День Гідності та Свободи відзначають 21 листопада – у річницю початку протестів 2013 року у відповідь на відмову тодішнього президента Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом на саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі. Саме з цієї дати беруть початок події, що назавжди змінили українську історію. Після силового розгону 30 листопада акція протесту переросла у масові демонстрації. Три місяці по тому унаслідок розстрілів у центрі Києва загине Небесна сотня, а Янукович і його оточення тікатимуть з країни.
Тиждень.ua зібрав реакції світової спільноти на п'яту річницю початку Євромайдану.
Німецька журналістка радіостанції Deutschlandfunk і літературний критик Наташа Фройндель зазначає, що Майдан мав серйозні наслідки для України, однак з того часу було багато суперечок про ідентичність та майбутнє країни. Згдно з опитуваннями, наразі найбільше шансів на перемогу на виборах у чинного президента Петра Порошенка і екс-прем'єрки Юлії Тимошенко.
Так, українська художниця Євгенія Бєлорусець зауважує, що найважливішими позитивними змінами після Майдану є "почуття, що ви можете побудувати щось, правозахисну організацію чи іншу ініціативу, чи НУО". "Створити щось і рухатися вперед. Це найбільший і для мене єдиний дійсно важливий позитивний розвиток, починаючи з Майдану", – сказала вона.
Водночас перелік негативних змін триваліший. Бєлорусець розповідає про збільшення правих рухів, і насамперед, відсутність політичної освіти. "Люди досі не розуміють, як зробити важливий політичний вибір", – вважає вона.
Своєю чергою, більш радикальної є українська письменниця Оксана Забушко. Німецька журналістка пише, що Забужко переконана, що радянська сила незрілості досі перебуває у багатьох свідомості. "У війні 21-го століття, в яких уже не треба бомбити міста, а досить засобом інформаційних ресурсів розбомбити мізки. І тоді люди з розбомбленими мізками самі винесуть завойовниками ключі від міста", – заявила письменниця. Навесні 2014 року, коли багато міст на Донбасі опинилися під загрозою ворожого захоплення, Забужко вважала, що країна розвалиться. Той факт, що громадяни чинили цьому опір, за її словами, означали проблиск надії не тільки для України, але й для всієї цивілізації.
Баб більше, Оксана Стефанівна запевняє, що Україна не просто має власну гідність. Україна веде боротьбу за довгу, важку, війну розуму проти нового тоталітаризму, який вірить у повну маніпулятивність суспільств. На думку письменниці, українська економіка та телебачення, як і раніше, в значній мірі контролюються олігархами як метастази раку, джерелом хвороб яких залишається Кремль.
Кореспондент британського видання The Independent Олівер Керролл у своїй статті відзначає, що через п'ять років, іноді важко помітити прогрес у багатьох питаннях.
Зокрема, українську економіку досі значною мірою контролює жменька олігархів, навіть якщо наймогутніші втратили певний вплив.
Водночас прокуратура досі використовується як політична зброя, і не менш важлива боротьба проти незалежних журналістів. І майбутній, безсумнівно брудний, виборчий цикл цілком може привести одного політика зі старої гвардії, ЮліюТимошенко.
Британський кореспондент взяв коментар у мати кримчанина, який загинув на Майдані разом із іншими активістами. Тамара Кемська каже, що відсутність реальних змін було "болісним". "Зміна, за яку ми боролись, ще не зовсім настала. У нас однакова корупція, і практично ніхто не був покараний за свої злочини", – наголошує жінка.
Оглядач німецького виданні Die Welt Річард Герцінгер у своєму матеріалі пише, що п'ять років тому на Майдані в Києві розпочалася "Революція Гідності". Згодом після сподівань було багато розчарувань. Однак Україна, яка страждає війною та корупцією, залишається бастіоном європейських цінностей. Але в західноєвропейській громадськості мало хто усвідомлює, наскільки тісно доля України пов'язана з майбутнім єдиної, демократичної Європи. Навпаки, зацікавленість ЗМІ в боротьбі за свободу в Україні зменшується.
Автор пише, що високі уявлення про Євромайдан значно зникли в протистоянні з суворою реальністю. Це стосується не лише витрат на триваючу війну. Велика частина проблеми – домашня: інституційна реформа пострадянської системи є повільною. Корумповані олігархічні структури навколо країни далеко не зламані. Представники старомодної політичної еліти досісидять на важелях влади.
Свою чергою, досі мотивований рух громадянського суспільства не зміг ефективно організувати себе і проникнути в центр політичного простору. Молода, західноорієнтована генерація ще потребує часу для створення нового соціального менталітету, здатного забезпечити його здатність до інституційних реформ.
"Але багато розчарувань також загрожують поставити під сумнів думку про те, скільки реформ вже здійснено за кілька років після Майдану, незважаючи на всі негаразди", – вважає оглядач. Насамперед йдеться про зростаюче почуття національної спільності як українця. Широко поширений міф на Заході про те, що країна поділяється на українську та російськомовну частину і, отже, насправді не представляє жодної нації, уважніше вивчає, ніж будь-коли. Так, політика агресії в Кремлі мимоволі посилила український національний дух.