«Назад у минуле» — такі настрої сьогодні розлиті у повітрі багатьох міністерських кабінетів. Будування сильних та незалежних інституцій та доведення до кінця системних реформ конче потрібні, але не факт, що у посадовців є стратегічне бачення і бажання це робити. І освітня сфера тут не є винятком. Судячи із заяв, котрі лунають з боку чиновників МОН, зокрема від тимчасового виконувача обов’язків міністра освіти і науки Сергія Шкарлета, у відомстві вагаються, чи треба продовжувати реформи, розпочаті у 2014 році. Реформи шкільної і вищої освіти нині мали би перебувати в активній фазі, проте лунають тривожні дзвіночки, що в цій сфері можливі спроби повернення до практик і дискурсів десятирічної давнини, тобто часів одіозного міністра Дмитра Табачника.
Дилема для шкільництва
В українській середній освіті з 2016 року триває масштабна реформа, а саме впровадження програми «Нова українська школа», розрахованої на десятиліття. Тим часом Сергій Шкарлет виступає з резонансними заявами, як-то пропозиція скасувати ЗНО для заочників, сумніви щодо доцільності 12-річної середньої освіти, ідея починати навчання у першому класі з 5-річного віку тощо. Тому питання, чи є у Шкарлета та його команди стратегічне бачення того, як продовжувати реформу, лишається відкритим. Втім, українське законодавство має конкретні відповіді на пропозиції Сергія Шкарлета. Нагадаємо, важливими віхами в реалізації освітньої реформи було ухвалення Верховною Радою двох законів: «Про освіту» 2017 року та «Про повну загальну середню освіту» 2020 року. Відповідно до цих законів, у нашій країні впроваджується трирівнева 12-річна середня освіта: початкова освіта має тривати 4 роки, базова середня — 5 років, а профільна середня — 3 роки. Крім того, у законах чітко прописано терміни впровадження реформи. Так, реформована початкова освіта стартувала 2018 року, базова середня має стартувати з 2022 року, а профільна (10–12 класи) — з 2027 року. В законі «Про освіту» прописано й те, що початкова освіта здобувається, як правило, з 6-річного віку.
Читайте також: Як перехід в онлайн-формат впливає на навчання, виховання й культурне життя
Спільнота освітян нерідко висловлює побоювання, що подальша доля освітньої реформи може опинитись під загрозою. «Будь-яка зміна є складним процесом, особливо коли йдеться про «Нову українську школу», яка міняє парадигму середньої освіти. Йдеться про перехід до компетентнісного навчання, про зміну цінностей та ставлення, а вони не змінюються швидко. Аби реалізувати таку реформу, треба дуже тяжко працювати. За часів міністерки Лілії Гриневич Міністерство освіти мало лідерську роль, були координатори реформи в областях, відбувалися наради, намагалися пояснювати, вчити тощо. Докладали великих зусиль, аби реформа просувалася вперед. Реформу середньої освіти можна підтримувати, але якщо МОН не виявлятиме лідерської ролі щодо її впровадження, не підтримуватиме людей, що роблять реформи, то вона не просуватиметься вперед», — розповів Тижню Павло Хобзей, заступник міністра освіти і науки України у 2015–2019 роках.
