29 квітня сепаратисти, що захопили луганське управління СБУ, перейшли до нового наступу, взявши під свій контроль адміністративні будівлі в центрі міста. Встояло лише обласне управління міліції. Центр Луганська перетворився на Грозний 1990-х – озброєні бойовики в камуфляжі з автоматами стали частиною міського пейзажу.
Навколо міста встановлені блокпости сепаратистів, які обшукують автівки та навіть міжміські маршрутки. Знайомий розповідає, що на одному з таких блокпостів його машину ледь не розстріляли бойовики, коли він не зупинився на їхній наказ. «Вони були самі налякані цією ситуацією. Кажуть: ви що, не розумієте, що в нас зброя? Я відповідаю: а якби в мене була, то я теж міг би зупиняти будь-кого?»
Зараз у Луганську немає ніякої чинної влади. Обов’язки голови облдержадміністрації тимчасово виконує очільниця місцевої «Батьківщини» Ірина Веригіна, призначена Турчиновим замість Михайла Болотських. Але ця посада тут вельми умовна – будівлю ОДА захопили сепаратисти, чиновники не можуть нормально працювати. Фактично влада Києва на Луганськ не поширюється. Облрада та мерія вже пливуть за течією сепаратистського руху. Незважаючи на участь багатьох місцевих депутатів у діях «колорадів» (особливо активні комуністи), важко сказати, що вони відіграють вирішальну роль у нинішніх подіях. Радше це спроба осідлати хвилю, яка вже розгортається самостійно. (Кумедна історія трапилася з одним із високопосадовців, представником ПР, у якого ледь не відібрали на сепаратистському блокпосту автівку і якому з великими труднощами вдалося довести, що він «свій».)
Силовий блок у Луганську деморалізований та схильний до зради – новий керівник обласного УВС Анатолій Науменко, діставши підкріплення з інших областей, поки що не скорився самозванцям, але невідомо, скільки він протримається. Загони українського війська та Національної гвардії постійно блокуються бандами сепаратистів, які активно застосовують тактику живого щита з цивільних.
Увесь цей владний вакуум заповнюють різноманітні самопроголошені «отамани». Так, «народним губернатором» та командувачем «Південно-Східної армії» є Валерій Болотов, колишній військовий, родом із міста Стаханова. На півдні Луганщини, у шахтарсько-промисловій зоні, де містяться підприємства Ахметова, діють люди ще одного сепаратисьского ватажка Олексія Мозгового, колишнього гастарбайтера з Росії. Він не визнає влади Болотова та діє самостійно (навіть заявляв, що Болотов наказав його вбити). В Антрацитівському районі взагалі власну республіку вирішив створити місцевий голова райадміністрації, запросивши на допомогу російських «казаков» із Дону, які досить упевнено проникли на територію України крізь дірявий кордон та навезли в місто купу зброї. Ще одна структура, котра діє в обласному центрі, – Народна рада Луганщини, яку очолює такий собі Андрій Андреєв, колишній начальник міського транспорту. У минулому він був тісно пов’язаний із нардепом від ПР Володимиром Медяником та КПУ. Саме самозвана Народна рада під проводом Андреєва визнала Болотова легітимним керманичем області та спонукала мерів міст регіону до проведення референдуму про проголошення «Луганської Народної Республіки».
Читайте також: Донбас повертається у Дике поле
Куратором дій сепаратистів, принаймі легальним, є народний депутат Олег Царьов. Активно підтримують «колорадів» й обранці-мажоритарники з Луганщини: «засвітилися» регіонал Сергій Горохов та самовисуванець Володимир Струк.
Але сепаратистський сценарій уже давно перейшов межу шантажу Києва місцевими керманичами. Внаслідок розхитування ситуації запанувала анархія, яка призводить до утворення «сірої зони», «піратської республіки».
