Особливі відносини

Світ
20 Січня 2022, 11:26

У час, коли значна частина цього матеріалу лягала на «папір» електронного текстового редактора, британські військово-транспортні літаки Boeing C-17A Globemaster III доставляли в Україну протитанкове озброєння. У тих, хто спостерігав за пересуванням літаків на табло сервісу Flightradar24, одразу виникло запитання: чому ж британське повітряне судно полетіло значно довшим маршрутом, оминаючи Німеччину?

«Несхвальне ставлення федерального уряду щодо експорту зброї не лише добре відоме, а й історично обґрунтоване», — заявила за кілька годин до прильоту британців міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок у Києві на запитання журналіста про можливий продаж зброї Україні. За кілька днів до того чимало німецьких ЗМІ вийшло зі статтями, де владу закликали розблокувати продаж зброї Україні. Офіційний Київ уже впродовж тривалого часу закликає Берлін продати йому озброєння з огляду на російську загрозу. Ще в часи передвиборчої кампанії колега Бербок, а нині міністр економіки та навколишнього середовища, Роберт Габек під час відвідин України висловився про постачання оборонного озброєння. Тривалий час вважали, що саме це висловлювання могло вплинути і на втрату позицій «Зеленими» у виборчій кампанії (на той час вони були лідерами перегонів). Анналена Бербок вирішила не робити помилок свого колеги й повторила те, про що згадували представники уряду раніше. Окрім того, слід визнати, що з початком урядування «Зеленим» довелося пом’якшити деякі свої політичні підходи.

Читайте також: «Подивимося, де ми будемо після п’ятниці». Що заявили на спільному брифінгу в Києві держсекретар США Блінкен і голова МЗС України Кулеба

Прокинулися, утім, й у нині опозиційному ХДС. «Загроза Україні з боку РФ реальна. Наша попередня відмова від постачань зброї, очевидно, була сприйнята Росією як заохочення і далі порушувати суверенітет. Тож ця позиція більше не обґрунтована», — написав 16 січня у своєму твіттері Йоганн Вадефул, заступник голови фракції у Бундестагу. До слова, за інформацією німецького таблоїда Bild, попередня канцлерка Німеччини Анґела Меркель (яка також представляла цю партію) з весни минулого року блокувала продаж зброї Україні, використовуючи механізми НАТО. З огляду на цей бекграунд, «повітряний гак» британського літака намагалися пояснити тими самими причинами, однак, як пізніше повідомили представники міністерства оборони і Великої Британії, і Німеччини, жодних обмежень на переліт над ФРН не було. Справжні причини таких дій і досі невідомі.

Погане з’єднання

Сьогодні в німецькій урядовій коаліції немає єдності щодо власної політики щодо Росії. Медіа та громадськість закликають до негайної зміни нинішньої парадигми. Нещодавно німецька газета Zeit Online опублікувала лист-звернення 73-х німецьких фахівців зі Східної Європи та політики безпеки до німецького уряду та політичних партій. Експерти, зокрема, закликають відмовитися від «особливого» трактування Росії в парадигмі німецької зовнішньої політики. Лист набув доволі широкого розголосу, однак разом із поважними професорами та аналітиками там також бракує імен, що активно впливають на формування німецької зовнішньої політики, як то експертів з аналітичних центрів на зразок Німецького інституту міжнародних та безпекових справ (SWP) чи Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP). Залишається питанням, чи в їхніх очах Берлін має й далі трактувати Москву як особливого партнера.

З погляду риторики щодо Кремля представники нинішнього уряду ФРН й справді доволі жорсткі. Однак чимало політологів та журналістів відзначають, що в межах чинної коаліції немає єдиної візії німецької політики щодо Росії

Під час передвиборчої кампанії нині чинний канцлер Олаф Шольц говорив про потребу творення «нової східної політики», однак поза цим терміном конкретних кроків у цьому напрямі не було видно. Урядова коаліція питання відносин із Росією та Україною трактує доволі розмито. Підписана трьома партіями коаліційна угода бачить відносини з РФ також доволі «різнобічно». Так, там зазначається, що німецько-російські відносини — «глибокі й різноманітні», а Москва — «важливий міжнародний гравець». Але вже наступний після цього абзац починається вимогою «негайного припинення спроб дестабілізації України», насильства на її сході та незаконної анексії Криму.

