Повномасштабне вторгнення спричиняє постійну загрозу культурній спадщині України, і одним зі способів збереження пам’яток є оцифрування. 15–16 березня команда Науково-дослідної лабораторії «Архаїка» разом із кафедрою археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка розпочала оцифрування одного з найвідоміших археологічних об’єктів України — палеолітичного житла мисливців на мамонтів у селі Межиріч Черкаської області.
Тиждень поспілкувався з керівником проєкту від Науково-дослідної лабораторії «Архаїка» Симоном Радченком — PhD, геоінформатиком, археологом, літературознавцем, експертом із фотограметрії та цифрових технологій в археології, співавтором проєктів «Архаїки».
— Чому саме Межиріч було обрано для оцифрування? У чому унікальність цієї пам’ятки?
— Такі скупчення кісток мамонта, як у Межирічі, або «житла з кісток мамонта» — доволі унікальні пам’ятки самі по собі, і залишилося їх не так вже й багато. переважно на території України та у прикордонних з нею областях росії. Через свій поважний вік (Межиріча понад 14 тисяч років) вони перебувають під постійним ризиком руйнування. Та й умови збереження багатьох з них далеко не ідеальні — ворожі обстріли та природні лиха можуть позбавити нас цих фантастичних об’єктів. Тож оцифрування мамонтових жител — загалом нагальне завдання для українських археологів.
Фото: Тім Гордієнко
Але з групи цих пам’яток Межиріцьке житло для нас особливе. По-перше, нині його активно досліджують, розбирають культурний шар. Тобто передбачена фіксація цього житла в тому стані, в якому воно є збереже тепер, його конкретний образ, який до наступного року вже зміниться. Такий руйнівний характер археологічних досліджень змушує нас шукати якомога кращих методів зберегти всю інформацію про те, що ми досліджуємо (і одночасно руйнуємо). Тому Межиріч — у пріоритеті, адже в наступному році він буде вже іншим, а зафіксувати хочеться якнайбільше даних.
Фото: Тім Гордієнко
Нарешті, є й освітня мета. Адже розкопки в Межирічі здійснюють дослідники та студенти КНУ ім. Тараса Шевченка. З нашою тривимірною моделлю вони зможуть вести дистанційне навчання (що стає дедалі актуальнішим із 2019 року), лабораторне дослідження та дистанційний моніторинг процесів на пам’ятці.
— Скільки ресурсів необхідно на втілення такого проєкту, чи є державна чи меценатська підтримка, чия загалом це ініціатива?
— Саме по собі оцифрування житла — не надто масштабна задача. Ми плануємо витратити два дні в польових умовах, а потім ще з тиждень на обробку отриманих даних, і вже тоді будемо готові представити модель широкому загалу. Конкретно в Межиріч поїде команда з трьох фахівців з оцифрування спадщини, а також археологи КНУ.
Однак обладнання, яке ми використовуємо, — лазерний сканер та високоякісні цифрові камери — доволі дороге. Оцифрування Межирічі — це частина більшого проєкту, в межах якого вже створено майже чотири сотні моделей українських артефактів та пам’яток. Серед них — будівля Одеського Археологічного музею, фрагмент Одеських катакомб, унікальні артефакти часів Русі, славнозвісний Керносівський ідол тощо.
Наш проєкт Ukrainian Heritage Digitization and Dissemination Initiative працював за грантові кошти, надалі Посольським фондом США в Україні та Державним Департаментом Сполучених Штатів Америки. Нині проєкт закритий (вітання Ілону Маску), і ми виконуємо ті роботи, що вже розпочались, перед тим, як шукати додаткові джерела фінансування. Перші наші проєкти були загалом волонтерськими, але тепер ми вже маємо багато фахового обладнання та солідну команду фахівців, і підтримка наших активностей потребує ресурсів.
— Розкажіть про команду, яка працює над проєктом. Які фахівці залучені до роботи?
