемними питаннями в різних куточках світу, а також звертати увагу на їхню схожість. Але кожен воркшоп буде спланований тим автором, який його вестиме, тому наразі важко сказати, які саме завдання ми поставимо перед українськими та грузинськими драматургами. Проте достеменно відомо одне: попросимо кожного автора написати нам нову п’єсу!

 

У. Т.: Як довго йде прем’єра в Royal Court? Коли вона завершується, ви до неї вже ніколи не повертаєтеся? 

 

– Здебільшого від чотирьох до шести тижнів. Іноді інші театри ставлять нові п’єси Royal Court. А найуспішніші тексти ми інколи відновлюємо. Нещодавно провели цілий сезон, перенісши три п’єси, які ставили в малому залі на 100 місць, на нашу основну сцену на 400 місць. Також якщо твір був комерційно дуже успішним, його можуть поставити в лондонському Вест-Енді чи навіть на Бродвеї.  

 

У. Т.: Яка найважливіша складова успіху нової п’єси у вашому театрі? Чи обов’язково вона має бути жорстокою, кривавою або скандальною, щоб глядач помітив її в круговерті нових текстів?

 

– Ми поставили безліч п’єс, що шокували публіку, бо вони були немилосердними до глядачів, провокаційними. Але то була б катастрофа, якби ми шукали в творах лише це.

 

У. Т.: Назвіть, будь ласка, найцікавіших сучасних молодих драматургів Англії.

 

– Є кілька дуже цікавих письменників, що належать до нашої молодої групи авторів. Ось імена деяких із них за останні кілька років: Майк Бартлетт, Поллі Стенхам, Нік Пейн, Ів Кроу і Пенелопа Скіннер. Нік Пейн, до речі, є одним з авторів, які вестимуть воркшопи в Україні.