З погляду риторики щодо Кремля, представники чинного уряду й справді доволі жорсткі. «Складно не розглядати як загрозу стотисячне військо РФ біля кордонів України», — заявила Анналена Бербок під час відвідин Москви 18 січня. Журналісти відзначали «крижану» атмосферу між головним дипломатом Кремля Сєрґєєм Лавровим та його німецькою колегою.

Однак зовні чимало політологів та журналістів у Німеччині відзначають, що в межах чинної світлофорної коаліції, куди вперше в повоєнній німецькій історії входять аж три партії, немає єдиної візії політики щодо Росії. «У настільки серйозній ситуації це катастрофа», — пише керівник відділу «Світ» німецького тижневика Der  Spiegel Матьє фон Рор. Найслабшим місцем чинної коаліції, якщо брати до уваги висловлювання деяких представників партій, що до неї входять, є соціал-демократи. Поза відносно конструктивними коментарями, як у зовнішньополітичного спікера СДПН Нільса Шміда, і неочікувано гострими, як у колишнього лідера цієї партії та віцеканцлера у 2013–2018 роках Зіґмара Ґабріеля (в інтерв’ю Tagesspiegel він заявив, що в переговорах із Росією треба проявляти силу, а «Північний потік-2» — це не просто економічний проєкт), чимало однопартійців Шольца висловлюються неочікувано тепло щодо Кремля. Нещодавно обраний секретар партії Кевін Кюнерт в інтерв’ю Reuters назвав російсько-українську війну «територіальними суперечками». А інший соціал-демократ Ральф Штеґнер поскаржився у своєму твіттері на «тривожний тон» у коментарях щодо зовнішньої політики Німеччини. «Коли вимагають постачання зброї Україні, то висловлюються в дусі холодної війни», — вважає він.

Читайте також: Деякі держави-члени ЄС вважають, що для санкцій проти Росії потрібні серйозніші приводи, ніж кібератаки та внутрішні провокації

Ситуація довкола вибудовування нового бачення політики з Москвою в Берліні поки що невтішна. Видається, що поза критичними й достатньо жорсткими заявами потрібні ще й політики, готові до рішучих кроків (за наявності відповідних можливостей). Тож попри нагальну потребу, поки що мало надій на зміну німецької амбівалентності в трактуванні жертви та агресора.

Переосмислення Піднебесної

Попередня канцлерка ФРН Анґела Меркель у відносинах із Китаєм виступала за просування так званої політики залучення. Зокрема, йдеться про величезні інвестиції, які серед іншого німецькі підприємства вкладали в китайську економіку впродовж більш ніж десятиріччя. Сьогодні Піднебесна — найбільший торговельний партнер ФРН. Товарооборот за останній рік між країнами становив €213 млрд. Підхід Меркель великою мірою також впливав на розвиток відносин не лише Берліна, а й Брюсселя з Пекіном. Саме завдяки попередній канцлерці ЄС економічно зблизився з КНР. Хоча на відміну від свого попередника Ґергарда Шредера, Меркель не оминала проблем, пов’язаних із недотриманням прав людини у цій країні.

У коаліційній угоді чинного уряду слово «Китай» згадується аж дванадцять разів. Німецькі аналітики відзначають, що в спільному документі попереднього уряду було менше (аж на три згадки). «Нова політика німецького уряду щодо Китаю відрізнятиметься від попередньої, тому що змінилися часи», — вважає Янка Ортел, директорка програми дослідження Азії Європейської ради з міжнародних відносин. У коаліційній угоді попереднього уряду в тих розділах, де згадували про Китай, ішлося переважно про економічний вимір відносин. Тепер, як відзначає Ортел в інтерв’ю на сайті аналітичного центру, у вступному розділі документа йдеться про системну конкуренцію. «У кількох розділах, які безпосередньо присвячені зовнішній політиці, помітно згадується ситуація на Тайвані, порушення прав людини Китаєм у Сіньцзяні та його політика щодо Гонконгу. Це не тільки щось нове. Це видається напрочуд зрозумілим», — каже дослідниця.

