На перший погляд, безпека далеких Фолклендських островів у Південній Атлантиці жодним чином не пов’язана з безпековими проблемами України. Але нещодавній візит Гілларі Клінтон до Південної Америки унаочнив неабиякі прогалини в стратегічному мисленні адміністрації Обами, й вони так чи інакше зачіпають інтереси України.
Слабкою рисою цього мислення є нерозуміння того, яке велике значення мають союзники, й нерозуміння їхніх почуттів. Пані Клінтон висловила в бік Британії образливе зауваження: мовляв, США втішилися б із того, якби Об’єднане Королівство та Аргентина сіли б, нарешті, за стіл переговорів та обміркували разом майбутнє Фолклендів. Для зовнішніх незацікавлених спостерігачів це може не видаватися чимось надто важливим і вартим уваги. Для британських вух це еквівалентно зраді.
Ми, британці, справді пишаємося, що є найближчим союзником Америки. Більше, ніж будь-яка інша країна, ми несли політичний та військовий тягар війн в Іраку й Афганістані, всебічно підтримуючи США.
Ми не очікуємо надто багато навзамін. Наші агенти й експерти з ядерного озброєння співпрацюють таємно. Ми вітали те, що Америка підтримала мирний переговорний процес у Північній Ірландії. Ми також розраховуємо на дещицю комфорту в двосторонніх торговельних відносинах.
Позиція Британії є простою: острови мають самостійно вирішити своє майбуття. Якщо вони захочуть тіснішого зв’язку з Аргентиною, то це буде добре. Але ми не підштовхуватимемо їх силоміць до такого рішення. Словом, допоки вони самі не воліють вести перемовин, розмовляти просто немає про що. Це не так складно, проте для Аргентини така логіка неприйнятна. Аргентинців на Фолклендах немає. Острови належать Британії з 1833 року. Місцеве населення обирає власну адміністрацію та дає собі раду самотужки, спеціалізуючись на розведенні овець.
Однак для носіїв антиколоніального світогляду британське правління на островах апріорі є болісним. Перспективи економічно вигідної розробки газових та нафтових родовищ на морському шельфі навколо Фолклендів ще більше розбурхали емоції Аргентини.
Ніхто не очікує, що сьогодні Аргентина знову може наважитися на війну за острови (і не тільки тому, що військова перевага залишається на боці Великої Британії відтоді, як остання відновила контроль над островами внаслідок короткої та дорогої війни 1982 року). Аргентина об’єктивно зацікавлена в переговорах, бо вони неуникно приведуть до встановлення спільного протекторату чи якихось інших облудних рішень.
Але без підтримки Америки Аргентина нічого не досягне. Якщо США підтримуватимуть далі ідею перемовин, Британія ризикує залишитися наодинці. Британцям вдалося перемогти в 1982 році завдяки американській військовій допомозі. Якщо Америка справді змінить свою політику щодо цього питання, ми не зможемо відстояти свою нинішню позицію. Отож навіть незначна корекція американського погляду на проблему для нас тривожна.
Яке значення все це має для України? Цей приклад укотре засвідчує, що гарних інтенцій адміністрації Обами не достатньо для того, щоб компенсувати його схильність припускатися необачних помилок там, де безпосередньо зачіпаються інтереси союзників. Можливо, Гілларі Клінтон не розуміє, що доля Фолклендських островів все ще залишається доволі важливим питанням для Британії: 1982 року ми вступили в дуже ризиковану війну, щоб захистити права кількох тисяч співгромадян, чию землю захопив фашистський диктаторський режим. Це коштувало нам 255 людських життів.
Держсекретар США, вочевидь, вважає, що кілька добрих слів на адресу Аргентини щось можуть змінити на краще. А британці, мовляв, як незмінно найнадійніші союзники, на те не зважатимуть. Що ж, час покаже, як вони реагуватимуть на такий розвиток подій.
Якщо поведінка Гілларі Клінтон є симптоматичною, то надалі Америка спиратиметься на нову українську владу, аби зробити приємність чекістам у Кремлі. Ми вже спостерігали приголомшливу низку образливих вчинків щодо Польщі минулих літа й осені: очевидний брак підтримки кандидатури Радослава Сікорського на посаду генсека НАТО; нез’ява американців на церемонії з нагоди 70-х роковин від початку Другої світової війни в Гданську; ухвала рішення про зміну планів щодо розміщення ПРО в Польщі 17 вересня, в річницю радянського вторгнення в цю країну. Після того адміністрація Обами демонструвала щонайприязніше ставлення до Польщі та зробила чимало, аби залагодити свою провину. Хотілося б думати, що ця зміна – не лише позірний PR-хід. Але спосіб, у який нова адміністрація ставиться до Британії, союзника навіть більшого й ближчого, ніж Польща, позначений необачністю, цинізмом і наївністю.