Хобзей є одним із тих, хто занепокоєний поверненням до публічного простору теми про 11-класне шкільне навчання. Тут варто нагадати, що одним із активних поборників такого підходу був міністр освіти Дмитро Табачник. «Розумію, що громадськість проти 12-річної школи, бо та старша школа, яку маємо нині, безсенсова, — міркує Хобзей. — Багатопредметність спонукає дітей до недоброчесності, бо неможливо знати 17 предметів на «відмінно». Проблема не в тому, що у нас погані учні, а в тому, що погані наші правила і навчальні плани. Таке навчальне навантаження є нереальним, спонукає учнів ходити до репетиторів, руйнує старшу школу. «Нова українська школа» передбачає, що старша школа буде профільною, там буде зовсім інший зміст освіти, інакші навчальні плани та інакший навчальний процес, ніж тепер». На думку Хобзея, потрібна ефективна комунікаційна стратегія, пояснення, навіщо потрібна 12-річна школа та якими є її плюси. Радянська школа була розрахована на 15% здібних учнів, водночас 45% вона ігнорувала. «Нова українська школа», 12-річна школа, бореться за кожного учня, аби всі були успішними, мали правильні цінності, були відповідальними громадянами, інноваторами, патріотами тощо. Кожна дитина є талановитою, але цей талант треба розвивати, вмотивовувати. «Нова українська школа» не передбачає нижчого стандарту знань, ніж був раніше. Питання в тому, що ці знання мають бути засвоєні, ключові компетентності набуті, і цього має досягнути кожний школяр. Дуже важливо, щоб це відбувалося для учня з радістю, вмотивовано і відповідально», — підсумовує Павло Хобзей.
Читайте також: Навчання на власний розсуд
Відкритим питанням стосовно реформи шкільної освіти є імплементація державних освітніх стандартів. 30 вересня 2020 року урядом було затверджено державний стандарт базової середньої освіти для 5–9 класів. Як розповів Тижню Єгор Стадний, заступник міністра освіти і науки у 2019–2020 роках, це мало б потягнути за собою створення типових програм викладання, нових підручників, перенавчання вчителів-предметників. «Якщо зараз запитати в кабінетах МОН, яким є бачення, як перенавчити тисячі шкільних вчителів-предметників, то воно відсутнє», — стверджує Стадний. За його словами, ситуація навколо роботи над реформою старших класів не ліпша: «Стандарту старшої (профільної) школи ще немає. Але лякає інше — немає навіть уявлення, як має відбуватися запуск старшої школи, яку от-от треба пілотувати. Ця школа профільна і передбачає створення цілковито нових установ — ліцеїв, великих навчальних закладів, що надаватимуть освіту з 10-го по 12-й клас, із чотирма класами на паралелі, які мають зробити так, щоб останні три класи максимально відповідали освітнім інтересам дитини. Для впровадження таких новацій треба зробити багато теоретичної роботи, проекспериментувати, чи така модель витримується, чи є вона життєздатною. Все це треба починати робити вже, бо 2027 рік — це остання точка, коли профільну середню школу треба розгорнути по всій нашій державі. Не бачу, аби хтось сідав бодай за якісь теоретизування в цьому плані. Цього не відбувається». Таким чином, реформи шкільної освіти втрачають свій темп, сповільнюються. І якщо так триватиме і далі, то доведеться говорити про їх зупинку. Тривожною є також інформація про звільнення за власним бажанням із Директорату шкільної освіти цілої групи експертів, які провадили шкільну реформу.
Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) свого часу стало інструментом, який практично звів нанівець корупційну складову вступного процесу. Проте новий стан речей подобається не всім. І судячи з тез, озвучених Шкарлетом ще як кандидатом на посаду очільника МОН під час сесії запитань-відповідей на засіданні профільного комітету ВР 18 червня цього року, він також належить до невдоволених. ЗНО, на думку Шкарлета, потрібне, але з низкою зауваг — очевидно, вже не як єдиний інструмент вступу до закладів вищої освіти (ЗВО), адже це буцімто «нівелює роль школи». Також Шкарлет висловлювався на користь скасування ЗНО для тих, хто вступає на заочну форму навчання — за умови, що вони не матимуть права переводитися на очну форму та брати участь у бюджетному конкурсі. Тут варто пригадати фразу, котра часто трапляється у висловлюваннях Шкарлета чи дописах у його телеграм-каналі: «… це, знову ж таки, предмет дискусії». Питання в тому, навіщо і з ким починати дискусії щодо рішень, стосовно яких уже давно існує суспільний консенсус? Незмінність законів «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», структура школи, котра передбачає 12-річне навчання з 6 до 18 років, створення профільної школи, збереження ЗНО — все це червоні лінії, перетин яких свідчитиме про відкат освіти у минуле, зокрема й до корупції.
