Хоч і досі не вирішено багато питань із бунтівниками, однак соціальні та економічні зрушення дають підстави говорити, що мир на Шрі-Ланці надовго. Але як так сталося, що в країні, більша частина населення якої сповідує миролюбний буддизм, дійшло до кровопролиття?
Певна річ, у різних джерелах можна ще знайти інформацію про те, що регіони, де тривали сутички, нині перебувають під «окупацією» військ Шрі-Ланки. Однак здебільшого так кажуть журналісти тих країн, де у відповідь на будь-яке кровопролиття на нашій планеті готові висловити лише чергове занепокоєння. Та занепокоєння миру не гарантує.
Сингальці, які становлять 70% населення острова, свою країну називають Священною Землею. Це, власне, й означає назва Шрі-Ланка. Ніхто достеменно не скаже, звідки й коли вони прийшли. Відомо, що вже в V столітті до н. е. тут уже жили арійські племена — пращури сучасних ланкійців. Згодом на півночі острова з’явилися ще й таміли, які прийшли з Індії.
Слід минулого
Коли острів Шрі-Ланка (Цейлон) перейшов під управління британською короною, колонізатори вирішили працювати з тамілами, відвівши сингальській етнічній більшості набагато скромнішу роль. На острові кажуть, що для сингальців дуже важко збагнути, як можна гнути спину на пана. Вирощувати рис для себе — це одна справа. А от дбати про чиїсь плантації чаю — то вже вибачайте.
Однак колонізатори якраз робили ставку на чай, кущі якого пречудово прийнялись у горах острова. І недарма: досі 10% усього виробленого чаю у світі походить саме звідси.
Читайте також: Китай: десять тисяч кроків
Та такого рівня ще треба було досягти. Місцевих робочих рук бракувало, і британці вирішили додатково залучити тамілів із континенту. Їх цінували за працьовитість, покірність, а також за те, що вони дуже швидко вчили англійську мову. Тож колонізатори наділили їх привілеями, як-от доступ до освіти та посад в управлінні плантацій. У такий спосіб етнічна меншина перетворилася на економічну й політичну більшість.
При всьому цьому британців тут і досі поважають. Адже, попри всі негативні сторони колонізації, англійський період істотно вплинув на розвиток острова. Природними умовами, що дають змогу вирощувати різноманітні культури, треба ще вміти скористатися. Поряд із виникненням відомих на весь світ чайних плантацій англійці лишили по собі досить непогану інфраструктуру, систему освіти й управління державою та, звичайно, мову.
Колонізатори, щоб приборкати буддійську більшість на Шрі-Ланці, часом вдавалися до жорстоких методів. Якось британці зазіхнули на святе — зуб Будди, чи не найбільшу святиню, яка є на острові. Кажуть, що після кремації засновника Серединного шляху лишилося чотири зуби. Три з них дивовижним способом перенеслися в інші світи, а один таки лишився на землі. Колись давно буддійські монахи подарували його цареві Шрі-Ланки, і відтоді зуб зберігається на острові. Переказ говорить, що того року, коли зуб винесли з храму давньої столиці Канді, природа сказилася й острів потерпав від нестерпної спеки. Подумавши гарненько, британці таки повернули святиню на місце, і — о диво! — спека вщухла й пішли дощі.
Так це чи ні, але особливої любові до колонізаторів сингальці не плекали. А тому були дуже щасливі нарешті скинути англійське господарювання, вигнавши в 1948 році колишніх панів геть. Разом із цим вони вирішили помститися й тамілам, запровадивши законодавство, яке закріплювало особливий статус за мовою сингала та буддизмом. Тепер настала черга тамілів із їхньою мовою та індуїзмом зайняти скромнішу позицію. Їх почали витісняти і з бізнесу, надаючи дозволи на міжнародну торгівлю бізнесменам сингальського походження з півдня країни. Північчю острова уряд опікувався дуже мало.
Соціалізм і сепаратизм
Демократичним змінам перешкодила маоїстська спроба державного перевороту в 1971-му. Тоді ув’язнили багатьох учасників, серед яких був і майбутній глава держави Магінда Раджапакса. Через сім років, коли все ж правлячі еліти скерувались у бік держав із червоними прапорами, у країні була запроваджена президентська форма правління, а держава дістала назву Соціалістична Демократична Республіка Шрі-Ланка. Згідно з новою Конституцією президентові надавалися дуже широкі повноваження. Він особисто може очолювати уряд, виконуючи одночасно функції прем’єр-міністра.
