Пандемія внесла корективи не тільки в процес навчання, а й у процедуру вступу до закладів вищої та середньо-спеціальної освіти. Особливо гостро проблема постала перед тими, хто залишився на окупованих територіях. І цьогоріч тамтешні абітурієнти відчули її ще гостріше, ніж під час вступної кампанії 2020 року. Тоді навіть під час карантину зберігалися певні зв’язки, старшокласники встигли побувати на деяких іспитах під час навчання екстерном, заздалегідь ознайомитися із закладами та спланувати вступ до них — або шляхом складання ЗНО, або в центрах «Донбас. Україна» та «Крим. Україна», що з минулого року працювали з розширеними можливостями. Однак півтора року повної ізоляції — від закритих КПВВ до інформаційного бойкоту — зробили світ української вищої та професійної освіти майже terra incognita для більшості вступників з окупованої частини Донеччини, Луганщини та Криму.
Водночас Росія розробила цілу систему для заохочення талановитої молоді з українських міст до навчання в закладах, розташованих на окупованих територіях. Процес легітимізації Росією донецьких і луганських навчальних закладів, а також дипломів, які вони видають, тривав кілька років. Спочатку вони пропонували так звані «подвійні дипломи», які крім «народних республік» визнавали тільки в Росії, потім — називалися філіями російських вишів, впроваджували алгоритми переведення студентів з місцевих закладів у російські зі збереженням статусу й умов навчання. Але вже з 2018 року п’ять донецьких закладів отримали акредитацію в Росії за кількома освітніми програмами, а їхні дипломи прирівняли до російських, і так вони здобули підстави для ширшого використання. А цьогоріч «Донецький національний університет» — заклад, який нині діє в окупованому Донецьку — вперше отримав акредитацію в Росії за всіма програмами та спеціальностями. Отже, тепер дипломи буде внесено в російський федеральний реєстр, що значно підвищить їхню цінність для вступників і студентів. Так звана «гуманітарна програма», яку цієї весни прийняли в Донецьку, пропонує безплатне навчання в місцевих закладах для молоді з підконтрольних регіонів України — так окупанти зокрема намагаються дзеркально відповісти на кроки України щодо реінтеграції молоді з ТОТ.
Читайте також: Що заважає експериментальним курсам реінтеграції молоді з ОРДіЛО та Криму
Битва за молодь
Щоб попередити серйозний відтік молоді на навчання, окупанти вдаються до маніпуляцій і відвертого психологічного тиску на майбутніх студентів. Правозахисні організації постійно отримують на свої «гарячі лінії» скарги щодо наполегливої агітації та залякування в школах, через що старшокласники змушені приховувати плани вступати до українських закладів. Від початку окупації щороку відбувалися інциденти з недопущення чи навмисної затримки на «республіканських» КПВВ вступників, які їхали складати ЗНО. Тепер перетин КПВВ бойовики обмежують, посилаючись на пандемію. А цьогоріч наприкінці навчального року з ОРДіЛО перестали випускати дітей віком від 14 років. Фактично єдиною можливістю виїхати на підконтрольну територію для дітей, які досягли 14-річного віку, але не встигли отримати паспорт громадянина України, є оформлення документів РФ або «народної республіки». За фактом порушення прав дітей Генпрокуратура почала досудове розслідування стосовно порушення законів і звичаїв війни. До того ж такі дії порушують ст. 50 IV Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни.
Щоб уникнути ризику заборони виїзду з боку бойовиків, вступники змушені були перетинати кордон через Росію.
Міносвіти звернулося до ДПСУ із запитом щодо скасування штрафів для дітей, які їдуть з окупованих територій на навчання. Але через відсутність законодавчого підґрунтя керівництво ДПС надало лише усне розпорядження не штрафувати людей похилого віку, осіб з інвалідністю, з тяжким станом здоров’я та вступників, які прямують на навчання. Під тиском правозахисних організацій, які неодноразово заявляли про практику порушення прав дітей, бойовики частково змінили умови: з 18 червня 2021 року підліткам дозволили перетинати КПВВ зі свідоцтвами про народження. Проте це аж ніяк не гарантує, що негласний наказ окупантів щодо заборони виїзду майбутніх студентів також скасовано.
