Остання облога Десятинної церкви

У грудні 1240 року тут прийняли останній бій захисники Києва, що стримували навалу орди монгольського хана Батия. За однією з версій, церква Успіння Пресвятої Богородиці Десятинна не витримала натовпу киян, які шукали за її стінами порятунку від загарбників. За іншою – храм розбили облоговими машинами монголи, щоб зламати спротив непоступливих оборонців. Церква, більше відома як Десятинна, свого часу була унікальною спорудою: перший кам’яний храм Київської Русі, збудований грецькими майстрами в Х столітті за наказом Володимира Святославовича, не мав аналогів ні у Візантії, ні на слов’янських землях. Він був найгарнішою спорудою того часу. Зараз від церкви лишилися тільки фундамент, фрагменти мозаїки, підлоги, фресок. Ці знахідки дають уявлення про життя та мислення середньовічних пращурів українців і є невід’ємною частиною світового культурного спадку.

Однак українська влада, цим не переймається. На місці Десятинної церкви планують звести нову й віддати адептам певної конфесії. Її будівництво зруйнує залишки як давнього храму, так і відгомону середньовічного життя навколо. Ця споруда не матиме стосунку ні до давньої архітектури (адже ніхто не знає, як церква виглядала насправді), ні до культури (бо всі культурні залишки буде втрачено). Реанімований проект відбудови Десятинки – лише чергова забаганка політиків догодити старшому братові в особі церкви Московського патріархату. При цьому, схоже, він міститиме велику корупційну скла­­дову – ще на етапі музеєфікації в невідомому напрямку зникли мільйони гривень.

Анамнез проблеми

Гуляючи на плацу перед Історичним музеєм, цікаві намагаються зазирнути за дощану зелену огорожу, що незмінно стоїть тут уже років п’ять і своїм незграбним виглядом псує всю красу Старокиївської гори. Ли­­ше нещодавно з’явилися люди з якимись приладами й щось заміряють, звіряються зі схемами. Готується будівництво.

За парканом заховані розкопки Десятинної церкви. Величезні ями, купи землі, розкидане залізяччя. Реалії української археології зовсім не схожі на те, що показують у художніх фільмах. Найбільше гнітить покорчена захисна споруда, що наче має рятувати середньовічні фундаменти від негоди. Її прозорий дах давно проламаний, основи поржавіли. Вона давно нічого не захищає, а лише заважає працювати археологам, упираючись стовпами в потенційні місця розкопок.

На території двоє археологів. Один із них розчищає стародавній рів, інший піднімається для розмови. Надворі зимно, тож науковці рятуються як можуть: утеплюються, обмотують поперек. Увазі журналістів вони раді, але надій не плекають. Мовляв, багато хто приходив, та все марно.

До місця із залишками Десятинної церкви інтерес виник ще 2000 року, за часів Леоніда Кучми, коли можновладцям уперше спала на думку «відбудова» й з’явилося розпорядження «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Ки­­єві». У ньому йшлося про необхідність відродження Десятинної як «символу давньо­української державності». Але тоді одразу ж з’явилася низка питань, які неможливо було оминути увагою. Чи впишеться храм в архітектурний ландшафт? Якому патріархату його віддати? Чи не завдасть поспішне будівництво шкоди археології, адже вся Старокиївська гора є багатошаровою археологічною пам’яткою?

Ідея зависла в повітрі, аж доки за неї в 2005-му не взялися тепер уже колишній президент Віктор Ющенко й тодішній мер столиці Олександр Омельченко, вирішивши звести церкву за два роки. Передбачалося, що вартість проекту становитиме 90 млн грн, але це буде не відбудова, а нове будівництво з мотивами візантійської архітектури. Тоді Інститут археології написав офіційного листа до влади, у якому переконував, що краще пам’ятку не чіпати. Науковці розуміли, що в землі залишки збережуться краще, а розкопки можуть знищити унікальний об’єкт. Однак у березні 2005 року з’явилося розпорядження про дослідження Десятинної церкви. Тоді про спорудження нового храму говорили обережно й радше між рядками. Натомість Інституту археології доручили за результатами дослідження зробити фаховий висновок про подальшу долю Десятинної і вирішити, чи доцільні музеєфікація та зведення нової споруди. Саме так у 2005 році розпочала свою роботу архітектурно-археологічна експедиція під керівництвом Гліба Івакіна.

