Часто дискутуємо з моїми українськими приятелями на теми історії та політики, сваримося з приводу того, що було та з приводу того, що буде… Під час наших дебатів проявляється різниця життєвого досвіду, характеру, освіти, а інколи і недостача звичайної людської здібності погодитися зі своїм опонентом.
Нещодавно ми настійливо сперечались про Степана Бандеру. Василь кричав: «Як можеш ти, колишній чеський комуніст, захищати українського націоналіста? Якщо би не було СРСР, фашисти би вас, чехів, зліквідували».
Передусім підкреслю, що визнаю перемогу Радянського Союзу, як одного з союзників у Другій світовій війні та глибоко поважаю жертви радянського народу. Але це не означає, що я не буду думати своєю головою та не бачитиму проблеми, які нас оточують. Я вільна людина!!!
Сьогодні, коли минуло 65 років після війни, ми бачимо, що політика, яку влада Радянського Союзу реалізовувала, не вела до того, щоб народи-переможці досягли хоча б такого ж життєвого рівня та культури життя, як народи, які війну програли. А це, на мій погляд, було б дійсною перемогою.
Влада Радянського Союзу нав’язала свій тоталітарний варіант управління економікою та суспільством багатьом іншим народам, тим самим посприявши небаченому занепаду значної частини світу.
Так, літали ми до космосу, наші танки, бомбардувальники та ракети не давали спокійно спати мільйонам людей. Досягли ми того, що світ нас боявся, але не поважав. Жили ми, оточені колючим дротом, без можливості вільного обміну думками та поглядами. Самі себе загнали ми до гета та ще за це дякували нашим вождям.
Радянський Союз вже не існує, розпався, а інакше, з огляду на результати його економічної діяльності та суспільного устрою, бути й не могло.
Але чим більше ми віддаляємося від радянських часів, тим більше лунає навколо нас демагогії та брехні, яка нібито випурхнула з кабінету КПРС.
Розумію, що колишні та діючі посадові особи, котрі свого часу були членами комуністичної партії, захищають свій улюблений режим, який їм обіцяв спокійне життя людини першої категорії на сонячній вершині суспільства. Можу зрозуміти літніх людей, які сприймають комуністичну ідеологію як віросповідання та на схилі життя не можуть розлучитися зі своїм кумиром.
Розумію також українську інтелігенцію, зокрема й своїх добрих приятелів, які схильні до радянської демагогії. В Австралії живе нелітаючий птах, котрий також вирішує проблеми подібним чином – засовує голову в пісок. Це простіше, ніж напружено думати, а головне, ніж прийняти особисту відповідальність.
Повинен зізнатися, що мене до усвідомлення почуття особливої відповідальності підштовхнула реальність життя на Україні. Тут я зрозумів об’єм брехні, якій і я вірив. Сьогодні маю за мету з цією інфекцією з минулого особисто воювати, не допустити, аби заразила наступну генерацію та не привела її також до банкрутства.
Прийняти особисту відповідальність за те, що було у часи радянської влади, означає, передусім, замислитись над собою, над своєю позицією, а не виправдовувати свою порядність у ставленні до людей ніякою ідеологією. Без моральної оцінки минулого ми не можемо здобути рівновагу. Людина може досягнути політичної свободи тільки тоді, коли її душа очиститься. А найкращою чисткою є дискусія між народами.