«Нашим дітям потрібно більше часу, щоб наздогнати втрачене. Нашим дітям, батькам та понад усе вчителям треба просто більше часу», — сказала під час нещодавнього онлайн-слухання щодо проблем пандемійного навчального року в Німеччині Александра Фраґопулос, голова Батьківської палати Гамбурга. Особисто вона й організація, очолювана нею, упродовж тривалого часу говорить про потребу «перевчити» цей навчальний рік знову, або ж розділити його навпіл та пройти впродовж наступних двох навчальних років. Чимало політиків та економістів із нею незгодні, адже така пропозиція надто дорога для бюджету навіть багатої Німеччини. Вони пропонують інші варіанти надолуження освітніх утрат під час дистанційного навчання: це можуть бути додаткові курси або ж програми повторення чи вдосконалення набутих знань. Однак Фраґопулос говорить не лише про академічні навички, яких діти були позбавлені через пандемійні обмеження. «Дайте дітям час. І також час для дозвілля, дружби, спорту… Усього цього не буде, якщо будуть додаткові пообідні заняття», — переконана вона. І, мабуть, має рацію.
Згідно з квітневим дослідженням німецького аналітичного центру ifo Institute, під час другого локдауну діти проводили за навчанням лише 4,3 години, що лише трохи більше, ніж під час першого карантину, та на три години менше, ніж у звичайний шкільний день до пандемії. Окрім того, майже п’ята частина німецьких учнів брали додаткові приватні уроки (чи курси) від початку першого локдауну, щоб надолужити втрачене навчання. Як свідчать опитування батьків і вчителів у всьому світі, пандемія та локдаун можуть мати тривалі наслідки для покоління, яке змушене було певний час обмежувати свої освітні можливості й перелаштовуватися на нові способи навчання. Батьки скаржаться на «зависання» дітей у гаджетах, депресію й проблеми з концентрацією уваги. Уряди та світові організації аналізують наслідки для економіки та добробуту людства в майбутньому, і прогнози поки що дають мало надій на позитивні зміни. На піку карантинних обмежень у квітні минулого року понад 1,6 млрд учнів опинилися поза шкільними класами. Це дає підстави вважати нинішню кризу у світовій освіті найбільшою за останнє століття. «Пандемія COVID-19 загострила кризу в навчанні, а її вплив на людський капітал цього покоління напевне буде тривалим», — ідеться в одному зі звітів Світового банку.
Читайте також: Сергій Горбачов: «Тієї системи освіти, яка була в нас ще на початку березня цього року, уже немає»
Серед німецьких економістів можна почути такі невтішні прогнози: втрата третини навчального процесу призводить до зменшення доходу громадянина в майбутньому на 3% упродовж усього трудового життя. «Погіршення компетенцій через утрату третини навчального року коштуватиме нам €2 трлн втрат у ВВП до кінця століття», — прогнозує ймовірні наслідки локдауну німецький економіст Людґер Весманн. Обґрунтованими бачаться побоювання й про те, що локдауни розширять розрив між заможним і бідним населенням. Згідно з даними міністерства освіти Франції, після локдауну минулої весни розрив у результатах іспитів учнів звичайних шкіл та з бідних районів зріс на кілька пунктів. Імовірно, загострення глобальної нерівності й буде одним із найсуттєвіших наслідків через різний доступ до освіти у різних країнах (чи й у межах певних країн), особливо для дітей, чиї батьки належать до різних соціальних класів.
На початку 2021 року науковці із Центру демографічних студій Оксфордського університету опублікували дослідження впливу закриття шкіл на успішність учнів. Базуючись на даних освітніх закладів Нідерландів, демографи показали, що вісім тижнів, які голландським школярам довелося провести вдома під час першого локдауну, дорівнюють утраті п’ятої частини навчального року. Для учнів із менш освічених сімей цей показник падає ще на 60%. Таким чином, вважають Оксфордські науковці, під час першого карантину учні майже не отримали знань. І це результати економічно заможної країни. Коли ж брати до уваги держави, наприклад, Східної Європи, то результати будуть геть іншими. Так, понад чверть румунських школярів узагалі не мали доступу до дистанційного навчання через відсутність необхідних гаджетів.
