Оскільки ознак того, що громадськість передумає стосовно виходу з ЄС, немає, то є спокуса впасти у відчай. Але тут світло проблискує з куточка Європи, на який мало звертають увагу, — з України. Вона (що разом із деякими іншими, здавалося, навічно застрягла в передпокої ЄС) нещодавно підписала з Брюсселем Угоду про асоціацію. Це правова конструкція, що дає змогу країні, яка не входить до Союзу, мати з ним тісні й водночас гнучкіші зв’язки, зокрема зону вільної торгівлі, а ще відкриті можливості для співпраці у сферах безпеки, освіти, культури, науки тощо.
Спокусливо? Я теж так думаю. І Еріка Жижчак, професор Сассекського університету. У звіті, опублікованому в аналітичному центрі Chatham House, вона твердить, що угоди про асоціацію, які замислювалися як інструмент зближення країн із ЄС, також можуть підійти тим, хто хоче дружніх, але вільніших відносин із Союзом. Маючи щось на кшталт української угоди, Британія могла б укладати власні митні й торговельні договори з іншими країнами. Вона була б зв’язана правилами єдиного європейського ринку, працюючи на ньому, але не в інших випадках. Вона могла б вирішувати розбіжності з ЄС на структурованих регулярних зустрічах. Угода про асоціацію також містить положення стосовно боротьби з монополіями й державної допомоги — двох масштабних питань, на яких прихильній до вільної торгівлі Британії ще доведеться зосередитися.
Ключовим моментом з огляду на те, як переживання щодо імміграції впливають на дискусії про Brexit, є збереження за такого режиму безвізових подорожей (в обидва боки) і водночас контроль країною доступу до свого ринку праці та державних послуг.
Усе це єресь в очах лоялістів ЄС. Угоди про асоціацію розроблялися для того, аби допомагати бідним країнам, а не сприяти багатим в ухилянні від своїх обов’язків. Вони навмисне щедрі й укладаються в дусі оптимізму з прицілом на набуття країною членства в ЄС. Підписати з Британією таку угоду — це наче дозволити багатому неробі отримувати соцдопомогу й харчову підмогу з продовольчого банку. У практичнішому розумінні такій угоді потрібен додатковий вимір, що стосувався б послуг — основної статті експорту Британії (але не України). Для переговорів про це необхідна добра воля, а її до болю бракує. Може, і так. Але багато хто в ЄС зараз готовий проковтнути розчарування поведінкою наших лідерів і виборців та рятувати що можна. Якщо ж кинути Британію в морок за межами Союзу, то це може піти на користь нам, але обійдеться недешево іншим. Складніша проблема полягає в тому, що Угода про асоціацію може розлютити ультрапереконаних прихильників Brexit. Арбітр у диспутах між ЄС та Україною — Суд Європейського Союзу.
Читайте також: MI6 визнає російську загрозу
Його ненавидять ті, хто не хоче, аби в Британії керувалися приписами іноземних суддів. Але простір для маневру є. Систему, розроблену для бідних східних країн, не можна застосовувати до багатих західних із політичних причин, але не правових. Британія вже погодилася, що виплатить належну суму ЄС. Вона не потребує велетенських проектів державного фінансування чи інших програм допомоги, які невідкладно потрібні Україні. Нашою країною керують ефективно й чесно, щонайменше порівнюючи з Україною. Ми без проблем відповідаємо стандартам, які встановлює Угода про асоціацію. Питання Суду ЄС також можна підкоригувати. ЄС мав би прийняти вимогу, щоб спори спочатку спрямовувалися на міжнародний арбітраж з обов’язковими для виконання висновками, а не автоматично до Суду ЄС (туди справи надходили б, тільки якби стосувалися положень законодавства ЄС). Британія вже є суб’єктом інших міжнародних арбітражних режимів. Це був би просто ще один із них. Така роль для Суду ЄС могла би бути достатньо незрозумілою, аби знудити, а не розлютити прихильників Brexit. А ще вона могла б задовольнити чистоплюїв у ЄС.
Серед переваг такого сценарію швидкість. Він не потребує підготовки узгоджених усіма текстів та інституцій: вони стандартні. Угоди про асоціацію можуть набирати чинності невідкладно частинами, без ратифікації парламентами всіх членів ЄС (це корисно з огляду на наближення березня 2019-го).
Читайте також: Річниця безвідповідальних
Схожа на українську угода для Британії може забезпечити ще багато серйозних переваг. Наприклад, покласти край непривабливій бінарності ЄС: коли ти або в Союзі, або ні. Хоча її й немає. Вісім країн ЄС не входять до зони євро, шість — до Шенгену. Але коли така велика й багата країна виходить за межі клубу, це відразу уможливлює багато різних інших форматів взаємодії з нею. Скажімо, Британія та деякі інші любителі технологій із-поміж членів ЄС і не тільки можуть односторонньо розробляти правила й стандарти, потрібні для функціонування цифрової економіки, які гальмуються застряглими в минулому країнами ЄС. Розквіт е-торгівлі та вдосконалення кібербезпеки в країнах-піонерах можуть спонукати відсталих передумати. І Україна була б щаслива потрапити до коаліції європейських країн під проводом Британії, що бореться з російськими диверсіями. У неї в цьому чималий досвід. Менше зацикленості на негнучкому, стандартному для всіх процесі вироблення рішень у ЄС могло б піти на користь європейським країнам усіх мастей. Менші, гнучкіші групи тих, хто в союзах, тих, хто ні, і тих, що десь посередині, можуть бути інноваційнішими та краще відображати побажання своїх виборців. Українська опція взаємодії з ЄС може стати козирем, якого Британія так потребує.
——————————————
Едвард Лукас, автор The Economist, старший віце-президент аналітичного центру CEPA