Підготовча реінтеграція
Такий спротив з боку окупаційної влади свідчить, що Україна зробила важливі кроки для реінтеграції молоді, й бойовики відчули, що ризикують втратити її. І попри пандемію, пропаганду та перешкоди, у 2020 році в українські виші вступило 2026 абітурієнтів з ОРДіЛО та Криму, а у 2019-му — 1865. Торік було прийнято закон, що дає абітурієнтам з ОРДіЛО змогу вступати в будь-який український заклад без ЗНО, але після іспитів у центрах «Донбас. Україна» та «Крим. Україна». У 2021 році Мінреінтеграції ініціювало та впровадило підготовчі курси для молоді з окупованих територій, а також для дітей, які проживають у населених пунктах вздовж лінії розмежування та бажають узяти участь у програмі підготовчих курсів зі стипендіальним забезпеченням. Для впровадження цих курсів на конкурсній основі було відібрано 23 українські виші, що запропонували найкращі програми, які відповідали б меті та ідеології курсів.
«Один зі складників програми курсів — підготовка до вступу за спрощеною процедурою, тобто без складання ЗНО. Саме для цього в кожному з цих вишів вступник може ґрунтовно підготуватися до складання іспитів з української мови та літератури, історії України та одного з профільних предметів, — пояснює Віолета Артемчук, координаторка ГО «Донбас SOS». — Але особливістю цих курсів є не тільки (і, мабуть, не стільки) підготовка за предметами, а більше надання можливості інтегруватися в студентське життя, освітній простір України ще до отримання студентського квитка обраного вишу». Експертка пояснює, що цьогорічним абітурієнтам на початку окупації було 10—11 років, тобто майже все їхнє підліткове життя минуло під потужним ідеологічним пресингом окупантів, у відриві від життя на підконтрольній території та спілкування з тамтешніми однолітками.
Читайте також: Реінтеграція до цивільного життя
«Кожен з обраних вишів творчо та вдумливо підійшов до планування реінтеграційних та адаптаційних заходів. Вони підготували програму, кожен заклад має певну «фішку». У когось це дискусійні клуби, в когось — тренінгові заходи, майже в усіх — спілкування зі студентами та викладачами. До того ж оскільки зараз літо, то всі запропонували програму рекреаційних заходів. Екскурсії, досвід волонтерства, спортивні змагання, кіноклуби — це маленька частина з переліку того, що підготували виші. Два місяці курсів мають стати майданчиком для майбутнього», — каже Віолета Артемчук.
Варто додати, що заклади, на базі яких працюватимуть курси, розташовані в різних регіонах України. Тобто вступник може обрати регіон, виходячи з того, де розташований виш, до якого він у майбутньому планує вступати. Однак ця умова не обов’язкова і проходити курси можна будь-де.
Труднощі організації
Питання, наскільки ефективною буде така стратегія, поки що залишається відкритим. Ажіотажного попиту на запропоновані послуги ще немає: за попередніми даними, загальна кількість тих, хто зареєструвався на курси, на середину червня не перевищувала 50 осіб. Проте для цього є об’єктивні причини. Наказ про курси набув чинності лише в травні 2021 року, а отже, часу для здійснення роз’яснювальної роботи фактично не було. Відтак влада була змушена продовжити термін подання особистих заяв на підготовчі курси до 29 червня.
«Ми ще не отримали жодної заяви на проходження цих курсів, хоча чекаємо з початку червня. Можливо, абітурієнтам зручніше їхати в найближчі до них заклади, але ймовірно, річ у термінах отримання атестатів, які на окупованих територіях дещо інші. І, звісно, заважають перепони щодо перетину лінії фронту, які окупаційна влада створює для вступників, — розповідає Євген Кончаковський, заступник відповідального секретаря приймальної комісії, керівник центрів «Крим. Україна» та «Донбас. Україна» Полтавської державної аграрної академії.
Євген Кончаковський пояснює, що в навчальному закладі вже кілька років навчаються студенти, які приїхали з окупації, але впровадження таких двомісячних курсів може допомогти молоді якісніше підготуватися до навчання. «Ми розуміємо, що ці діти не мали таких умов для отримання якісних знань, як звичайні школярі України. Тому їх важливо створити, щоб вони могли реалізувати своє право на здобуття якісної освіти. Заклади, залучені до програми, надають стипендію та місце в гуртожитку, а партнерські школи допомагають опанувати програму з предметів, щоб отримати український атестат», — міркує освітянин. Прогнозувати кількість можливих курсантів Євген Кончаковський не береться, але пояснює, що державне фінансування програми відбувається по факту за кожну людину, яка обрала певний заклад для проходження курсів.
