«Я висував у своїй діяльності тезу, що Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкола якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів…», – заявив у червні 1936 року на лаві підсудних Ярослав Стецько. Процес відбувався у Львові, тоді Польщі, в справі крайового проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою.
.jpg)
Ярослав Стецько, повоєнне фото
Ярославу Стецьку тоді виповнилося 24 і він числився студентом Львівського та Краківського університетів. 5-літній тюремний вирок означав не лише дострокове припинення навчання, але й перекреслював будь-які виразні життєві перспективи. Думки про те, що Україна повинна стати центром для інших бездержавних націй, виглядали ще більшою утопією – такої держави на карті світу ще не існувало, і в середині 1930-х жодних, навіть примарних надій на відновлення Української держави не було.
Тим не менше, 30 червня 1941-го Стецько таки проголосить у Львові Акт відновлення Української держави, за що нацисти ув’язнять його та Бандеру до концтабору в Заксенхаузені. Ще через 5 років, у 1946-му, він втілить і свою студентську мрію – створить міжнародну структуру під назвою Антибільшовицький Блок Народів (АБН). І це буде не єдина антимосковська структура, до якої буде причетний Стецько.
ABN Correspondence – найвідоміше видання АБН
АБН
Поява АБН мала свою передісторію у воюючій Україні. В 1943 році ОУН скликає та проводить Конференцію поневолених народів Сходу Європи і Азії. Вже тоді, у воєнних умовах, керівництво ОУН та УПА налагодило співпрацю з представниками 13 національностей Радянського Союзу.
Та реальна можливість створити міжнародну політичну сітку випала у повоєнний час. «Вікно можливостей» називалося «табори DP» (displaced persons – переміщених осіб). Саме в цих таборах в Німеччині та Австрії зібралося величезна кількість не лише вимушених втікачів, але й відомих політиків з багатьох країн. В абсолютній більшості вони мали антикомуністичне налаштування, а хто мав іншу думку – тих успішно відправляли на історичну батьківщину. То ж до АБН, окрім українців, увійшли представники албанців, білорусів, болгар, вірменів, грузинів, естонців, козаків, латвійців, литовців, словаків, туркменів, угорців, хорватів та чехів.
Серед них були дійсно яскраві постаті. Так, словаків представляв колишній міністр внутрішніх та закордонних справ Фердинанд Дюрчанський, білорусів – президент Білоруської Центральної Ради Радослав Островський, грузинів – князь Ніко Накашидзе. І навіть ті нації, які не мали свого окремого представництва, могли внести лепту в працю блоку. Так, у російськомовному виданні АБН для народів СРСР «Набат» працював чеченець Абдурахман Авторханов. Пізніше він став одним із найбільш авторитетних радянологів світу, а його відома праця «Технологія влади» вперше публікувалася саме в «Набаті».
Подружжя Стецьків під час перших відвідин Тайваню, 1955 рік
Ініціаторами та головним мотором АБН були українці, а «обличчям організації» на наступні півстоліття – подружжя Стецьків – Ярослав та Слава (на початках відома під псевдо «Муха»). Активний співробітник АБН в другій половині 1940-х Василь Гришко, який згодом відійшов від бандерівського руху, так описав їхню працю: «Муха – тоді ще рядова оунівка, що була «прикріплена» проводом Організації до слабкого в той час Стецька, що мав перебиту кулею (під кінець війни) руку, була при ньому і в керованому ним АБН буквально всім в одній особі – від господині й секретарки до організаційного координатора всієї роботи АБН. І в цій ролі вона була зразком самовідданої працьовитості, яка викликала в мене до неї заслужену повагу… Та й сам Стецько – блідий, з явними слідами тривалого ув’язнення протягом майже всього періоду німецько-радянської війни, в той час (та й пізніше) – справжній фанатик ідеї АБН, – він теж у моїх очах був тоді живим втіленням образу того тотально посвяченого своїй справі ідеаліста-революціонера…».
АБН прославився масовими заходами по цілому світу і пізніше до нього приєдналися навіть кубинські та в’єтнамські громадські структури. Найвідоміше його видання «ABN-Correspondence» виходив німецькою, англійською та французькою мовами.
