Після денного посту в мусульман починається нічний бенкет. Але ввечері 14 липня вже добре знайомий ритм священного місяця Рамадана звучав для іранців зовсім по-іншому. Після заходу сонця вулиці Тегерана заполонили радісні вигуки, прапори й гудки клаксонів: усі святкували підписання історичної ядерної угоди між Іраном, США та п’ятьма іншими світовими державами. За словами одного учасника масових торжеств, країна витримала 36-річний політичний та економічний піст і тепер нарешті возз’єднається зі світом.
Державна телерадіокомпанія, що зазвичай транслює формальний контент, улаштувала прямий ефір заключних днів напружених перемовин у Відні. А після підписання угоди показала коментарі не лише люб’язного, завжди усміхненого міністра закордонних справ Могаммада Джавада Заріфа, а й Барака Обами. Це був прозорий натяк: санкціям і дипломатичній ізоляції настає кінець.
Міністерство внутрішніх справ Ірану, яке ніколи не було особливо прихильне до несанкціонованих масових заходів, оголосило вулиці відкритими для святкування. Танці затягнулися далеко за північ. Клаксони гуділи навіть під стінами колишнього американського посольства – «шпигунського кубла», яке після іранської революції 1979 року дісталося студентам. «Це кінець епохи «смерть Америці» й початок зближення», – заявив тегеранський аналітик Рамін Мостаґім, який теж брав участь у гуляннях.
Читайте також: Сили коаліції здійснили найбільшу атаку «Ісламської держави» в Сирії
Усі сторони переговорів твердять, що домовленість має лише залагодити кризу навколо ядерної програми Ірану, принаймні поки що. Хоча всі вірять і в те, що вона таки вийде за межі виключно центрифуг для збагачення урану й дозволу на перевірки, хоч би якими важливими вони були. Можливість нормалізації відносин між Іраном та США, які різко погіршилися після революції, може змінити баланс сил на Близькому Сході, трансформувати роль Америки, ба навіть спрямувати політичний курс Тегерана в інше русло.
У своїй інавгураційній промові 2009 року Обама сказав, звертаючись до Ірану, що Америка «готова простягнути руку, якщо ви розчепите кулак». Тепер, після запеклих торгів, сторони потиснули правиці, навіть якщо аятолам іще доведеться розчіплювати кулаки вдома, вкладати до піхов мечі, якими Іран воює за кордоном, або відмовитися від своїх ядерних амбіцій (мирних, за словами Тегерана, хоча, на думку Заходу, той прагне створити потужності для виробництва ядерної зброї). Якщо все вдасться, угода обмежить ядерний потенціал країни принаймні на 10–15 років. Усі сподіваються, що за цей час в Ірані й цілому регіоні відбудуться глибокі зміни.
Найяскравіше наслідки угоди буде видно в економіці. На відміну від багатших сусідів по Перській затоці Іран не є країною, що обдарована чорним золотом і жирує завдяки нафтодоларам. Натомість він регіональна потуга з індустріальною економікою і чималим освіченим людським ресурсом.
Новий економічний мотор
Це єдина країна Перської затоки, яка виробляє (і навіть експортує) власні автомобілі. Саудівській Аравії, незважаючи на її нафтодолари, не вдалося зрівнятися з Іраном у ядерній програмі без зовнішньої допомоги. Через неефективне управління часів суворого президента Магмуда Агмадінежада, а також корупцію, санкції та обвал цін на нафту обсяг виробництва упав від $248 млрд у 2011 році до $231 млрд у 2014-му (у постійних доларах за курсом 2005 року); за той самий період доходи від експорту зменшилися на третину. Тим часом ізоляція сприяла зміцненню самостійності Ірану. Коли через санкції звідти вийшла Peugeot, країна почала виробляти власні (дешеві, хоча й нижчої якості) комплектуючі. На її найбільшому нафтохімічному підприємстві працює 44 тис. осіб: усе це іранські громадяни.
Більшості жителів країни ядерна угода обіцяє перспективу добробуту. Вона передбачає розмороження понад $100 млрд іранських активів у світі й дозвіл скрізь продавати свою нафту – за півроку Тегеран сподівається подвоїти її експорт. Однак найсуворіші санкції діятимуть до початку наступного року, коли міжнародні інспектори перевірять дотримання Іраном своїх зобов’язань у межах ядерної програми. Верховний лідер аятола Алі Хаменеї визначив план щорічного економічного зростання на наступні п’ять років на рівні 8% від нинішніх 2,5% (див. «Більше ніж нафтовий гігант»). Деякі західні дипломати й фінансисти в Тегерані вважають, що впродовж 10 років за показником ВВП Іран може перегнати Саудівську Аравію і Туреччину – локомотиви регіональної економіки.
