.jpg)
«До зброї, громадяни!» – ці слова «Марсельєзи» в Україні звучать досить часто, проте закликають вони не до повстання, а до лицарського протиборства. В нас не просто плекають традиції одного з найшляхетніших видів спорту, але й активно його розвивають. Підтвердження цьому – солідні здобутки вітчизняних майстрів клинка.
Визнана міжнародним фехтувальним рейтингом «Найбільш дружною командою 2007 року» українська чоловіча збірна зі шпаги вже полетіла до Пекіна на чемпіонат світу. І без перемог наших шпажистів не чекають. Раніше вони вже отримали олімпійські ліцензії, обійшовши на першості Європи росіян і німців. З попереднього чемпіонату світу дівчата-шаблістки привезли «золотий дубль», посівши перші місця в командних та особистих змаганнях. 2003-й і 2005-й запам’яталися шаблістам і шпажистам бронзовими медалями світового чемпіонату. Торік до трійки найкращих фехтувальниць Старого Світу потрапила українська рапіристка Ольга Лелейко.
На квітневий чемпіонат країни прибудуть близько 120 учасників у кожному виді зброї. Не знехтують можливістю схрестити клинки з українськими фехтувальниками також спортсмени Молдови й Білорусі. Тим більше, що місце боїв унікальне: зал ЦСКА вважають найкращим не лише в СНД. В Європі існує тільки 2 комплекси такого рівня – в Німеччині й Угорщині.
Спорт парадоксів
Тим, хто володіє клинком, потрібна не так фізична міць, як спритність та інтелект. Тут важливо правильно оцінювати ситуацію й обирати час атаки, перехоплювати ініціативу й провокувати суперника. Ще середньовічний швабський майстер Йоганнес Ліхтенауер відзначав, що фехтування – аж ніяк не звіряче побоїще, і добре обізнаний із прийомами слабак має більше шансів на звитягу, ніж сильна від природи, але не навчена людина.
Й досі в одному поєдинкові сходяться зовсім різні супротивники: високі й кремезні зустрічаються з маленькими й субтильними, молоді виходять проти «вікових» спортсменів. А передбачити, хто переможе, практично не реально. Наприклад, Едоардо Манджаротті виступав з 17 до 42 років і завоював 13 олімпійських нагород. Угорський шабліст Аладар Геревич брав участь в Іграх майже три десятиліття, а своє останнє «золото» здобув у 50-річному віці.
Як і в будь-якому іншому виді спорту, фехтування не позбавлене сюрпризів. Зокрема, в фіналі «Гран-прі-2008» у Стокгольмі італійський шпажист Тальяролі не встиг зреагувати на атаку свого візаві й відступити. А суперник так захопився виконанням фінтів, що просто наткнувся на його шпагу й таким чином Тальяролі переміг. Трохи більше тижня тому цього італійця, але вже без подібних несподіванок, переграв киянин Георгій Лопатенко.
Витоки й байки
Сучасне фехтування бере початок у XV сторіччі, коли озброєні тонкою та гнучкою рапірою бійці почали перемагати закованих у важкі обладунки лицарів. За іспанцями й італійцями шукати «таємні» прийоми почали й запальні французи. Два століття оповідки про безвідмовний прийом збуджували уяву дуелянтів.
Одним із таких фінтів тривалий час вважали флеш-атаку – фірмовий знак італійських бретерів. Один з них якось пообіцяв залишити життя тому, хто спроможеться відбити його коронний удар. Так сталося, що це зумів зробити недосвідчений парубок, який став з ним до бою: хлопець послизнувся на банановій шкурці й у такий спосіб ухилився від нищівної атаки. Бретер слова дотримав, а молодик запам’ятав свою «помилку» і згодом навчив флеш-атаці багатьох. Чемпіонка світу з фехтування на шпагах Алла Миронюк вважає флеш одним із найбільш видовищних прийомів. «На жаль, в останній редакції правил цю атаку заборонили», – шкодує вона.
Слідами хрестоносців
Іноді, аби відправитися в гості до приятелів, які мешкають в іншій країні, треба знайти істотний привід. У житті сучасних майстрів клинка все починалось інакше. Спочатку виник привід – турнір ветеранів, а потім з’явилися закордонні друзі-спортсмени. «Як нас там приймають! – захоплюється Михайло Подольський, директор Київської школи вищої спортивної майстерності й ентузіаст руху фехтувальників-ветеранів у Києві. – На цих змаганнях така атмосфера, що для багатьох, хто давно склали зброю, європейські турніри ветеранів стали вирішальним аргументом, аби знову взяти рапіри й шаблі до рук».
До речі, турніри «для душі» придумали хрестоносці, які перші почали скликати воїнів різних країн для «мирних» поєдинків. Такі турніри часто ставали кульмінацією великих свят. І сьогодні фехтувальники підтримують цю традицію: змагання аматорів відбуваються цілорічно по всій Європі. Скажімо, в Німеччині битися можна щовихідних – і щоразу в новому місті. Розділяють спортсменів за віковими категоріями: молодша група – 30 – 40 років, середня – від 40 до 50 років, старша – понад 50 років. Найближчий чемпіонат Старого Світу серед ветеранів відбудеться в Мадриді зовсім скоро – в травні.
Українські майстри зробили чималий внесок у розвиток європейського фехтування – лише тренерів за останні два десятиріччя виїхало працювати за кордон більше трьохсот. А в США зусилля Олексія Черемського, Віталія Дружиніна, Юрія Гельмана, Михайла Шимшовича, Аркадія Бурдана вивели шабельне фехтування на рівень престижного національного виду спорту.
[495]
КОМЕНТАР
Володимир Миронюк
заслужений тренер України, головний тренер із фехтування м. Києва
.jpg)
Приваблива кар’єра Команда Збройних сил України – кузня чемпіонів світу та Європи з 1958 року. Достатньо пригадати імена Віктора Путятіна, Григорія Крісса, Віктора Кровопускова, Володимира Смирнова. В 1990-ті, коли інші види спорту переживали кризу, в армії було збережено штатну команду. Збройні сили не лише утримували дитячу спортивну школу, а й виділили військові посади для фехтувальників і платили їм зарплатню. В залах тренувалися рядові строкової служби та офіцери. Так ведеться й дотепер.
Без поваги до традицій не було б і перемог. За рахунок спортивної спадкоємності наша команда 1993 року виявилася єдиною сильною жіночою збірною з фехтування в СНД. Дівчата-рапіристки взялися за шпаги – й здобули перемогу в командній першості світу. Це були одні з перших медалей незалежної України.
В цьому виді спорту поважають династії. Навіть в одному залі ЦСКА можна нарахувати п’ять родин, в яких батьки-фехтувальники привели займатися спортом своїх дітей. Що закономірно: здібна юнь їздить на турніри по всьому світу за рахунок школи. Хлопці служать у війську в нашій спортроті – по тому вони матимуть змогу стати професійними військовими. Дехто вважає це непоганою перспективою. Крім того, фехтування – заняття не вікове. Якщо людина не потрапила до спортивної збірної, любительська кар’єра може бути доволі привабливою. І чи не найактуальніший чинник: фехтування належить до тих видів спорту, де не застосовують допінги й стимулятори.