Усе це відбувалося не без підтримки СРСР, який намагався й тут закріпити свій вплив. Створена шрі-ланкійська центристська Партія свободи говорила про необхідність підтримки зв’язків із соціалістичним країнами. Мовляв, ця ідея для ланкійців дуже близька, вкорінена в історії та релігії. Не дивно, що цю партію підтримувало й буддійське духівництво. У такий спосіб правляча політсила стала захищати інтереси переважно етнічної більшості — сингальців.
Читайте також: Грузія: коктейль, що причаровує
Шрі-Ланка лежить на перехресті торговельних шляхів між Індією та Китаєм. Після Другої світової війни країні пророкували великі перспективи: економіка Японії на той час занепала, й острів, маючи чудові людські та природні ресурси, міг би позмагатися із Сінгапуром за важливе місце в регіоні. Але з того нічого не вийшло. Причина криється не так у виборі соціалістичної моделі розвитку держави, як у зосередженні уряду на проблемах виключно одного етносу.
Це спровокувало невдоволення серед населення півночі країни — тамільської громади. Її інтереси захищав Велупіллаї Прабгакаран, який створив войовничу організацію «Тигри визволення Таміл-Іламу» (Ілам — тамільська назва Шрі-Ланки). Оскільки для індуїстів острова тигр є особливим символом, на противагу буддійському леву вони стали називатися Тамільськими тиграми.
Ця організація згодом виявилася взірцем для інших сепаратистських організацій у світі. У лавах «тигрів» було вісім тисяч бойовиків, серед яких реєструвалися навіть жінки й діти. З фінансовою підтримкою діаспори сепаратисти регулярно вдавалися до терактів, починаючи з липня 1983 року. Давня британська колонія перетворилася на поле кривавої боротьби, надовго покинувши мрії про економічну розбудову. Закордонні інвестори лишили країну разом із великою кількістю висококваліфікованих шрі-ланкійських фахівців різних профілів.
Загалом за роки цієї війни на острові загинуло понад 70 тис. людей. Жертвою тамільського самогубця став і Раджив Ґанді, прем’єр Індії, який намагався допомогти владнати конфлікт на Шрі-Ланці, виславши туди індійських миротворців.
«Леви» проти «тигрів»
Шрі-Ланка впродовж своєї історії бачила різних правителів. Здебільшого вони дуже прихильно ставилися до буддійської релігії, за що й монахи віддячували їм підтримкою. Виняток становить хіба що цар Касапа, який убив власного батька, щоб посісти трон. Тоді буддисти підтримали іншого наслідника царської династії, вірного вченню Будди, і допомогли скинути вискочку-м’ясника.
Буддизм визначав подальші події на острові, а також боротьбу з тамільськими «тиграми». Деінде такий конфлікт придушили б уже за кілька років, а тут він розтягнувся на десятиліття. Часто влада була готова піти на поступки сепаратистам. Однак мирні перемовини йшли дуже важко.
У 1990 році «тигри» зі своєї території вигнали орієнтовно 70 тис. мусульман, які на острові нікому не заважали жити. До своїх лав сепаратисти силою залучали тисячі молодих тамілів, які потім брали участь у терактах у храмах, поїздах, автобусах та літаках.
Читайте також: Початок від нуля. Сучасну Індію об’єднують наука і знання
Можливо, усе це тривало б і досі, якби не вже згаданий Магінда Раджапакса, який був президентом країни кілька разів, починаючи з 2005 року. Він вирішив вдатися до політики підкупів і розколів тамільського руху. Поставивши на позицію міністра в справах інтеграції одного з керівників тамільського опору, домігся розколу в лавах «тигрів».
Раджапакса свою діяльність повністю скерував проти тамільских «тигрів». А як інакше? У 2001-му країна внаслідок тривалих війн стала банкрутом із величезним боргом і річним падінням ВВП на 1,4%. Зубожіння не припинилося б, але вже за чотири роки після початку правління нового президента урядові сили оточили останніх бойовиків. Однак це був ще не край: боротьба тривала аж до травня 2009-го, коли було знищено останніх прихильників сепаратистського руху й тисячі цивільних. Кривава війна завершилася, і начебто настав мир.
Жорсткі методи боротьби з «тиграми» й тиранія президента не сподобалися міжнародній спільноті. У 2010 році ЄС заморозив фінансову підтримку Шрі-Ланки через порушення прав людини. У 2014-му Рада з прав людини при ООН провела власне слідство, встановивши численні факти жорстоких дій шрі-ланкійського уряду. Зрештою, занепокоюватися дуже легко, коли не живеш у країні, де точиться війна.