Читайте також: Ісламісти атакували військових Єгипту, вбивши щонайменше 50 людей
У передчутті великих грошей до Ірану потягнулося стільки західних делегацій, що в аеропорту довелося відкрити залу для «комерційно важливих осіб», на додачу до вже наявної VIP-зали. На вересневій конференції в Лондоні Іран планує оголосити нові тендери на нафторозвідувальні роботи. Відстала національна авіакомпанія країни щотижня проводить відеоконференції з офісом Boeing, на що нарікає представник Airbus, європейського конкурента. Великі перспективи відкриваються в галузях логістики та релігійного туризму. Найласіший шматок – вуглеводні: Іран – на четвертому місці у світі за обсягом запасів нафти і другому – за обсягом природного газу, але санкції та застарілі технології утруднюють видобування.
Модель не російська, а китайська
Західні прибічники угоди сподіваються, що з часом відкритість економіки та нормалізація дипломатичних відносин відкриють, окрім іншого, іранську політичну систему, а також виявлять притлумлені проамериканські настрої міського населення країни. На противагу Арабському світу в Ірані релігія бачиться відсутньою в суспільному житті; у Рамадан, наприклад, постує відносно небагато людей. Аятола Хаменеї, схоже, розраховує, що процвітання справить протилежний ефект і зміцнюватиме режим. Голова інвестиційного дому Turquoise Partners Рузбег Піруз вважає, що верховний лідер намагається наслідувати Ден Сяопіна, а не Міхаіла Ґорбачова. Можливо, йому це вдається. За словами одного прихильника реформ із колишніх державних службовців, «перемовини зблизили народ і владу, режим іще ніколи не видавався таким сильним».
У певному сенсі ядерна угода – це кульмінація семирічного процесу звуження прірви між режимом і народом. Після заворушень 2009 року, коли влада забезпечила переобрання Агмадінежада і придушила протести Зеленої революції, аятоли дещо пом’якшили свій жорсткий курс. Вони зробили менш пильним нагляд воєнізованого формування «Басідж», яке стежить за дотриманням норм суспільної моралі. Якщо раніше діяла заборона на одяг із коротким рукавом, то зараз «Басідж» роздає своїм членам чорні футболки. «Ховати лікті – це вже фанатизм», – пояснює один із місцевих лідерів.
Ближчий до центристів президент Ругані, обраний у 2013 році, зупинив марнотратство Агмадінежада, який спустошив державну скарбницю, роздав активів на суму більш ніж $700 млрд лоялістам (особливо з Революційної гвардії) і зумовив стрибок інфляції понад 40%. Високопосадовців з оточення Агмадінежада заарештовано за звинуваченнями в розтраті. Уряд вдався, за словами верховного лідера, до «героїчної гнучкості» в ядерних перемовинах (які почалися з таємної зустрічі в Омані 2012 року, ще до обрання Ругані президентом). У відповідь іранські реформісти стрималися від неприхованого виступу проти релігійного правління й переважно підтримують Ругані. Нинішні нонконформісти бунтують у приватному житті, а не публічно.
Де-не-де ще видно затятий скепсис щодо змін у відносинах із Заходом. На стіні будівлі в Тегерані досі висить великий плакат, на якому Обаму порівнюють із легендарним злочинцем Шемром, що жив, згідно з шиїтськими джерелами, у VII столітті (хоча за два останні роки зображення вже вкрилося шаром кіптяви). Найгучніший рупор непримиренних, газета «Кейхан» відразу закликала парламент ретельно проаналізувати угоду: чи не переступила вона часом через проголошені верховним лідером «червоні лінії» (звісно, що переступила). Інші застерігають іранців не святкувати «фальшивої перемоги». Але їхні голоси не дуже чути. Частково це пояснюється тим, що верховний лідер чітко заявив про свою підтримку домовленості, відразу ж похвалив переговірників і запросив їх на трапезу після посту. А частково – тим, що принаймні деякі непримиренні фракції дістануть вигоду від зняття санкцій. За відсутності західних конкурентів мережа належних консерваторам банків, компаній мобільного зв’язку й нафтовидобувних фірм розрослася настільки, що закордонним компаніям доведеться просити в них дозволу зайти на іранський ринок.
Багато хто вважає, що «нові обрії», про які говорить Ругані, сягають далеко за межі фінансів. Хоча на п’ятничних молитвах досі лунає «смерть Америці», через ейфорію від «угоди зі США» гасло звучить дедалі більш вихолощено. Прямуючи після роботи за стійкою у вестибюлі готелю на свято разом із радісною юрбою, один клерк каже: «Ну от і все. Тепер у нас буде мир, за місяць Сполучені Штати знову відкриють своє посольство і добрий президент Обама приїде з візитом в Іран».
