«Український період» – так пан Квасневський називає частину свого життя, присвячену Україні. Після Помаранчевої революції, події якої екс-президент Польщі згадує з неприхованою гордістю, він став частим гостем в Україні. Кажуть, тоді, восени 2004-го, саме президент Польщі відмовив Леоніда Кучму від наміру розігнати Майдан силою. В компанії Тижня під час Ялтинської європейської стратегії (YES) Александр Квасневський пригадав ті часи.
У. Т.: Ваша роль в українських виборах 2004 року? Що згадуєте в першу чергу?
– Було багато зустрічей, тривалі розмови. Я працював з Україною з першого дня мого президентства. Я та мій колега Леонід Кучма розуміли, що маємо бути зацікавлені одне в одному. На момент президентських виборів 2004 року я знав усіх політиків, отже, мені не потрібно було знайомитися з кимось, щоб вислухати його думку. Ми хотіли, щоб конфлікт не поширився зі столиці по всій Україні, така загроза існувала. Нам, і, зокрема, мені, довіряли як міжнародним дипломатам, тому керівництво держави прислухалося до думки, що понад усе треба зберегти демократію та уникнути кровопролиття…
Я згадую про ці події з такою, знаєте, нескромною гордістю. В моєму політичному житті український період – дуже важливий. Я думаю, ми тоді врятували людей від нещастя.
У. Т.: Чи справдилися ваші особисті очікуання від Помаранчевої революції?
– Вже тоді я не був оптимістом. Не через те, що не довіряв новим українським керманичам. Було зрозуміло, і збоку це добре видно, що для реальних змін у країні потрібна велика енергія людей. І вона була на Майдані. Але тоді настав час перетворити її на конкретні дії. Треба було вирішити конституційні питання, які, до речі, не з’ясовані дотепер… Минуло чотири роки. Очевидно, що за цей час можна було зробити набагато більше, ніж ви зробили, хоча б відійти від постійного конфлікту, який супроводжує Україну протягом останніх років. Та ви тоді обрали правильний шлях, принаймні через те, що він демократичний.
У. Т.: Ви залишили посаду президента Польщі, маючи велику підтримку людей. За десять років президентства ви зробили все, що планували?
– Зрозуміло, що не все й не так швидко, як хотілося. Часто позитивні кроки отримували негативну реакцію. Наприклад, питання глобальних економічних змін не завжди має підтримку серед людей, а ми були змушені їх робити. Для багатьох великі структурні зміни в економіці були справжнім потрясінням. Такі дії завжди призводять до глибокого розчарування серед певних соціальних груп. Питання корупції так само.
У. Т.: Дивна річ: ви робили багато непопулярних кроків, але користувалися популярністю в народі. Як ви обґрунтовували непопулярні рішення перед суспільством?
– Популярні кроки… вони, звісно, приємні, але про них дуже швидко забувають. Політика полягає в тому, що, коли зробиш щось добре, люди цього не згадують. Коли ж робиш щось погане, але позитивне в перспективі, тоді тебе за це лають. Політик має розуміти, іноді буває легше, іноді – важче. Для політика немає суботи, гарної погоди чи неприємних партнерів. Він увесь час працює. І весь час запитує себе: «чому я маю владу?», «чому я президент?», «чому я міністр?»…
У. Т.: А ви завжди знали, чому ви є президентом?
– Звісно, що так. Заради зміцнення польської молодої демократії. Тому 1999 року ми вступили до НАТО. Я хотів, щоб ми розвивалися за всіма сучасними європейськими стандартами. Тому ми стали членом ЄС у 2004 році. Я хотів розвивати найкращі дружні та добросусідські стосунки з усіма сусідами. Мені здається, це нам теж вдалося. І Німеччина, й Україна, й Литва – з усіма ми побудували нормальні стосунки. Щодо економіки – це більшою мірою справа уряду, президент напряму цим не займається. Нам пощастило, ми з урядом нормально співпрацювали. Думаю, це відчував і народ. Те, що я робив як президент, мало підтримку.
У. Т.: Що таке обіцянка для політика?
– Політика – це процес. Ніколи не знаєш, як буде, тому багато політиків в усьому світі страждають на популізм. Кожен серйозний політик має обіцяти, але ці обіцянки повинні не тільки мати підтримку, але й розуміння серед людей. Коли маєш це розуміння, можеш досягти мети. Найстрашніше – коли політик обіцяє–обіцяє, а в нього нічого не виходить. Він втрачає довіру, а це найжахливіше для будь-якого політика. Ти потім можеш сказати справді важливу річ, а тобі вже ніхто не повірить.