У перші роки розкопок стало зрозуміло, що ні про яке нове будівництво йтися не може. У цьому науковцям вдалося переконати навіть президента Ющенка, який визнав, що має скасувати будівництво через категоричний спротив громадськості. Тоді інтерес до розкопок був великий, однак із часом залишки Десятинної стали ніби нікому й не потрібні.

Площа розкопок Десятинної досить велика, але вже кілька років поспіль там працюють лише кілька ентузіастів. «У нас виходить так: одна людина копає, чистить поховання, вибирає об’єкти, фотографує, малює, заносить ці матеріали до камеральної обробки, – розповідає Віталій Козюба, керівник Володимирського загону архітек­турно-археологічної експедиції Інституту археології. – Одна аспірантка обробляє весь масив даних. А ось працювати над тим самим науковим звітом уже нікому, бо це треба таблиці робити, ілюстрації. Але ж головне завдання розкопок, зокрема й археологічних, – отримання інформації і якісна її подача. Археологія – унікальна наука, яка, вивчаючи, знищує об’єкт дослідження – один раз розкопаний культурний шар вдруге розкопати неможливо. І тому дуже актуальним є питання фахового, якісного дослідження, щоб мінімум втратити інформації і максимум її залучити до обігу».

Водночас на Десятинну церкву накинула оком Православна церква Московського патріархату – поряд із розкопками раптом виникла капличка УПЦ МП, що згодом оголосила себе монастирем. «Цей Московський патріархат, заклавши свою церкву, вирішив, вочевидь, застовпити місце, – бідкається Віталій Козюба. – Ще в ті часи вони казали: «Ось коли наші прийдуть до влади, то ми зможемо розвернутися!..» І навіть були такі розмови: «Держава вам не платить, так давайте ми вам заплатимо, й ви якісно все зробите. І вам буде добре, бо одержите гроші, і нам, бо ми отримаємо ділянку у своє користування». Звісно, такі бартери абсолютно сумнівні, на них ніхто не йшов».

Церковна математика

Окрім культурних та конфесійних питань над колишнім місцем розташування церкви Богородиці постало чимало фінансових. На археологічні дослідження, музеєфікацію, відновлення храму на папері спрямовуються мільйони, однак за призначенням вони з невідомих причин не доходять. Ще в 2005 році виділили кошти на музеєфікацію пам’ятки, які скерували на Укрпроектреставрацію – організацію, що займалася псевдоісторичною відбудовою Михайлівського та Успенського соборів, а також церкви Пирогощі. У перший рік, за словами старшого наукового співробітника Інституту археології Оле­ксія Комара, дослідника Десятинної церкви й учасника експедиції, уряд надав 7,5 млн грн. На другий з’явилася інформація, що було виділено ще 8 млн грн. Тобто 15,5 млн грн мали надійти для робіт із залишками Десятинної.

Укрпроектреставрація вимагала 5 млн грн за роботу на об’єкті. З них 300 тис. грн пішло на проектування ангару, в 600 тис. грн обійшлася сама споруда. Роботу археологів за два роки оцінили в 1 млн грн. За свою частину роботи – пригнати техніку, спорудити зелений паркан – організація попросила 3 млн грн. Склавши цифри докупи, виходить, що з 15,5 млн грн 10 млн десь зникли. У цьому можна звинувачувати попередню помаранчеву владу. Але що змінилося з приходом Януковича?

8 вересня цього року Кабмін видав розпорядження № 1790-р, згідно з яким виділяється 13,4 млн грн «для проведення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви». Станом на жовтень археологи, що працюють на об’єкті, не бачили жодних документів, не кажучи вже про гроші. Про якісь рішення влади щодо Десятинки науковці дізнаються з розмов, чуток, преси. Зокрема, стало відомо, що освоїти 13,4 млн грн до 2011-го має Національний музей історії України.

Генеральний директор Національного музею історії Сергій Чайковський підтвердив цю інформацію. «Ці кошти буде освоєно в законодавчому полі, через тендер, – зазначив він. – У нас підготовлені всі матеріали до Мінекономіки, вирішується, розглядається, вивчається це питання. За виконаний обсяг робіт буде заплачено». Однак з’ясувалося, що освоїти музей має зовсім не ту суму, яка фігурує в розпорядженні № 1790-р. За словами Чайковського, установі виділили менш як 1 млн грн на роботи. На запитання, де ж решта грошей, директор знизав плечима: «Не знаю, у держави спитайте». Але держава мовчить. Міністерство культури і туризму на момент підготовки цієї статті до друку на запит Тижня так і не відповіло.

