На сайті партії вказується, що ідеологія «Основи» ґрунтується на принципах ліберального консерватизму. Але в українській політиці такі слова зазвичай нічого не значать. Який консерватизм мається на увазі в цьому випадку? Незрозуміло. Та й риторика Тарути поки що мало чим відрізняється від риторики українських популістів, які розраховують на невибагливий електорат. Він чимось нагадує Сергія Тігіпка, що постійно намагався увійти в політику як «нове обличчя», хоча перебував у ній від часів Дніпропетровського обкому комсомолу.
Звідки гроші на партію? Хто ввійде до команди Тарути? У чиїх інтересах ця сила діятиме й до кого приєднається? Відповіді на ці запитання ще належить дізнатися. Досить неоднозначною фігурою є й сам Сергій Тарута. Тривалий час він сприймався як нетиповий донецький — видатний бізнесмен інтелігентного вигляду без відверто кримінального минулого. Від інших донецьких Таруту відрізняла й політична позиція. Він не загравав із проросійськими партіями та рухами, а підтримував непопулярні на Донбасі проукраїнські сили.
Так, ще 2006 року в інтерв’ю «Українській правді» олігарх зізнавався, що на виборах 2004-го голосував за Віктора Ющенка. «Моя позиція була за європейський вибір», — підкреслював він. У тому самому інтерв’ю Тарута говорив і про свої симпатії до Юлії Тимошенко.
Читайте також: Закон про реінтеграцію. Марш по граблях
У 2010-му він підтримував Тимошенко на президентських виборах. «Із двох нинішніх кандидатів лише Юлія Тимошенко зможе ефективніше захистити інтереси бізнесу й подолати корупцію, забезпечити стабільну політичну та економічну ситуацію в Україні, діяти в інтересах держави, а не окремих бізнес-кланів. До того ж Юлія Володимирівна має заслужений авторитет в очах лідерів і Росії, і Європи, тобто завжди зможе з ними домовитися про захист українського бізнесу. Тільки з президентом Тимошенко можлива реалізація всіх тих перспективних планів розвитку, які ми намітили з нашими новими російськими партнерами», — казав Сергій Тарута в лютому 2010-го.
Тому призначення Тарути на посаду голови Донецької ОДА у 2014 році, коли в області почався антиукраїнський путч, в Україні сприйняли здебільшого позитивно. Тарута бачився саме тією кандидатурою, якій під силу розібратися в ситуації. Місцевий олігарх, що добре знає специфіку регіону, але водночас орієнтований на Україну. На жаль, сподівання не справдилися. Тарута показав себе слабким політиком і ситуацію взяти під контроль так і не зміг. Міліція та СБУ укази згори саботували й великого бажання захищати ОДА не мали. А створити проукраїнські загони Самооборони, як це зробив у сусідній області Ігор Коломойський, Тарута чи то не наважився, чи то не схотів. А тому добровольчий батальйон під назвою «Донбас» був сформований не на Донбасі, а в Дніпрі. А в Донецьку ініціатива від самого початку перейшла до бойовиків.
Після відставки з посади голови ОДА Таруту було обрано депутатом Верховної Ради. Згодом він заявив про створення власного політичного проекту. За інформацією, яка просочувалася в пресу, від самого початку було зрозуміло, що новий проект розрахований на електорат Партії регіонів, яка розпалася, переважно в південних та східних регіонах країни. Розрахунок загалом логічний, але проблема в тому, що на тому самому електоральному полі сьогодні вже працює кілька подібних політсил. Політична монополія ПР на Сході давно зруйнована. Тепер на її електорат претендують Опоблок, партії «За життя», «Відродження» та «Наш край». І «Основа» в цій компанії буде лише п’ятою. За умови, що до виборів не з’явиться ще якийсь проект на кшталт Соцпартії. У цій ситуації шансів на успіх у Тарути без блокування з ким-небудь із рейтингових політичних сил не так вже й багато.
Ходили чутки про підтримку проекту Тарути Рінатом Ахметовим, однак підтвердити чи спростувати їх поки що важко. У цих двох олігархів завжди були складні стосунки, тому ймовірність такого союзу можна розцінювати як 50 на 50. За однією з версій, партію «Основа» створили для того, щоб із часом підібрати ахметовських депутатів із Опоблоку. Адже не секрет, що колишні регіонали розкололися на крило Ахметова, що є лояльнішим до Порошенка, та крило Льовочкіна — Фірташа, яке перебуває в жорсткій опозиції. У цьому випадку місце в парламенті «Основі», напевно, гарантовано, адже Ахметов має і гроші, і значний адмінресурс у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській областях, де зосереджені його підприємства.
Та поки що розгледіти присутність Ахметова в новому проекті Тарути важко. З тих, хто вже підтвердив свою участь у партії «Основа», явно ахметовських кадрів немає. Нині в команду до Тарути йдуть переважно маловідомі в Україні політики. Судячи з дописів на сторінці партії у Facebook, крім самого Тарути «Основа» поки що має лише трьох-чотирьох спікерів.
Чиатйте також: Ремонт парламентаризму
Так, ще у квітні 2017-го головою партії обрали Андрія Ніколаєнка, який у 2013–2014 роках за Януковича очолював Кіровоградську ОДА, а пізніше був заступником Тарути в Донецькій області. Ніколаєнка вважають креатурою відомого регіонала Сергія Ларіна, який у 2013–2014-му був заступником глави Адміністрації президента, а зараз є нардепом від Опозиційного блоку. За повідомленнями місцевих журналістів, у січні — лютому 2014-го Ніколаєнко залучав для охорони Кіровоградської ОДА тітушків, які вступали в сутички з прихильниками Євромайдану й били опонентів. Після краху Януковича Ніколаєнка відправили у відставку, але довго без роботи він не сидів і швидко знайшов собі місце вже за нової влади.