Рука Піднебесної
Увесь цей час не припинялося падіння економіки країни. Валютній кризі вдалося запобігти лише завдяки іноземній допомозі. Серед країн, які підтримували Шрі-Ланку, був і Китай. До сьогодні ланкійці вдячні за це Піднебесній, бо уряди інших країн вирішили відмовитися надавати будь-які кредити Раджапаксі.
З 2005 року китайці взяли на себе обов’язок працювати з островом, і не лише в гуманітарному напрямі, а й у забезпеченні зброї та амуніції. Зазвичай усі операції відбувалися через фірми, які належали родичам президента. Але без цієї зброї ланкійцям було нереально придушити сепаратистські настрої.
Водночас ситуація виявилася дуже зручною для Китаю, який вирішив створити так зване намисто з перлин, розташовуючи свої порти та військові бази по всьому узбережжі Індійського океану. Після острова Хайнань із підземною базою для атомних субмарин, а також портів у Пакистані, Бірмі й Бангладеш Шрі-Ланка стала логічним довершенням цілої концепції «намиста».
Читайте також: Біля вулкана, але серед своїх
Поза сумнівом, без поліпшення економічної складової уряду Раджапаксі навряд чи вдалося б побороти сепаратистів лише зброєю. Китайці, щоправда, діяли виключно через фірмочки родини президента, однак дуже швидко відремонтували спочатку дорогу зі столиці країни Коломбо до тамільського містечка Джафни, а потім взялися й за інші шляхи країни. Тепер таким прекрасним трасам можна тільки позаздрити. Будівельники з Піднебесної дістали також урядові замовлення на побудову готелів та розвиток туристичної інфраструктури, розрахованої на 2 млн туристів щороку.
Не обійшлося й без чудернацьких проектів. У Гамбантоті, маленькому рибальському селі, яке у 2004 році цунамі зруйнувало вщент, китайський державний конгломерат збудував велетенський порт, який дав би ланкійцям змогу обслуговувати трансокеанський флот. Але на практиці вийшло так, що для торговельних цілей цілком достатньо того порту, який є зараз у Коломбо. Та й кораблі, що прямують із Європи до Азії, радше затримаються в сучасних портах Сінгапура або Дубаї, де і пальне, і перевантаження коштують набагато менше. Утім, на Шрі-Ланці пишаються цим портом і вірять у його майбутнє.
Новий уряд, нові проекти
Нині в процесі будівництва інший китайський проект — набагато масштабніший і грандіозніший, ніж той, що вже є Гамбантоті. Поблизу Коломбо китайцям було дозволено звести величезний сіті-порт. Роботи були ініційовані у вересні 2014 року й передбачали інвестиції в розмірі $1,4 млрд. У планах разом із портом створити новий житловий район із торговельними центрами, каналами й парками, а також трасою для «Формули-1».
Екологи висловлювали занепокоєння, що будівництво таких масштабів неодмінно позначиться на ерозії західного узбережжя острова й поставить під загрозу туристичну індустрію Шрі-Ланки. А достукатися до влади вони змогли лише з приходом нового президента Майтріпали Сірісени, який дивом здобув перемогу над Раджапаксою.
Читайте також: Далекий і близький Занзібар
Новий президент вирішив не лише заморозити незрозумілі будівництва, а й попрощатися з неприємним минулим, пов’язаним із попередниками. Восени 2015 року ООН опублікувала звіт про події на острові, у якому, зокрема, порушувалися теми війни. Цей документ чітко звинуватив уряд Раджапакси в замовчуванні фактів військових злочинів перед світовою громадськістю. Ані Сірісена, ані хтось ще з його оточення навіть слова проти цього звіту не висловили.
Навпаки, тепер новий уряд схиляється до того, що країна повернула на новий шлях, який більше відповідає буддійським ідеалам. Принаймні зараз ланкійці докладають зусиль, щоб таміли нарешті відчули себе частиною їхньої держави. Одним із кроків на шляху до цього стало прийняття тамільської мови як ще однієї державної. Не можна сказати, що всі володіють нею, як сингальською. Проте скрізь по країні бачиш тримовні таблички — уже й це добре. Ланкійці зізнаються, що до остаточного взаєморозуміння між двома народами острову ще далеко. Проте зараз тут немає війни, і країна, здається, дістала новий шанс для розвитку.