Від АБН до Всесвітньої антикомуністичної ліги
АБН утворено в 1946 році – ідеальний час для такої структури. В таборах DP перебувало вдосталь політичних емігрантів, а водночас відбулося значне охолодження між західними союзниками та СРСР. То ж у таборах згорнули свою діяльність репатріаційні комісії, які насильно виловлювали та вивозили до СРСР «ненадійний» елемент. То ж з 1946 й по 1948 – коли розпочнеться масовий виїзд DP у різні країни західного світу – буде золотим періодом для розвитку громадського життя. Структури, створені в цей період в Німеччині, уже за кілька років зможуть розбудувати свою мережу по цілому світу. Це стосуватиметься й АБН.
Читайте також: Для чого історія в часи, коли лунають гармати
Щоправда, їх не завжди зустрічали з відкритими обіймами. В архівах ЦРУ буде характеристика на тогочасних українських націоналістів: «Вони рішучі та здібні люди, але вони мають психологію переслідуваних. Вони готові принести в жертву своє життя, чи покінчити життя самогубством, якщо це піде на користь їхній справі. Вони також готові на вбивство, якщо буде потрібно. Вони налаштовані працювати з нами, чи без нас, а якщо буде потрібно, то і проти нас».
То ж навіть на Заході існувало багато перешкод щодо творення політичних організацій. Син керівника Американських Приятелів АБН Нестора Процика згадував, як міський голова Боффало телефонував батькові в справі демонстрації, яку організували українці. Тоді начебто йшлося про можливу кримінальну відповідальність чи навіть арешт. На що Нестор Процик риторично запитав: «Я сидів під поляками та нацистами. Що ви, американці, можете мене нового навчити про тюрму?»
Чан Кайші та Ярослав Стецько
Втім, у цей час в Азії формується ще один антикомуністичний центр. Саме в Тайпеї, на Тайвані, під керівництвом Чан Кайші гуртуються сили, які опонують Мао Цзедуну. Разом з південними корейцями, у 1954-му, вони творять Азійську Народну Антикомуністичну Лігу (Asian People Anticommunist League, APACL). То ж не дивно, що наступного року Тайвань відвідує Ярослав Стецько, а на початку 1957-го тут відкривають місію АБН, яку очолюють українці Юліан Заблоцький та Володимир Косик.
На майбутнє Азія стане одним із пріоритетних регіонів для міжнародної діяльності АБН та українських націоналістів, але на початках вони матимуть поважних конкурентів – антикомуністичних росіян. Ті мали зв’язки з американцями, що мало в очах тайванців свої переваги.
Читайте також: Із дідичів у капіталісти
Українці не зупиняються й тут: у 1959 році Конгрес США, з подачі українця Лева Добрянського, прийняв резолюцію про щорічне офіційне відзначення «Тижня поневолених народів». А у 1967 році АБН стає співзасновником Всесвітньої антикомуністичної ліги (World Anti-Communist League, WACL), до якої вже входили представники понад 60 національностей з усього світу.
Міжнародна діяльність супроводжувалася й структуризацією українських націоналістичних організацій. Цього ж таки 1967 року відбувається конференція так званого Світового Українського Визвольного Фронту. Під його «парасолькою» бандерівцям вдається об’єднати українські структури з Австралії, Аргентини, Великобританії, Бельгії, Бразилії, Нідерландів, ФРН, Франції, США та Канади. Визвольний фронт координував співпрацю від молодіжних та жіночих до ветеранських та громадсько-політичних організацій, які нараховували сотні осередків та близько 100 тисяч членів та симпатиків.
Вони беззаперечно поділяли й міжнародну ідею АБН, яку сам Ярослав Стецько озвучив так: «Основною метою боротьби народів, поневолених російсько-большевицьким імперіалізмом, зокрема давно поневолених, є розподіл російської імперії всіх видів на суверенні, від нікого незалежні держави всіх народів на їхній етнографічній території, з виправленням кривд, заподіяних упродовж історії наїзниками їх земель».
«Маклер без держави»
Після загибелі в 1959 році Степана Бандери, Ярослав Стецько стає чи не найвідомішим на міжнародній арені українцем. Хіба лише в 1963 році з’явилася більш помітна фігура – глава УГКЦ Йосип Сліпий, який прибув на ІІ Ватиканський собор прямо p радянського ГУЛАГу.