Вступив в «Основу» й колишній заступник Ніколаєнка в Кіровоградській облдержадміністрації Ярослав Арсірій, який курирував питання будівництва та архітектури.
Ще одним видатним представником партії Тарути є Володимир Полочанінов, колишній нардеп від «Батьківщини» (2012–2014). У 2015-му «Економічна правда» у своєму розслідуванні «Водоканали Бойка» встановила, що Полочанінов є бізнес-партнером лідера Опозиційного блоку Юрія Бойка.
Крім того, про свій перехід в «Основу» заявила також лідерка карликової та маловідомої партії «Народна сила» Катерина Вайдич. Своїх однопартійців вона закликала наслідувати її приклад. Цікаво, що заступником Вайдич у тій самій партії «Народна сила» є Денис Шейбут. Його батько Віктор Шейбут із березня по грудень 2010-го працював першим заступником голови Державної податкової служби України, а потім до квітня 2014-го був першим заступником голови Державної міграційної служби України. Щоправда, у коментарі Тижню Денис Шейбут запевнив, що не переходитиме в «Основу» й не має до неї жодного стосунку.
Чому Тарута вирішив робити ставку на людей, що мають стосунок до режиму Януковича, не до кінця зрозуміло. Чи це особиста ініціатива олігарха, у якого просто немає інших кадрів, чи побажання якогось таємного інвестора. Хто конкретно фінансує партію, невідомо. Але навряд чи це гроші самого Тарути. Олігарх, капітали якого в 2008 році становили понад $2 млрд, нині скаржиться, що зубожів у тисячу разів. В ефірі програми «Hard Talk» у 2015 році він заявляв, що зберіг лише 0,1% своїх колишніх статків.
Читайте також: Нові закони про ОРДіЛО: як ковтали пілюлю
До речі, про бізнес Тарути варто сказати окремо. У 2010 році 50% + 2 акції ІСД, засновником якого є донецький олігарх, викупив російський «Внешэкономбанк». Відтоді вони фактично є партнерами. Тарута володіє 24,99% акцій ІСД. При цьому «Внешэкономбанк» на 100% належить державі, а головою його наглядової ради є російський прем’єр Дмітрій Мєдвєдєв. Тож Сергій Тарута хоч-не-хоч у цій ситуації є діловим партнером Кремля.
Чи має Кремль якийсь вплив на донецького олігарха та його партію, незрозуміло. Доказів цього поки що немає. Як і немає доказів того, що «Основа» фінансується російським коштом. Однак з огляду на політичне минуле спікерів цієї партії, а також на специфіку бізнесу Сергія Тарути до цього політичного проекту варто пильно придивлятися. Адже може виявитися, що під виглядом проєвропейського політика до парламенту вкотре намагається потрапити агент впливу ворожої нам держави.
У підвалах Капітолію
«Про корупцію в НБУ дізнаються найвищі кола США — спеціальний комітет Конгресу США з фінансових питань. Тільки завдяки системній роботі команди, що збирала докази корумпованості найвищих чиновників Нацбанку, найсильніші світу цього дізнаються про це». Так NewsOne 25 вересня анонсував трансляцію заходу Сергія Тарути у Вашингтоні, де він та Олександр Завадецький, колишній начальник Управління моніторингу пов’язаних з банками осіб НБУ, мали розповісти про оборудки вже теж колишньої очільниці НБУ Валерії Гонтаревої. Подія справді відбулася: у маленькій підвальній кімнатці Капітолію, де міститься Конгрес США, з нечисленною аудиторією та камерою NewsOne. Спікерів представляв, не без труднощів вимовляючи прізвища, республіканець Конні Мак IV — член Палати представників США у 2005–2013 роках. Після завершення політичної кар’єри він займається лобістською діяльністю та консалтингом. Зокрема, у 2015–2016-му часто згадується як лобіст угорського уряду та Віктора Орбана в Сполучених Штатах.
Кілька загальних речень про корупцію та досвід роботи з росіянами сказав Джеймс Вулзі-старший. Він очолював ЦРУ в 1993–1995-му за Адміністрації Білла Клінтона, обіймав високі посади за інших президентів США й був учасником переговорів стосовно озброєнь із Радянським Союзом у 1980-х. Чинних американських політиків на заході не було. Крім того, у Конгресі США немає спеціального комітету з фінансових питань. Натомість є Комітет Сенату з фінансів і Комітет Палати представників з питань фінансових послуг. Серед об’єднаних комітетів Конгресу таких, що спеціалізуються конкретно на фінансах, немає. У Комітеті Сенату з фінансів 25 вересня слухання було, але на ньому розглядали пропозицію кількох сенаторів стосовно реформи Obamacare. У розкладі подій Комітету Палати представників з питань фінансових послуг анонси слухань за той день не зазначені. Чи не єдиною реакцією на захід Тарути в США стали стаття журналіста Дж. П. Керролла в The Weekly Standard під заголовком «Матір усіх фейкових новин: як кімнату без вікон у підвалі Капітолію видали за слухання в Конгресі» та ще кілька обурених постів із цього приводу у Twitter.
Згодом, щоправда, деякі питання таки звучали. Зокрема, наскільки правдива інформація в брошурі «Гонтарева: загроза економічній безпеці України», яку організатори заходу роздавали учасникам. Утім, ще в жовтні 2016 року автори Vox Ukraine опублікували аналіз інформації, викладеної в цій брошурі. У статті під назвою «Звинувачення на мільярди: скільки правди в брошурі Сергія Тарути» журналісти дійшли висновку, що майже всюди в тексті були використані правильні дані, але маніпулятивно.