Позитивне бачення України як нової європейської країни з’явилося під час Помаранчевої революції та було втрачене внаслідок політичної нестабільності у 2007–2009 роках.
Зовнішні чинники
1. Втома від України. У другій половині 2006-го в Західній Європі стала з’являтися втома від України, що зростала протягом 2007–2008 років, поширившись на США та Східну Європу. Захід втомився від постійних прохань України без будь-якого бажання змінюватися зсередини.
2. Євроатлантична дезінтеграція. Україна мала унікальну можливість приєднатися до Плану дій щодо членства у НАТО (ПДЧ) на ризькому саміті Альянсу 2006 року. Цьому перешкодило несподіване повернення Януковича на посаду прем’єр-міністра після провалу тримісячних переговорів щодо створення помаранчевої коаліції. Для президента Ющенка було важливішим не дозволити Тимошенко знову посісти крісло прем’єр-міністра, ніж подбати про національну безпеку України.
3. Посилення російського тиску. Політична нестабільність і боротьба так званих еліт уможливили втручання Росії у внутрішні справи України. В таких умовах російська загроза суверенітету й територіальній цілісності України стала ще реальнішою. Можливості Росії для втручання у внутрішні справи нашої країни є занадто великими. Партія регіонів стала домінуючою проросійською партією в Україні: Янукович є набагато більш проросійським політиком, аніж Леонід Кучма, з огляду на те що Партія регіонів підтримала сепаратизм у Грузії.
Внутрішні чинники
1. Недовіра до влади. Одразу після Помаранчевої революції українці почали більше довіряти владним установам і повірили у можливість чесних виборів. Однак зараз від цієї довіри не залишилося й сліду. Більшість наших співвітчизників, згідно з опитуванням Міжнародного дослідницького центру П’ю в США «Пульс Європи-2009: 20 років після падіння Берлінського муру», ставлять під сумнів прозорість проведення виборів та справедливість судової системи в Україні. Війни між гілками влади і загальне розчарування в демократично обраному, але практично недієздатному внаслідок політичної боротьби парламенті знизили рівень довіри до державних установ. Українська державність послаблюється у результаті втрати владними структурами суспільної легітимності. Політична нестабільність і криза в Україні зменшили й підтримку громадянами демократії.
2. Політичні війни. Звільнення уряду Тимошенко у вересні 2005 року та нездатність сформувати помаранчеву коаліцію після виборів 2006-го призвели до 18 місяців розбрату поміж демократичних сил. У цей час Віктор Янукович повернувся з політичного забуття, Партія регіонів відновила потужність як головна політична сила посткучмівської доби, отримавши більшість голосів на виборах 2006 та 2007 років. Ворожість Ющенка до всього пов’язаного з Тимошенко може призвести до завершальної стадії «відродження» Януковича, а саме до його президентства.
3. Конституційний хаос. Політичне протистояння перешкодило досягненню компромісу щодо ухвалення нових конституційних змін. Президент Ющенко підтримував зміни до Основного Закону України в грудні 2004 року, однак не підтримав пропозиції втілити рішення Конституційного Суду щодо необхідності проведення референдуму для внесення поправок до Конституції.
4. Політична фрагментація. Правоцентристські партії України на межі краху. Дев’ять політичних сил, що приєдналися до НУ–НС на виборах 2007 року, перетворилися на 14 партій і неурядові організації, які згодом, вочевидь, стануть партіями. Це віддаляє Україну від реформ і європейської інтеграції, оскільки саме згадане крило політичного спектра України завжди було найбільшим прихильником таких процесів. Ющенко був не в змозі сформувати сильну президентську партію і втратив підтримку більшості НУ–НС.
5. Розгул корупції. Німецький міжнародний центр Transparency International дійшов висновку, що Україна посилила боротьбу з корупцією тільки в 2005–2006 роках, але з 2007-го швидко повернулася до рівня корумпованості за часів Леоніда Кучми. За даними Corruption Perception Index, 2008 року наша країна посіла 134-те місце у світі за рівнем корупції, а, наприклад, Грузія – 67-ме.
6. Загроза дефолту. Президентська підтримка передвиборчого популізму Партії регіонів щодо підвищення соцстандартів призвела до відмови Міжнародного валютного фонду в наданні четвертого траншу кредиту. Це зменшує спроможність уряду провадити політику стабілізації та відновлення, що несе загрозу дефолту України.
Висновки
Державність України нині набагато кволіша, ніж 2004 року. 62% опитаних Центром П’ю українців погодилися, що вони сьогодні живуть гірше, ніж за часів комунізму (в Росії – 45% опитаних), і лише 36% визнають перехід до вільного ринку. Ці результати є важливими, адже лише люди, які зараз позитивно оцінюють своє життя, підтримуватимуть демократичні цінності. Не виключено, що в нашій країні й упродовж наступних п’яти років триватиме стагнація – українці знову змушені вибирати майже з того самого кола кандидатів, що й на минулих виборах.