У. Т.: Ви кажете про співпрацю президента та уряду… В Україні відсутність такої співпраці якраз є ключовою політичною проблемою. Розкажіть про ваш досвід.
– Десять років свого президентства я на 50% працював з урядом, який був пов’язаний із моєю партією, а на 50% – з опозиційним урядом. Наша конституція, яку ми ухвалили 1997 року, дозволяє зробити таку співпрацю плідною. Звісно, бувають конфлікти, бувають проблеми, але це зовсім не можна порівняти з непорозуміннями та напруженістю, які є в Україні.
У. Т.: То проблема в Україні, на вашу думку, полягає в недосконалій Конституції?
– Думаю, можна написати найкращу в світі конституцію, але вона не буде працювати в поганих руках. З іншого боку, можна ухвалити не найкращу конституцію, але вона буде добре працювати в руках хороших людей. Просто потрібні люди, які її виконують, насамперед керівництво держави. Має бути повага до цього документа та бажання користуватися ним. Треба розуміти, що річ не в амбіціях, от і все. В Україні, як мені здається, цього розуміння наразі немає.
У. Т.: Які ще слабкі місця ви бачите в Україні? Поза політикою.
– У вас немає сильного місцевого самоврядування. Польща ще в 1989-1990 роках надала багато можливостей для розвитку самоврядування на всіх рівнях – від великих міст до малесеньких сіл. Це добре працює. Там є гроші, а, отже, можливість самостійно вирішувати нагальні питання. Головне – є можливість боротися з корупцією, бо на місцях люди добре бачать, як усе це відбувається, як працює «корупційний механізм». Хтось із маленького містечка може не знати, що робиться «нагорі», але про те, що відбувається в нього вдома, знає досить добре.
У. Т.: Чи притаманний Польщі так званий імперський комплекс? Є історична образа на сусідів?
– Ну, в нас не може бути імперських амбіцій, бо Польща ніколи не була імперією. Ми насамперед ставали жертвами всіх конфліктів. Ми постійно перебували в такому становищі, що імперіалістами просто не можемо бути.
Проте в поляків дуже сильно розвинений історичний підхід до багатьох сучасних питань. Через це буває складно, деякі наші політики більше думають про історію, ніж про майбутнє. Це не добре. Але тут нічого не поробиш. Бо це дуже живе для тих поколінь, які все це пам’ятають – війну, часи комунізму. Може, нове покоління більше думатиме про майбутнє, практичніше підходитиме до багатьох питань.
У. Т.: Чи мають поляки образи на українців?
– На цьому етапі з Німеччиною, Австрією, Росією, Україною ми домовилися про найкращі стосунки, і це, на мій погляд, дуже важливо. Я вдячний Леонідові Кучмі, за те що ми розпочали такий обережний процес польсько-українського примирення. Не можна сказати, що колись він завершиться. Проте, він уже має свої плоди: наша допомога в Помаранчевій революції, наше спільне Євро2012, яке ми з задоволенням проведемо разом. Це все показує, що примирення реальне. Я вірю в молоду генерацію обох держав, вони мають іти в цьому напрямку. Треба подивитися на все, що було, й так організувати життя нових поколінь, щоб їм було легше рухатися вперед, легше домовлятися. Все пам’ятати та йти вперед.
[784]
БІОГРАФІЧНА НОТА
Александр Квасневський
Народився 15 листопада 1954 року в місті Бялогарді (Польща). Здобув економічну освіту в Гданьському університеті. Був активістом комуністичного студентського руху. В 1990-ті один із засновників Союзу лівих демократів (SLD). 1993 року обраний депутатом Сейму. Брав участь у розробці нової конституції та організації референдуму на її підтримку.
1995 року з гаслом «Оберемо майбутнє» переміг на президентських виборах, випередивши Леха Валенсу. Через п’ять років знов очолив країну, отримавши на виборах 54% голосів. За його президентства (до 2006 року) Польща вступила до НАТО та ЄС.
На початку 2000-их назвав Польщу «адвокатом України в Європі». 2003-го року за ініціативи Александра Квасневського та Леоніда Кучми Польща та Україна разом відзначали 60-ті роковини Волинської трагедії. Під час Помаранчевої революції президент Польщі брав активну участь у перемовинах між Кучмою, Януковичем і Ющенком.