Глиняний і олов’яний дзбани, келих зі скла, дві люльки, аркуш із текстом і партитурою – це «Натюрморт із вудилом» голландського майстра кінця ХVI – початку ХVII ст. Торентіуса. Єдина збережена дотепер картина митця, чиє життя – наочна ілюстрація теми художника-жертви, якого засудили до тортур за інакомислення. В нарисі про страдника польський поет і публіцист Збіґнєв Герберт особливу увагу звертає на нібито другорядну деталь – те саме вудило, котре не одразу й роздивишся на полотні. Річ, яка використовувалася для засупонювання норовистих коней, поруч із «окультуреними» предметами додає картині напруги, а під мікроскопом авторського аналізу виростає до наскрізного символу влади.
Попри те, що Герберт ніколи від власного громадянства не відмовлявся, через переслідування на батьківщині він був змушений тривалий час жити за кордоном. І мав щастя вільно подорожувати й описувати побачене в есеях і нарисах, фокусуючи увагу передусім на класичному європейському мистецтві. Елегантність і парадоксальність текстів, що склали збірку «Натюрморт із вудилом», аж ніяк не приховують питання, яке найбільше непокоїло письменника-консерватора – діалог особистості й загалу. Герберт із захватом констатує, що його улюблені голландські художники малювали яблука, портрети міщан і тюльпани з такою пошаною, що поруч із ними гаснуть героїчні óбрази. Він теж у буденності вмів роздивитися звитяжне – двох сторінок достатньо автору, аби окреслити натуру філософа Спінози, який раз у житті поборовся за земні блага, щоб довести – тільки сильна людина здатна на великодушність.