Читайте також: Бойовики "Ісламської держави" переправлялися на Близький схід через Україну – СБУ
Це, звісно, занадто оптимістично. Але з язиків політиків уже зриваються слова на кшталт «зміна правил гри», «надзвичайно важлива угода» й «переорієнтація». А іранські чиновники почали виступати з ідеєю обговорення домовленості щодо боротьби з тероризмом іще до того, як питання ядерного консенсусу було вирішене.
За словами іранських політиків, попри всю ворожнечу, Тегеран завжди був надійнішим партнером для Вашингтона, ніж арабські союзники. Він мовчки погодився з поваленням Талібану в Афганістані (хоча в Ірані зараз на талібів дивляться як на потенційний захист від джихадистської навали «Ісламської держави») і співпрацює у військових операціях проти «ІД» в Іраку. США й Іран разом зуміли змінити прем’єр-міністра Іраку Нурі аль-Малікі на поступливішого Гайдера аль-Абаді. Дехто вважає, що ця співпраця може піти й далі, наприклад у зміщенні президента Сирії Башара Асада. Іранські політики пропонують перспективу побудови газопроводу через Туреччину до Європи, щоб зменшити залежність останньої від російського газу.
Захід не такий чужий Ірану, як може здатися. В уряді Ругані більше людей з американськими докторськими званнями, ніж в уряді Обами. Госейн Мусавян, колишній учасник ядерних перемовин від Ірану, написав цього тижня у британській газеті Daily Telegraph, що ядерна угода дасть Америці «вибір, якого вона ніколи раніше не мала: можливість обійтися без повної залежності від звиклих до привілеїв регіональних союзників», себто Ізраїлю та Саудівської Аравії. І справді, перспективою навіть часткової переорієнтації США можна пояснити відкритий осуд із боку Ізраїлю та приватні, хоча й не менш різкі коментарі правителів із берегів Перської затоки.
І все-таки, якщо Іран не бажатиме змін в ізраїльсько-палестинському питанні, будь-яке зближення виявиться обмеженим. Дехто вже помічає ознаки негласних зрушень. Якщо раніше верховний лідер говорив про «фронт опору» проти Ізраїлю, то зараз його радники частіше застосовують цей термін щодо «ІД».
Справжнє ідеологічне жало спрямоване тепер проти Саудівської Аравії. Іранські високопосадовці відкрито закликають до повалення дому ас-Саудів і пропонують бити не по «ІД» – другорядному ваххабітському угрупованню, – а по ер-ріядській «головній конторі». Іран не збирається зменшувати військову й дипломатичну підтримку для своїх сателітів у різноманітних регіональних конфліктах, від Мосула на півночі до Адена на півдні, ба навіть може її ще й посилити після зняття санкцій. «Ті, хто втратив авторитет і владу всередині країни, можуть спробувати відновити її в інших точках регіону», – вважає Кеван Гарріс, професор Каліфорнійського університету (Лос-Анджелес).
Попри всі сподівання на кращі часи, багаторічна взаємна недовіра між іранцями та американцями стала складовою життя. В очах частини іранців Америка повторює ту модель, яку використовувала для повалення Саддама Гусейна в Іраку: застосування суворих санкцій на експорт нафти, вимога нав’язливих перевірок, під прикриттям яких проводилася інфільтрація шпигунів, а відтак використання насильства для повалення влади. Непримиренні скептики не вірять, що співпраця може гарантувати достатню безпеку: рішення Муаммара Каддафі повністю згорнути лівійську ядерну програму не завадило західним державам допомогти ворогам цього лідера повалити й убити його.
Райдужні надії всередині країни теж можуть швидко зблякнути. Санкції – лише одна із проблем, які підривають іранську економіку; глибока корупція та забюрократизованість так само заважають іноземним інвестиціям. До парламентських виборів залишається якихось сім місяців, а консерватори вже сподіваються скористатися невдоволенням, якщо тільки обіцяні плоди від зняття санкцій не дозріють вчасно.
Поминаючи зрадженого Алі
Проте перспектива їх повернення означає, що революційний запал в Ірані неминуче пригасне. В останні дні віденських ядерних перемовин вбрані в чорне ідеологи зійшлися докупи в невеличкій скромній вітальні в північному районі Тегерана, загасили світло й почали оплакувати скоєне 1354 роки тому вбивство імама Алі, якого шиїти вважають першим законним наступником пророка Магомета. Серед членів зібрання були університетські викладачі, письменники та фахівці з міжнародного права. Вони ридали, голосили й били себе кулаками в груди. Оплакуючи зловісні останні події, благали Бога «допомогти нам зараз». Алі було зраджено, сказав один учасник, і точно так само «ми знаємо, що Захід обдурить нас».
Але, коли знову ввімкнули світло і все товариство сіло пригощатися фесенджаном – стравою із м’яса в густому гранатово-горіховому соусі, один адвокат визнав: «85% іранських жінок більше не запинають обличчя покривалом, як належить. Навіть затяті консерватори перестали бути радикалами».