Читайте також: Навчання на власний розсуд
Схожу ситуацію фіксують у різних країнах світу — від Філіппін до Канади. Нещодавнє опитування канадських батьків, проведене аналітичним центром Ipsos, показує, що освітній системі країни не вдалося подолати виклики пандемії. 60% опитаних вважають, що їхні діти відстають у навчанні через дистанційне навчання. 67% дотримуються думки, що збої в навчанні у зв’язку з локдауном матимуть вплив на майбутнє їхніх дітей. Однак Канада належить до країн G7 і витрачає на освіту понад 5% ВВП.
Результати іншого нещодавнього опитування, яке оприлюднили філіппінські активісти, теж вражають. Більше половини опитаних учителів стверджують, що 4–6 учнів із 10 відстають у навчанні, якщо брати до уваги відвідуваність та вчасність здачі модулів й інших обов’язкових завдань.
Утім, є й дані, завдяки яким можна не дивитися на нинішню ситуацію в освіті в зовсім похмурих тонах. Цікаві в цьому контексті результати дослідження Вільяма Кука, старшого викладача Міського університету Манчестера. Вони дають можливість оцінити наслідки обмеження в навчальному процесі для дітей упродовж тривалого часу. І обнадіюють тим, що в тривалій перспективі негативні наслідки не будуть аж такими значущими. Навесні та влітку 2001 року уряд Великої Британії боровся з поширенням епідемії ящуру. Найдужче це вдарило по сільському населенню. Людям довелося тимчасово обмежити свій звичний життєвий ритм. Це також призвело до збідніння й стресів. Проте найголовніше, що учні впродовж певного часу не відвідували шкіл. Однак, як показує дослідження Вільяма Кука, негативні наслідки епідемії ящуру мали вплив на академічні успіхи дітей лише впродовж кількох років після вжитих урядом обмежень. Точніше, найвідчутнішими вони були в перший постепідемічний рік. Далі ситуація поволі вирівнялася. Таким чином, саме перші роки після поширення хвороби матимуть найсуттєвіше значення, чи ж будуть наслідки коронавірусних обмежень настільки відчутними в тривалій перспективі.
Читайте також: Позашкільна освіта на екрані
Чимало дослідників та експертів зазначає, що освітня система вже давно потребує перезавантаження. І нинішня криза може їй допомогти в цьому. Британське видання The Economist пише, що великі потрясіння нерідко приносили шкільній освіті позитивні зміни. Так, по закінченні Другої світової Велика Британія прийняла закон про освіту, який збільшив роки обов’язкового навчання, скасував оплату, яку на той час усе ще треба було здійснювати в багатьох державних школах, надав дівчатам ширший доступ до освіти та, як результат, утричі збільшив кількість дітей, які почали здобувати вищу освіту. Нинішня ж пандемія зблизила батьків і вчителів, пришвидшила реформування та процес діджиталізації галузі. Хоча, як зізнаються батьки, дослідники й учні, також довела потребу особистісного навчання, замінити яку дистанційний формат ніяк не зможе. Однак швидкість та ефективність реакції шкіл чи цілих освітніх систем певних країн зазвичай залежать від їхніх економічних можливостей.
У контексті пандемії нерідко можна почути про теорію «економічного рубцювання» (англ. economic scarring). Вона полягає в тому, що період обмежень і втрат, спричинений локдауном, так чи так впливатиме на довгостроковий розвиток кожної окремої країни, та й усього світу загалом. Сумнівів у тому, чи буде цей слід в освіті, видається, уже ні в кого не зашилося, питання лише в тому, наскільки цей слід буде глибоким для кожної країни. І тут, на жаль, попередні умови та вміння швидко реагувати на виклики кризи матимуть найбільше значення.