Читайте також: Призабутий злочин
«Багато з тих, хто звертався на «гарячу лінію» нашої організації з питань вступу, не знав про такі курси та вже все спланував, не залишивши місця й часу для їх проходження, — пояснює Віолета Артемчук. — Також великою перешкодою стало блокування з боку «адміністрацій» окупованих територій виїзду молоді. До нас дзвонили батьки 14-річних дівчат і хлопців, які планували вступити до хореографічного чи спортивного ліцею на вільній території України, але через посилену цікавість на КПВВ з того боку саме до цієї вікової категорії від планів довелося відмовитися». Правозахисниця впевнена, що для вирішення проблем необхідно постійно створювати тиск, зокрема міжнародний, на представників окупаційної влади. А також брати до уваги на майбутнє теперішні труднощі.
Точки опори
Паралельно з цим у публічному просторі досі точаться дискусії щодо доцільності підтримувати виші, які після окупації виїхали на підконтрольні території України. Мовляв, більшості з них ще багато років не вдасться забезпечити надання якісних освітніх послуг через брак технічної бази, кадровий голод і суто побутові проблеми. Відтак витрачати державні кошти на утримання вишів-переселенців замість підтримати перспективніші заклади, не вигідно. Зазвичай наводять приклад поневірянь Донецького національного медичного університету, який в «еміграції» намагається втримати високий рівень викладання, досягнутий за його 90-річну історію. Скептики впевнені, що ці спроби безнадійні вже тому, що кафедри ДНМУ розташовані в Лимані, Маріуполі, Краматорську та Кропивницькому.
Але в адептів ідеї «регіональної оптимізації» є й опоненти, які вважають, що залишати прифронтові регіони без вищих навчальних закладів означає сформувати там своєрідне гетто, що стратегічно неправильно. Наприклад, через окупацію Донецька й Луганська Донбас утратив третинну ланку медичної допомоги — і це в прифронтових умовах. Тимчасом згаданий ДНМУ, попри великі проблеми з розташуванням, з перших місяців евакуації організовував клінічні кафедри на базі лікувально-профілактичних установ Краматорська, Слов’янська, Дружківки, Маріуполя. Сьогодні вже помітно, що розвиток наукових та освітніх інституцій, зокрема медичного профілю, дає поштовх для позитивних змін: у регіонах постійно впроваджують новітні лікувальні технології, більшість надскладних операцій знову виконують на місцях. Та й решта вишів-переселенців за останні роки вже «наростили м’язи», знайшли своє місце в громаді та здобули певний вплив.
«Залишаючи за дужками питання якості вищої освіти загалом, вважаю державну підтримку вишів-переселенців важливою, — впевнена учасниця волонтерського проєкту «Деокупація. Повернення. Освіта» Інна Юр’єва. — Винятком є, напевно, Донецький національний університет, який повністю перевіз свою базу до Вінниці, поставив собі за мету інтегруватися до освітнього простору Поділля й уже у 2015 році мав мізерний відсоток вступників з Донеччини. Решта вищих навчальних закладів живе в реаліях прифронтового Сходу й авжеж, їм важко конкурувати з місцевими освітніми осередками щодо матеріально-технічних умов. Натомість вони намагаються створювати конкурентні пропозиції в напрямах ідей та технологій, освітньої мобільності тощо. Така конкуренція корисна громадам, та й місцевим бюджетам збільшення кількості студентів — також. До того ж громади на Сході не мають втрачати молодь лише тому, що вона змушена навчатися в інших регіонах».
Навчальні заклади-переселенці потребують підтримки держави ще й тому, що саме вони ведуть освітню боротьбу за реінтеграцію української молоді. Попри скасування географічних обмежень для вступників з окупованих територій через центри «Донбас. Україна» та «Крим. Україна», найпопулярнішими серед них залишаються заклади освіти в прифронтових регіонах. Таких закладів на Донеччині налічується 59, а на Луганщині — 26, зокрема інститути, університети, академії, вищі училища та фахові коледжі. Нині в Україні відкрито 214 освітніх центрів «Донбас. Україна», хоча ще кілька років тому їх було не більш ніж десять. За час існування таких центрів до них звернулися близько 11 тис. осіб, майже 3,5 тис. абітурієнтів вступили на навчання в українські заклади вищої освіти. А це не лише молодь, врятована від впливу окупантів, а й людський капітал для громад, які їх приймають. Не кажучи про те, що кожен український університет — особливо в прифронтових регіонах — це ще й точка опори для майбутньої реінтеграції.