— ГО «Науково-дослідна лабораторія «Архаїка» — це команда, в якій зібралися фахівці доволі різного профілю. Більшість із нас має історичну та археологічну освіту, але є й музейники, і геоінформатики та IT-фахівці, і медійники. Серед нас багато студентів-археологів, а середній вік представника «Архаїки» — близько 25 років. У проєкт, з яким ми працюємо тепер, залучено близько 15 осіб — хтось курує співпрацю з конкретними установами, хтось забезпечує контроль даних, хтось працює на місці — оцифровує культурну спадщину.
— Які виклики пов’язані з оцифруванням такого масштабного об’єкта?
Нині, завдяки можливостям, які забезпечує лазерний сканер, ця робота є напрочуд простою і швидкою. Її створення лише за допомогою відеокамер було б набагато складнішим, а сама модель — набагато менш точною. Але сканер дозволяє уникнути значних труднощів. Хоча, звісно, до уваги потрібно брати багато деталей і мати конкретний план робіт, щоб не пропустити якусь дрібну деталь, по яку потім доведеться повертатися вдруге. І, звісно ж, ми вкрай залежні від електропостачання. Це, втім, нині є нашим національним викликом.
— Чи багато пам’яток культурної спадщини вже оцифровані в такий спосіб в Україні? Чи складно отримати грантову підтримку подібних ініціатив, важливих для збереження культурної спадщини в умовах війни?
— У самій лише «Архаїці» ми оцифрували близько 500 артефактів з моменту початку повномасштабного вторгнення. Ми переважно зосереджуємося саме на археологічних артефактах. Є й інші команди, в фокусі яких — архітектурні об’єкти, і зараз ми маємо вже понад сотню найвизначніших історичних будівель України «в цифрі». Іронічно, але саме з початком повномасштабного вторгнення цифрові методи роботи з культурною спадщиною почали стрімко розвиватися й поширюватися в Україні.
Грантову підтримку отримати можна, хоч це й не так просто, як у 2022 році. Загалом, можливості фінансування таких ініціатив є завжди. Сам процес роботи з грантовими заявками (та і з грантодавцями), ясна річ, є доволі специфічним, а в нашому випадку ще й включає майже обов’язкові міжнародні партнерства. Це окрема робота, і ця робота складна. але все, звісно, можливо.
— 3D-модель має передусім наукову чи популяризаційну мету?
У нашому випадку — знов-таки, завдяки сканеру — ми можемо поцілити двох зайців одним лазерним пострілом, і отримати високоточну модель, яку можна використати і для наукової роботи, і для моніторингу стану об’єкту, і для популяризації спадщини. Власне, так і плануємо робити.
Фото: Тім Гордієнко
— Чи плануєте оцифровувати інші археологічні об’єкти в майбутньому?
Навіть не в майбутньому плануємо — робота ведеться прямо зараз, і доки ми матимемо ресурси для того, щоб її продовжувати, продовжуватимемо. Українська археологія неймовірно багата важливими пам’ятками, які мають бути збереженими і дослідженими в цифрі, тому я не думаю, що найближчі 30 років хтось із нас планує зупинятися.
— Як можна долучитися до подібного оцифрування людям, які цікавляться археологією та цифровими технологіями?
— Час від часу, коли в нас є активні проєкти, ми запрошуємо фахівців долучитися до команди — попрацювати та понавчатися з нами, опанувати цифрові методи та взяти участь у нашій роботі. У травні мала стартувати наступна фаза проєкту, і ми вже запрошували учасників із прифронтових регіонів на тренінг, щоб поширювати наші знання та навички там, де вони потрібні більше за все. Однак чинні політичні турбулентності завадили, тож зараз складно сказати, коли стартуватимуть наступні тренінги.
Втім, наша команда завжди відкрита до будь-якої співпраці й радо підтримає всіх, хто хоче взяти участь у цифровому захисті археологічної спадщини.
Що ж до більш пасивної участі — запрошуємо до нас на платформу, щоб віртуально доторкнутися до оцифрованих артефактів.