Необхідність ретельної переоцінки безпеки діючих у світі енергоблоків постала відразу після аварії на Фукусімі-1. У березні минулого року європейці прийняли рішення провести стрес-тести. Україна відразу заявила, що також приєднується до цієї ініціативи.
Читайте також: За рік після Фукусіми майбутнє ядерної енергетики зовсім не райдужне
Програма європейської переоцінки безпеки атомних електростанцій передбачає три стадії: спершу переоцінку проводять національні оператори АЕС (в Україні це НАЕК «Енергоатом»). На другому етапі звіти операторів атомних електростанцій перевіряють національні регулятори, тобто державні органи, які здійснюють регулювання всього, що пов’язано з ядерною промисловістю та радіаційною безпекою (у нашому випадку Державна інспекція ядерного регулювання). Заключна, третя стадія полягає у вивченні звітів національних органів на європейському рівні та підготовці фінальних висновків щодо кожної ядерної установки. Громадське обговорення результатів стрес-тестів, яке відбулося наприкінці минулого року, є закінченням першої стадії та початком другої.
Основна теза національного оператора АЕС заспокійлива: «Усе нормально, немає чого хвилюватися. Події, подібні до тих, що сталися на Фукусімі-1, в Україні, по-перше, неможливі, а, по-друге, якщо й можливі, то наші станції їх витримають». Заради справедливості слід зазначити, що висновки НАЕК «Енергоатом» не є оригінальними порівняно з висновками операторів в інших країнах – усі вони відзвітували, що їхні АЕС найбезпечніші, а тому катастрофи там неможливі. Проте таких результатів можна було очікувати, адже складно уявити, що компанія, яка володіє атомними станціями, у своїх звітах щодо власних енергоблоків скаже, що вони небезпечні й тому їх слід негайно зупинити. Утім, не всі довіряють офіційним висновкам цільової переоцінки АЕС, зокрема й в Україні.
Стрес-тести здебільшого пройшли тільки на папері, оскільки йдеться про моделювання зовнішнього впливу на атомні електростанції та оцінку надійності й здатності ключового обладнання витримати екстремальні навантаження. Базовими сценаріями оцінки надійності АЕС розглядаються землетруси, затоплення, екстремальні температури, смерчі, урагани, а також комбінація зазначених подій. Але ці дослідження тільки теоретичні, тому невідомо, як саме поведе себе обладнання під час реальних ситуацій. Повномасштабних випробувань із моделюванням його масового виходу з ладу не було проведено.
Читайте також: Реактор без альтернативи
24–25 травня 2011 року на Запорізькій атомній електростанції відбулися протиаварійні тренування. Їхній сценарій передбачав комбінацію землетрусу та затоплення майданчика внаслідок хвилі від Каховського водосховища та втрату дизель-генераторів 6-го блоку ЗАЕС. За результатами прогнозувалося, що подачу струму буде відновлено за рахунок дизель-генераторів з інших блоків. Проте, як свідчать події на Фукусімі-1, цілком імовірний сценарій, коли знеструмлюються системи охолодження водночас трьох енергоблоків, а потім і басейнів витримки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Як здійснити довготривале охолодження відразу трьох-чотирьох енергоблоків та басейнів витримки ВЯП – за результатами стрес-тестів незрозуміло.
До речі, на вже згадуваній найбільшій у Європі Запорізькій АЕС 12 листопада 2011 року другий енергоблок було відключено від мережі аварійним захистом. Попередньою причиною порушення в роботі вважають моральне та фізичне старіння обладнання. І хоча вже через добу енергоблок підключили до мережі, проте відмови обладнання на станції трапляються незалежно від проведення стрес-тестів. Щонайменше це означає, що неможливо передбачити всі події, які можуть призвести до небажаних наслідків.
Аварія на Фукусімі-1 ще раз засвідчила, що безпечних реакторів немає. Представники атомної промисловості завжди повторюють: загроза виникнення масштабної аварії на АЕС така мала, що ці події майже цілковито виключені. Проте історія не погоджується з математичною імовірністю. Трохи більше ніж за 30 років людство отримало відразу п’ять розплавлених ядерних енергоблоків (один у США 1979-го, один в Україні 1986-го та три в Японії), тобто по одному кожні шість років.
Крім того економіка ядерної енергії також неоднозначна. Вартість однієї лише програми підвищення безпеки на українських АЕС – €1,5 млрд. Атомна енергетика – завжди компроміс між безпекою та економікою. Після подій на Фукусімі-1 досягати його стає дедалі важче.
Читайте також: Атомна дилема