Мадам де Кондорсе мала світський салон, дуже популярний не тільки поміж парижан, а й поміж іноземців: його відвідували Томас Джефферсон, Адам Сміт та інші відомі особи. Будинок де Кондорсе був осередком жирондизму, що, як відомо, багато в чому обстоював права жінок. Крім того, Софі охоче брала участь у засіданнях жіночого «Соціального гуртка», який збирався у неї вдома і метою якого була пропаганда рівноправ’я жінок та чоловіків. В Америці зачинателькою фемінізму прийнято вважати Ебіґейл Сміт Адамс, дружину другого президента США Джона Адамса і матір шостого президента Джона Квінсі Адамса. Про її боротьбу за права жінок відомо мало — лише те, що Ебіґейл брала чи не рівну участь із чоловіком в організації світського життя Білого дому. До речі, вона була першою господаркою останнього після перенесення столиці у Вашингтон. Це була надзвичайно освічена пані, начитана й ерудована, яка добре зналася на мистецтві й не соромилася мати свою думку щодо багатьох предметів. Для кінця XVIII — початку XIX століття цього вже було достатньо, щоб зажити слави феміністки. Хоча терміна такого на той час ще не існувало.
Де початок?
Першою справжньою феміністкою був… Арістофан. Точніше, феміністом. У 2420 році до н. е. він, зневірившись у мирному закінченні збройного конфлікту між Афінами й Спартою, придумав фантастичну ситуацію, у якій жінки зупинили війну, оголосивши «жіночий» страйк, доки чоловіки її не припинять. Арістофан назвав п’єсу «Лісістрата», що означає «руйнівниця війни». Власне, це, напевно, і були вперше в історії представлені ідеї фемінізму. Багато хто, втім, схильний вважати однією з перших феміністок Сапфо, знану не тільки своїми віршами, а й розкутою натурою: у коханні вона віддавала перевагу дівчатам. Хоча достеменно це невідомо. Є навіть версія, ніби Сапфо вкоротила собі віку через нещасливе кохання до поромника Фаона на Лесбосі.
Читайте також: Чи є життя без фемінізму?
До того ж її знали і любили не за свободу в любовних питаннях, радше її особисте життя стало широковідомим саме завдяки поезії. А в приватному житті Сапфо мало чим відрізнялася від будь-якої давньогрецької панянки. Поняття гомосексуалізму давньому світу взагалі було чужим: любов вважалася вищою за статеві відмінності, тож одностатеві стосунки були звичною справою. У давньому світі, не обмеженому єдинобожжям і жорсткими морально-етичними рамками, що з’явилися пізніше, з появою монотеїстичних релігій, життя жінки мало відрізнялося від життя чоловіка. Хіба що вони були позбавлені права голосу, та й то не всі. Весталки в Стародавньому Римі, наприклад, мали ті самі права, що й чоловіки, аж до володіння землею та можливості її купівлі-продажу (хоча загалом права жінки в Стародавньому Римі були все-таки обмежені порівняно з чоловіками, жінки навіть влаштовували щось подібне до мітингів на захист своїх прав). У Спарті вважалося нормальним для жінки мати тимчасового чоловіка, доки постійний десь воював.
Термін «фемінізм» з’явився тільки у 80-х роках XIX століття, й основоположником цієї течії багато хто вважає, хоч як дивно, чоловіка. У 1869-му була видана праця англійського філософа Джона Стюарта Мілля «Підкорення жінки», у якій вчений вперше чітко сформулював відправну точку фемінізму. Він писав, що впродовж тисячоліть жінка перебуває в нерівному з чоловіком становищі й це чи не головне гальмо розвитку людства. Стрижені суфражистки, що з’явилися на початку наступного століття, знали роботу Мілля напам’ять. Крім того, ранні феміністки повсякчас посилалися на Енґельса та його працю «Походження сім’ї, приватної власності і держави», у якій він стверджував, що підкорення жінки — результат не біологічного, а соціального розвитку. Симпатизували вони й Авґусту Бебелю, який у своїй знаменитій книжці «Жінка і соціалізм» наполягає на необхідності абсолютного рівноправ’я чоловіка й жінки, бачить у цьому запоруку успішного розвитку нової держави.