Виші й гроші
Варто згадати, що масштабні освітні реформи, які стартували в Україні після Революції гідності, почалися із ухвалення нового Закону України «Про вищу освіту». У ньому йшлося, зокрема, й про те, що якість освіти контролюватиме незалежний орган — Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), що система держзамовлення стає конкурентною, а заклади вищої освіти отримують фінансову та господарську автономію. Тобто мала б відбутися передача прав, свобод і відповідальності ЗВО. Реформування вищої школи, як і школи середньої, ще триває. Багато вже написано про те, що призначенню Шкарлета на місце фактичного очільника МОН посприяла група ректорської спільноти, не зацікавлена, як можна припустити, у новаціях, передбачених згаданим законом. Одна з речей, яка не влаштовує частину українських ректорів — це нова формула фінансування вищої освіти. Згідно з нею ЗВО отримуватимуть фінансування від держави залежно від результатів своєї роботи, а не завдяки вмінню свого керівництва домовитися, як це було за часів Табачника. Варто нагадати, що в його часи розподіл фінансування ЗВО в ручному режимі був одним із інструментів тиску на ті, котрі не підтримували політику, яку згаданий міністр провадив.
Читайте також: Навчання попри карантин
Як пояснила Тижню експертка з питань освіти та освітньої політики Олена Панич, котра донедавна обіймала посаду державного експерта директорату вищої освіти МОН, постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1146 «Про розподіл видатків державного бюджету між закладами вищої освіти на основі показників їх освітньої, наукової та міжнародної діяльності» передбачає, що фінансування ЗВО має здійснюватися за принципом «хто краще працює, той більше отримує». Потенційно всі ЗВО можуть щорічно збільшувати обсяг бюджетного фінансування, якщо покращуватимуть свої показники. «Коли Сергій Шкарлет очолив МОН, він заявив, що ця реформа потребує перегляду, тому що її начебто придумали люди, які «ніколи не працювали у вищому навчальному закладі», — розповіла Панич. — У чому реальні претензії до цієї реформи, він не озвучував. Власне, стара система фінансування передбачала, що держава фінансує державні заклади вищої освіти за деякими ключовими позиціями, а саме — зарплати викладачів (при цьому кількість викладачів розраховувалася відповідно до кількості студентів, тобто на практиці постійно зменшувалась), комунальні послуги закладу і стипендії студентам (є академічні стипендії, які мають право отримувати лише близько 50% студентів, і соціальні — для пільгових, соціально уразливих категорій студентів). Формульне фінансування діє за іншим принципом: воно стимулює заклад розвиватися».
Таким чином нині, якщо ЗВО набирає більше студентів із високими балами ЗНО, він отримує більше грантів на наукові проєкти або його випускники краще працевлаштовуються, то він може отримати більше коштів у поточному році порівняно з попереднім. Але для реалізації такого підходу потрібно системно збирати показники, перевіряти коректність даних і точно розраховувати фінансування кожного закладу за формулою, що є непростим процесом. «Противники такої реформи виявилися в самому МОН, зокрема серед тих людей, які звикли розраховувати фінансування за старою системою, — стверджує Панич. — Серед самих закладів противники реформи виявлялися серед тих, хто не вірив, що може працювати краще і отримати більше. Насправді за певними підрахунками більша кількість закладів вищої освіти мали отримати в 2020 році більше коштів, ніж у 2019 році. Але на практиці повністю це не вдалося реалізувати через внутрішній опір і частково через ускладнення, які створює бюджетне законодавство. Хоча постанова працює, її не скасували, і тому поки рано говорити як про результати реформи, так і про її припинення».