Втім, окрім міжнародних справ, Ярослав Стецько полагоджує проблему проводу в ОУН(р), чи як їх кликали – «бандерівців». ІІ Світова війна та подальша боротьба розкидали членів та Провідників ОУН по різні сторони «залізної завіси». Майже чверть століття ті, що були в еміграції, на чолі з Бандерою називали себе «Закордонними Частинами» ОУН. Смерть в 1950-х Шухевича та Бандери, а також закінчення збройної боротьби в Україні поставила питання подальшої ідентифікації організації. Зважаючи, що Стецько був останнім з живих членів Бюро ОУН (створене ІІІ Великим Збором в 1943 році і в яке також ввійшли Шухевич та Бандера), то в 1968 році було скликано IV Великий Збір ОУН (р). Стецька обрали Головою Організації і на цьому посту він перебував до своєї смерті в 1986 році – довше, ніж будь-хто до нього чи після нього.
Конференція АБН, Мюнхен, 1961 р. Зліва на право сидять: Фердинанд Дюрчанський (словак), Фаркаш де Кісбарнак (угорець) , Ярослав Стецько, Джуїцу Кітаока (японець), Ніко Накашідзе (грузин), Слава Стецько, невідомий.
Його авторитет як «Голови» був сформований одразу після війни. Про це згадував Василь Гришко: «Я добре знав, яку велику роль відігравав тоді в Проводі ЗЧ ОУН Стецько – як друга після Бандери авторитетна особа в Організації. Не даром його тоді всі в організації називали «Голова», що не було його псевдо, а фактично назвою його становища і мало потрійне значення: Голова проголошеного у Львові 30 червня 1941 року «Державного Правління» ОУН (б); Голова АБН, яким його було обрано 1946 року установчим зібранням (названий потім Першим Конгресом) цього, так би мовити, «націоналістичного інтернаціоналу» ОУН (б); і просто «Голова» – в розумінні головного ідеолога, яким він в ОУН (б) був з передвоєнного часу і яким залишився в ЗЧ ОУН на еміграції, виступаючи у цій ролі в пресі під своїми публіцистичними псевдо — Євген Орловський, Борис Озерський, Зенон Карбович та ін.».
Читайте також: Батько наш Бандера. Як лідер ОУН став символом українського спротиву
Та все ж таки головна енергія Ярослава Стецька була спрямована на створення міжнародного антирадянського блоку. Поза АБН і WACL Стецько долучається до появи Європейської Ради Свободи – антикомуністичної структури, яка об’єднує західних політиків, серед яких найбільше виділяються британці. Ярослава Стецька обирають довічним членом почесної президії ЄРС.
У 1982 році головна тема конференції АБН-ЄРС, яка відбулася у Лондоні, звучала так: «Наша альтернатива термоядерній війні». Чим не актуальне питання зараз, через 40 років?
Та Стецько запам’ятався не лише як організатор, але й як політтехнолог. У 1964-му прес-конференція Хрущова у Швеції перетворилась на брутальну критику націоналістів, адже напередодні Ярослав Стецько з вінком квітів відвідав могилу Карла ХІІ. «Ви хочете війни з Радянським Союзом? — на підвищених тонах питав Хрущов прем’єр-міністра Таге Ерландера, — Яке значення мав цей вінок? Будете підтримувати Стецька у війні з Радянським Союзом?»
Одна з акцій Визвольного Фронту на Заході.
Іншого разу турецький уряд запросив Ярослава Стецька офіційно відвідати країну, і, попри гучні протести радянських дипломатів, організував подорож Чорним морем, щоб той міг побачити береги України та набрати морської води своєї батьківщини.
Під впливом Ярослава Стецька екс-генеральний секретар НАТО Джон Гекет написав книгу «Третя світова війна», де змоделював ситуацію, коли націоналісти опанували КДБ, здійснили переворот та розвалили СРСР. А у 1980-х визвольну боротьбу поневолених народів на найвищому рівні підтримає Білий дім. У 1983 році Стецько буде серед запрошених осіб на зустріч з Рональдом Рейганом, а ще за якийсь час президент США скаже: «Ваші мрії – наші мрії. Ваша боротьба – наша боротьба!»
Подружжя Стецьків на конференції WACL в Сеулі
До Стецька зверталися по допомогу представники різних націй, які хотіли навести контакти зі світовими лідерами. Він йшов на зустріч, а себе іронічно називав «маклером без держави», адже допомагав іншим у час, коли його нація сама була позбавлена державності.