За свободу вибору
Якщо говорити про історію фемінізму, обов’язково треба згадати Сімону де Бовуар із її книжкою «Друга стать». Де Бовуар, вірну супутницю життя Жана-Поля Сартра, вважають засновницею так званого нового фемінізму. Новий фемінізм був більш мирною течією, на відміну від агресивного суфражизму початку ХХ століття. Він проповідував не боротьбу статей, а радше природне взаємодоповнення чоловічої та жіночої статей, їхнє мирне співіснування. Новий фемінізм сягнув свого піка на початку 1960-х, ознаменувавшись бурхливим сексуальним святом, що дістало назву «сексуальна революція». Тоді ж починається серйозна боротьба проти сексуального домагання. Її призвідниками можна вважати нідерландських феміністок, які в 1970 році провели операцію «Стегна». Десятки дівчат вийшли на вулиці міст, щоб щипати за стегна чоловіків, наполягаючи таким чином на своєму рівноправ’ї.
Історія фемінізму починається тоді ж, коли жінка втрачає свободу вибору, тобто з появою сім’ї, приватної власності й держави, про що найкраще написав Енґельс. За цей час з’явилося стільки феміністичних течій, стільки разів фемінізм затихав і спалахував знову, а крім того, до сьогодні це поняття таке розмите й має так багато невиразних тлумачень, що не міг не обрости міфами. Головний міф, що супроводжує фемінізм упродовж усього його існування: феміністки — чоловіконенависниці. Як і більшість інших, він не витримує жодної критики. Щоб не ходити далеко по приклад для спростування, згадаймо найбільш феміністський фільм усіх часів і народів. Точніше, серіал. «Секс у великому місті». Ставка на жіночу розкутість, самостійність у прийнятті рішень, на жінок-красунь-розумниць — і все це заради того, щоб заволодіти серцем одного-єдиного коханого. А вже потім другого одного-єдиного. Далі третього. У будь-якому разі говорити про чоловіконенависництво щонайменше смішно. У 1980-ті дуже популярним був фільм польського режисера Юліуша Махульського «Секс-місія», перекладений для радянського прокату як «Нові амазонки». Сюжет такий: двоє молодиків опиняються в 2044 році й бачать, що чоловіків на Землі не лишилося, а жінки розмножуються через партогенез (коли яйцеклітина самки розвивається без запліднення). Про чоловіків там знають уже тільки з чуток, та й то лише те, що вони монстри й сволота. Однак, познайомившись із цим чудом природи ближче, панянки майбутнього розуміють, чого їм бракувало все їхнє життя. Природа бере своє — і статус-кво відновлено.
Читайте також: Шукайте чоловіка. Чому чоловічі гендерні рухи в Україні залишаються маргінальними
Із цього міфу плавно витікає інший, не менш безглуздий: якщо феміністка, то обов’язково лесбіянка. Якраз лесбіянки меншою мірою бувають втягнуті у феміністичні рухи, бо для них боротьба статей не така актуальна. Справжня феміністка, як правило, любить чоловіків та охочіше йде на сексуальний контакт, бо статева свобода для неї важить значно більше.
Звідси ще один міф: феміністкам просто хочеться сексуальної незалежності. Слухайте, ну а кому її не хочеться, якщо відверто? До того ж у розвинених (та навіть і в не дуже розвинених) країнах чого-чого, а цього добра в жінок зараз хоч греблю гати. Все ж таки жодна сексуальна революція даремно так не минає. Жінка зараз практично рівна з чоловіком у питанні свободи вибору партнера, і якщо ще недавно чоловік-зрадник вважався донжуаном, а жінка шльондрою, то сьогодні ставлення до жіночих зрад стало терпимішим, а до чоловічих — навпаки. Теж, до речі, наслідок сексуальної революції 1960-х.
Міф про пальто
Ще один надзвичайно поширений міф: феміністки — це ті, хто ображається, коли їм подають пальто, пропускають уперед і роблять компліменти щодо їхньої краси та жіночності. Це взагалі найбезглуздіший міф, появою якого завдячуємо американським радикальним безумицям, що поклали життя на дискредитацію фемінізму. От як пояснити? Є, скажімо, комуністи. І є така квітка — червона гвоздика. Деякі комуністи, що надто ностальгують за часами громадянської війни, іноді чіпляють на груди цю квітку. Казати, що комуніст — це той, хто носить у петлиці червону гвоздику, некоректно. Те саме й із парою «феміністка/пальто». Крайній, карикатурний ступінь захоплення ідеями фемінізму справді змушує багатьох викидати забавні фортелі на кшталт заборони подавати пальто, відчиняти перед жінкою двері чи зайвий раз кинути погляд на її ноги. Але таке радикальне божевілля треба розглядати виключно під кутом корисності/некорисності рольових ігор на рівні суспільства.