Особливості музеєфікації

Питання, яке турбує чи не всіх причетних до проблеми Десятинки науковців: що саме мається на увазі під музеєфікацією, так щедро проплаченою державою? Згідно із Законом «Про охорону культурної спадщини», музеєфікація визначається як «сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення пам’яток історико-культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування та іншого куль­турно-освітнього використан­ня». Тобто теоретично це має бути заклад, куди може зайти людина незалежно від віри, раси, національності, статі та форми одягу, що аж ніяк не вписується в правила відвідин церков деяких конфесій.

До учасників експедиції дійшла інформація про інше бачення «музеєфікації». Під нею мають на увазі нульовий, підготовчий цикл перед спорудженням церкви для УПЦ МП. Ті, хто проштовхує проект, уявляють це так: по периметру церкви ззовні та всередині ставлять кілька десятків масивних колон, для чого пробурюють землю, заливають бетон. Зверху кладуть бетонну плиту, яка буде основою церкви. Все, що лишиться під плитою, – музей.

Сергій Чайковський обережно погоджується з таким проектом. «Ну треба ж якось музеєфікувати, – каже він. – Я думаю, що таким чином буде створено приміщення для музею». Однак археологи мають до цього проекту безліч запитань і зауважень, починаючи з того, що створення музею передбачає дотримання низки вимог: до приміщення, температури, вологості, світла. Чи відповідатиме їм підвал церкви? Навряд чи. Понад те, який стосунок має музеєфікація до будівництва церкви зверху? Чому вона (або навіть лише підмурок) споруджується державним коштом?

У цій справі майже нічого не робиться відкрито. «Ці люди (які проштовхують проект) шифруються, – розповідають археологи. – Приходить якийсь наглядач від Адміністрації президента. Раніше Руслан Кухаренко (начальник Головного управління охорони культурної спадщини Києва. – Ред.) цим займався, а зараз його заарештовано за хабарі. Ці люди себе не афішують».

Юридичних документів на руках в археологів також небагато: постанова Кабміну, доручення Міністерства культури про необхідність дослідження та музеєфікації залишків, доручення для Історичного музею. Натомість чималенько запитань: хто замовник «музеєфікації»? Хто відповідальний? На якому рівні? Хто підписує й затверджує проект?

«У цій історії проглядається недбалість до підходу, коли дали команду, а продумати, як це зробити грамотно й логічно, не можуть, – нарікає Віталій Козюба, керівник Володимирського загону архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології. – І ось на цьому етапі сюди приходять якісь незнайомі люди, дивляться, радяться: робитимемо те, буритимемо свердловини 70-метрові, геологію вивчатимемо, щоб воно не поїхало… Якщо поч­неться поспіх, це буде чергова катастрофа і втрата пам’ятки навіть не національного, а міжнародного значення!»

Попри те що останні роки розкопки на Десятинній не фінансувалися, а здійснювалися тільки силами кількох архе­ологів-ентузіастів, знайдені зна­­хідки є неоціненними. Ще в 2005 році скептики стверджували, що навряд чи можна знайти щось нове на об’єкті, який стільки разів було копано-перекопано: і в ХІХ столітті, і на початку ХХ, і перед Другою світовою війною. Однак, як з’я­сувалося, лишилися ділянки, які ще не розкопували або ж дослідили недостатньо. Було знайдено багато речей, що стосуються архітектури Десятинної церкви, великий пласт матеріалу язичницького часу тощо. Найціннішими археологи вважають фрески X ст. Знайдений фрагмент є найбільшим за останні 200 років.
За словами археологів, знахідки могли б послугувати чудовим матеріалом для багатої експозиції, що стосувалася б не лише церкви Богородиці, а й історії Києва загалом. Але чи діятиме такий музей хоч колись? Питання риторичне, відповідь цілком передбачувана: доки є що і як красти, все буде вкрадено. І доки політика з церквою так тісно переплетені, про жодну «культурну спадщину» не йтиметься.

Історія Десятинної

Церква Успіння Пресвятої Богородиці Десятинна збудована в 988–996 роках князем Володимиром Великим (Святославовичем). Зруйнована в 1240-му монголами. Розкопки руїн почалися ще в 1630-х з ініціативи Петра Могили, який знайшов тут саркофаг князя Володимира і його дружини Анни. 1842 року на місці руїн завершили будівництво нової церкви в імперському візантійсько-московскьому стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. У 1928 році її зруйнували більшовики.