Контроль якості
Ще одна кістка в горлі, котра, очевидно, муляє частині ректорської та академічної спільноти, — це існування загаданого вище Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Однією з перших ініціатив Сергія Шкарлета після його призначення була розробка законопроєкту МОН під непримітною назвою «Про внесення змін до деяких законів України» (№ 1/12–3604), який під формальним приводом усунути юридичну колізію фактично усував саме НАЗЯВО як незалежне агентство. Натомість було запропоновано інший орган виконавчої влади. Також цей законопроєкт повертав назад ситуацію, коли наукові ступені могла присуджувати лише Атестаційна комісія МОН, а МОН лишалося єдиним органом ліцензування освітніх програм. За тією схемою, що діє нині, органом такого ліцензування є саме НАЗЯВО, і це національне агентство має здійснювати нагляд за якістю присудження наукових ступенів університетами, якщо 2021 року ця процедура таки перейде до компетенції самих ЗВО. Одна з можливих причин появи цього одіозного законопроєкту дуже прозаїчна: саме етичний комітет НАЗЯВО виявив ознаки плагіату у наукових роботах Шкарлета. «Очевидно, Сергій Шкарлет очікував, що отримавши підтримку частини ректорського корпусу, можна буде переформатувати НАЗЯВО. Це не вдалося з декількох причин. Річ у тім, що НАЗЯВО має певні напрацювання, визнані позитивними самими ректорами та академічними спільнотами. Згаданий законопроєкт також не отримав підтримки ані в Офісі президента, ані в урядовому комітеті й був відправлений назад до МОН на доопрацювання», — пояснив Тижню чинний стан справ керівник секретаріату НАЗЯВО Михайло Винницький.
Читайте також: Сергій Горбачов: «Тієї системи освіти, яка була в нас ще на початку березня цього року, уже немає»
Чому важливо зберегти НАЗЯВО? Створення такого державного агентства було однією з вимог договору про асоціацію України із ЄС. Якщо ми відмовляємося від такої інституції, ми відмовляємося від виконання одного з важливих пунктів, прописаних в Угоді про асоціацію. В умовах відмови від ієрархічної структури, коли ЗВО отримують більший ступінь автономності і свободи, потрібен незалежний орган. «НАЗЯВО — це не інспектор, що забороняє чи дозволяє, а консультативний орган, що оцінює якість тих чи інших освітніх програм, порівнює цю якість із іншими аналогічними програмами як в Україні, так і закордоном, і в такий спосіб підвищує рівень загальної вищої освіти в нашій державі», — зазначає Винницький.
З 2021 року присудження наукових ступенів мало би перейти з рук МОН до самих університетів. Як і повноваження із формування спецрад із захисту дисертацій мають перейти від МОН до самих ЗВО. Михайло Винницький пояснює, що за такої схеми НАЗЯВО має бути контролером якості присудження наукових ступенів. «Рішення про присудження наукового ступеня прийматиме університет, але якщо є скарга на те, що в дисертаційній роботі є плагіат, псевдонаука або вона загалом є неякісною, рішення вищого навчального закладу може бути оскаржене до НАЗЯВО. Це означає, що ЗВО будуть більше зацікавлені у якості, бо в разі допущення неякісних дисертаційних робіт до захисту йтиметься про їхні репутаційні втрати. Закон прописує вельми серйозні санкції у разі, якщо присудження наукового ступеня університетом виявилося неправомірним через псевдонауковість робіт або через інші типи академічної недоброчесності. У таких випадках конкретний заклад вищої освіти втрачає право формувати спецради строком на рік», — зазначає Винницький.
Таким чином, нововведення у сфері освіти, про які йшлося вище, в основному були спрямовані на те, щоб встановити чесніші, прозоріші правила, унеможливити «ручне» керування освітою, зробити суворішою конкуренцію. Але, вочевидь, це подобається не всім. Поворот назад можливий завжди. І від того, чи допустить його суспільство, залежить, якою Україна стане за декілька десятиліть.