Перші післяріздвяні дні Україна провела в чергах за компенсацією радянських заощаджень. Наслідки, які ця подія матиме для України, виходять далеко за межі повернення боргів СРСР.
Найпомітніший – політичні дивіденди, які отримала прем’єр Юлія Тимошенко, виконавши свої передвиборчі обіцянки. Зрозуміло, що повернення частини заощаджень – швидке, для всіх без винятку, на чималу суму і за справедливим курсом – надало в її розпорядження такий електоральний козир, якого не було, мабуть, в жодного прем’єра на пострадянському просторі. Незручності на кшталт багатогодинного стояння в чергах забудуться, але суть події – «Юля повернула наші гроші» – залишиться у пам’яті громадян. І тепер лише від Тимошенко залежатиме, в якій політичній грі вона використає цей козир.
Однак найважливіше не це. Українські громадяни чи не вперше відчули, що влада виконує зобов’язання. Типова нещодавня політична тактика «перед виборами наобіцяємо будь-що, а потім все буде як завжди» тепер може вилізти її провідникам боком. Суспільство, без сумніву, засвоїть отриманий урок політичної відповідальності влади. І для громадян цінність такого уроку буде значно вищою, ніж тисяча відшкодованих гривень.
Не менш цікавими є й негативні оцінки. Дуже показова реакція «доброзичливців» у сусідній Росії. Одразу після призначення Юлії Володимирівни прем’єром у російських ЗМІ лунали єхидні коментарі: ось подивимося, як «дама з косою» буде повертати радянські борги. А коли процес справді пішов, його просто ігнорували. І нарешті кілька чільних російських видань «розродилися» істеричними за тональністю розповідями про те, як «українська влада калічить пенсіонерів у чергах за компенсаціями». Однак серед відгуків росіян на ці публікації були й такі, яких явно не очікували їхні замовники: справді, якщо «бідна» Україна розраховується за радянськими боргами, то чому на це не спромоглася багата і сильна Путінська Росія?
В Україні ж критика методики відшкодування заощаджень зводиться до двох протилежних за змістом тез. Перша – викид в обіг майже 6 млрд «додаткових» гривень активізує інфляційні процеси, що погіршить загальний стан економіки. Це серйозне зауваження, і нейтралізація цієї загрози буде складнішою, ніж видати компенсації «всім і одразу».
Натомість заяви про те, що «дають мало» – мовляв, за СРСР тисяча карбованців вартувала набагато більше, ніж тисяча гривень зараз – навряд чи справедливі. По-перше, у більшості випадків гроші опинилися на ощадкнижках саме тому, що в СРСР за них нічого було придбати – товари на кшталт авто, меблів чи побутової техніки були гострим дефіцитом. Не варто забувати й те, що гроші в період «пізнього СРСР» стрімко знецінювалися. Серед пострадянських держав Україна запропонувала чи не найвигідніший для громадян принцип відшкодування – і це неспростовний факт.