Якщо відносини з Пекіном — це відносно нове явище, побудоване перш за все на економічній вигоді, то Москва — це місто, де німецькі політики перш за все згадують про свою історичну провину та зобов’язання

Критичними щодо порушення Пекіном прав людини були представники «Зелених» ще під час передвиборчої кампанії. «Ми не маємо бути наївними щодо Китаю», — заявляла на той час ще співголова «Зелених» Анналена Бербок. Після призначення на посаду міністерки закордонних справ вона не змінила своєї позиції. Так, висловлювалася за заборону постачання товарів із китайського регіону Сіньцзян. Також, попри відсутність спільної позиції ЄС, Бербок заявила, що бойкотуватиме зимові Олімпійські ігри в КНР.

Нині тестом як для ФРН, так і для всього ЄС буде бойкот Піднебесною товарів із Литви та тих, що містять компоненти, вироблені в цій країні. У такий спосіб режим у Пекіні вирішив покарати Вільнюс за відкриття торговельного представництва Тайваню у своїй країні. У зв’язку з цим ЄС підготував подання до Світової організації торгівлі. Однак поки його розглянуть, стече ще чимало води. У Берліна ж у цьому питанні особливий інтерес. Під бойкот потрапили вироби німецьких підприємств, які мають литовські компоненти, зокрема великого виробника шин і автокомпонентів Continental AG. Як пише британське видання Financial Times, у Федерації німецької промисловості (Bundesverband der Deutschen Industrie, BDI) Пекін звинуватили у «власних нищівних цілях». Однак не поспішають оголошувати бойкот у відповідь.

Економічні важелі

До переосмислення китайської політики можуть наштовхнути й інші зміни. Упродовж більш ніж десятиліття великі німецькі автомобільні корпорації (як-от BMW, Mercedes і VW) отримували вигоду від економічного підйому Китаю. Однак минулого року, як повідомляє німецьке видання Die Welt, концерн продав у Піднебесній на 24% автомобілів менше, ніж у 2019-му. Дослідники авторинку в цій країні стверджують, що там зростає тиск на зовнішніх конкурентів. А китайці, не останньою чергою за допомогою владного втручання, зуміли розвинути власну автомобільну галузь. Тож надалі німецький автомобільний бізнес більше не зможе мати там таких значних прибутків.

Читайте також: Безпека, оборона і всі-всі-всі

Однак, як і в питанні відносин із РФ, бізнес-лобі та групи інтересів відіграють важливу роль у гальмуванні більш різких рухів у напрямі зміни політики щодо Китаю. Генеральний директор компанії Siemens Роланд Буш у нещодавньому інтерв’ю Sueddeutsche Zeitung заявив, що проблеми в Китаї не розв’яжуться «конфронтаційною зовнішньою політикою». Буш попередив, що уряд, який прагне одночасно і більшого тиску на порушників прав людини, і екологічної політики, у разі обмежень на імпорт з Китаю може зіткнутися  з відсутністю доступу до багатьох товарів, які там виробляються, зокрема сонячних батарей. Близької до шефа компанії Siemens думки й президент BDI Зіґфрід Руссвурм. Він, зокрема, вважає, що через приватні компанії не можна домагатися змін. Це мають робити політики. І також наполягає на співпраці з Пекіном з огляду на зміни клімату.

Що відрізняє німецький підхід до відносин із Кремлем та Піднебесною, то це емоційний зв’язок. Якщо відносини з Пекіном — це відносно нове явище, побудоване перш за все на економічній вигоді, то Москва — це місто, де німецькі політики перш за все згадують про свою історичну провину та зобов’язання, а вже далі говорять про гроші та економічний складник. Ця різниця була відчутна навіть у час передвиборчої кампанії, коли, окрім «Зелених», доволі критичні зауваження щодо країни — партнера в Азії висловлювали й представники Вільної демократичної партії. А от роздивитися диктатора за кремлівськими стінами не всім у ФРН було під силу.

І в ЄС, і в США частішають обговорення про зближення двох автократій — Китаю та Росії. Ймовірно, такий розвиток подій посилюватиме розуміння, що ці двоє — точно не з благими намірами порушують міжнародні норми. Чи побачать це в Берліні — поки що невідомо.