Часто кажуть, що жінки мріють про матріархат і хочуть, щоб саме вони правили світом. Напевно, хтось і мріє. Але фемінізм — це в жодному разі не боротьба за першість. Це боротьба за рівність. Жодна нормальна жінка зі здоровою головою і в страшному сні не побачить світ, яким правлять жінки. Хоча б тому, що природа поки що не звільнила їх від виношування дитини, пологів, годування — правити світом паралельно з усім цим немає ні часу, ні сил. Ні, тільки рівноправ’я. Олімпія де Ґуж у роки французької революції писала у своїй книжці «Декларація прав жінки і громадянки»: «Якщо жінка може піднятися на ешафот, вона повинна мати право піднятися й на трибуну». Втім, жінкам та революція не дала нічого, як і решта революцій. А в 1799 році Наполеон закріпив право голосу тільки за чоловіками. Усі передові досягнення суспільної думки, на словах звернені до людства загалом, у реальності мали стосунок лише до 
представників чоловічої статі. І хтось іще не любить суфражисток?! І хтось дивується, що суфражизм зажив такої популярності?! Мене, наприклад, більше дивує, що він з’явився лише в ХХ столітті. Поширена думка, що феміністки заперечують інститут шлюбу, мовляв, стосунки мають бути вільними. Теж цілковита нісенітниця. Дуже багато феміністок щасливі в шлюбі, у той час як величезна кількість не феміністок нещасливі. Шлюб як такий узагалі не має стосунку до фемінізму, він лише не повинен нав’язуватися насильно. Але, слава Богу, ті часи давно минули, принаймні в Європі. І тут хочеться сказати головне, те, заради чого все це писалося. Хай там як це прикро чути чоловікам, фемінізм давно перестав бути окремою течією і вченням. Сьогодні він невід’ємна частина жіночої свідомості. (Звісно, не йдеться про племена Центральної Африки чи виключно мусульманські країни). Будь-яка сучасна жінка — феміністка, подобається це комусь чи ні, зокрема і їй самій. Нинішній етап розвитку цивілізації не лишив їй вибору. Тільки зараз фемінізм, думається, перейшов до наступного етапу, коли боротьба жінок за свої права перестає бути головною. Фемінізм входить у новітню фазу, яку так можна й назвати — новітній фемінізм.
Новітній фемінізм є не просто усвідомленням нового місця жінки в суспільстві. Чесно кажучи, це місце вже не нове, а цілком звичне, навіть старе. Жінки давним-давно опанували чоловічі професії, хтось захоплено робить кар’єру, віддавши дітей няням, а то й чоловікам, які не працюють. У Європі дедалі частіше жінки стають на чолі держав та навіть міністрами оборони. Це вже даність, заперечувати яку безглуздо. Жінкам лишається лише дещо підправити в загальній картині. Наприклад, привчити роботодавців не віддавати перевагу чоловікам під час прийому на роботу, збільшувати виплати на дітей і давати батькові лікарняний з догляду за дитиною у пострадянських країнах, де взагалі ставлення до жінок ще не подолало більшості стереотипів. Ще багато треба зробити.
Читайте також: Польські феміністки: відхід від соціалізму в Польщі супроводжувався послабленням емансипації
Але головне — сьогоднішній фемінізм є усвідомленням своєї надто ускладненої функції. Середньостатистична жінка з певного часу багато в чому обтяжена чоловічими завданнями: пошук засобів для існування, кар’єра, чоловічі професії. Дедалі частіше вона стає реальним главою сім’ї, і в тому немає нічого ганебного чи ненормального, якщо чоловік не проти. Але, перебираючи на себе багато функцій чоловіка, не полишає і суто жіночих. Це і ведення господарства, і догляд за дітьми, і турбота про чоловіка (а часом і його численних родичів). Квінтесенція сьогоднішнього фемінізму — взяти на себе чоловічі тяготи, зберігши при цьому недоторканними жіночі. Це і є справжнісінький, істинний, крутий фемінізм — робити кар’єру і вміти пекти пиріжки, керувати фірмою і знати кожну оцінку в щоденнику дитини, засідати в парламенті й пам’ятати бабусин рецепт паски, вдень керувати вантажівками, а ввечері вишивати гладдю.
А всі ці смішні заморочки з ображеними за подане пальто лишіть неукам, які виросли, але так і не зрозуміли, що таке сучасна жінка.
Чоловіки, не бійтеся новітнього фемінізму: він для вас. Це наш подарунок вам після довгих років ваших побоювань, що ми захопимо владу у світі, перестанемо готувати супчики, полетимо від вас у Космос на спроектованому нами кораблі й знайдемо там собі інших чоловіків. Ні-ні, ми тут, ми з вами, ми, як і раніше, теплі й м’які мами, дружини, бабусі, а ви справжні годувальники і мачо. З Лісістратою нам не по дорозі. Нехай вам буде затишно й спокійно, ми так хочемо, щоб ви знали: за нами як за кам’яною стіною.