Склад сепаратистських бойовиків дуже строкатий: ядро становлять відставні військові та силовики, є певний відсоток місцевих «казаков», до них приєднуються побратими з Росії. Після того як «колоради» перейшли до активної фази дій, до їхніх лав влилося багато кримінальників. За оцінками експертів, приблизно третина бійців «Південно-Східної армії» мала в минулому проблеми із законом, є й злодії-рецидивісти. Один із поверхів захопленої будівлі СБУ займають саме такі кримінальні елементи, вони найбрутальніше поводяться із заручниками, нападають на журналістів і чинять «реквізиції». «Волонтери» з Росії (окрім «казаков»), зокрема чеченські найманці, у помітній кількості на Луганщині поки що не з’являлися.
Читайте також: Силова надія. Хто зупинить сепаратизм?
Прихід до влади «колорадів» викликав у Луганську панічні настрої – багато представників середнього класу та інтелігенції планують чи вже покинули місто. Поштовхом до виїзду стають не лише політичні переконання або патріотичні міркування, а й звичайна тривога за майно, родини та власну безпеку. Резонансним став випадок убивства подружжя бізнесменів зі Свердловського району. Їхнє авто було розстріляно, 10-річна дитина перебуває в критичному стані. У місті та регіоні розпочалася справжня кримінальна революція: бойовики реквізують «іменем революції» автівки, почастішали стрілянина, пограбування. До речі, сепаратисти реквізували машину й з гаража облради, зокрема авто її голови Валерія Голенка, затятого русофіла. У Станично-Луганському районі невідомі «експропріювали» інкасаторську машину з мільйоном гривень. Бойовики заходять до будь-якої крамниці й безплатно отоварюються. Є випадки і рекету. Скільки з цих злочинів вчинили представники сепаратиських парамілітарес, а скільки звичайні кримінальники, важко встановити, бо їхні дії, що лежать за межами закону, мало чим різняться.
Евакуювалася з Луганщини й значна частина громадських активістів. Після захоплення одного з лідерів Громадського сектору луганського Євромайдану Олексія Біди та активістки Ганни Мокроусової (обоє потім були визволені з полону під тиском громадськості й виїхали з міста) більшість їх, отримуючи безперервні погрози, не можуть почуватися в безпеці. Усі «опозиційні» обличчя тут добре знайомі, отже, кожен є потенційною мішенню для викрадення, побиття, знущаннь.
Украй обмежені можливості для роботи журналістів (окрім власкорів російських кремлівських каналів). Під час штурму обласного воєнкомату був побитий журналіст Таваккул Абдуллаєв, на додаток у нього відібрали автівку. Постраждав також журналіст Євген Спірін, якому бойовики порекомендували покинути місто, поки живий. Більшість власкорів центральних ЗМІ не ризикують з’являтись у місцях підвищенного скупчення істот із «колорадськими» стрічками.
Читайте також: Удар по верхах. Війна очима учасника АТО
Апофеозом «отаманщини» стало проведення 11 травня «референдуму» про проголошення «Луганської Народної Республіки». Вже о 12-й годині сепаратисти бадьоро рапортували про явку 65% виборців. У підсумку її було оголошено в межах 75%, з яких 96% проголосували за утворення «ЛНР». Більшість очевидців, які брали участь у так званому референдумі, вказують на порушення будь-яких демократичних норм під час його проведення. Голосувати можна була за членів своїх родин або сусідів. Як самозванці планують керувати своєю «державою», залишається загадкою. Але з 12 травня вони огосили будь-які українські органи влади позбавленими повноважень, навіть дружню Луганську облраду. Отже, луганчан очікують непрості часи під владою невідомо кого.
Наразі в регіоні від «отаманщини» оборону тримає лише його північ, де переважає український етнічний елемент. Місцева влада, загони самооборони дають відсіч спробам сепаратистів наводити свої порядки. Але в умовах нерішучості Києва в проведенні антитерористичної операції невідомо, скільки вистоїть ця оборона.
Головна ж проблема в тому, що безлад, пропагандистський тиск і розгубленість пересічних луганчан готують їх до визнання російської влади як альтернативи «отаманщини». А в імовірності допомоги з боку Києва зневірилися навіть прихильники нової влади.