Тиждень поговорив із дослідницею британського королівського інституту міжнародних відносин Chatham House, керівницею Українського форуму в рамках програми Росія та Євразія Орисею Луцевич про те, чи змінилося ставлення до брудних грошей у Великій Британії після трагедії у Солсбері та про перспективи стратегічного партнерства Києва та Лондона.
Після отруєння Сєрґєя та Юлії Скрипалів, а також ще трьох громадян Великої Британії, тодішня прем’єр-міністр Тереза Мей заявила, що посилить тиск на корупційні еліти, зокрема тих, хто відмиває гроші у цій країні. Чи змінилося щось з того часу?
– З того, що ми бачимо, то є певна несумісність досить гострої риторики та заяв із діями консервативних урядів, як уряду Терези Мей, так і уряду Бориса Джонсона. Насправді було зроблено дуже мало з того часу. Був випадок у відмові в’їзду російському олігарху Роману Абрамовічу. Він хотів в’їхати на підставі бізнес-візи, яку британська влада надає багатим людям, що мають інвестиції у Сполученому Королівстві. Однак я б сказала, що ця гостра риторика про те, що Росія являє собою стратегічну загрозу для Великої Британії, вона зовсім не відповідає реальності і політичним крокам консерваторів.
Читайте також: Грузія й Україна — потенційні партнери Тримор’я
Тут також варто згадати доповідь, яка була оприлюднена по Росії влітку (звіт Комітету розвідки та безпеки британського парламенту, або ж Russia Report – Ред.). Ми бачимо доволі активне проникнення російських грошей у якості спонсорів Консервативної партії і небажання її лідерів розслідували ці дії РФ. Британських політиків звинувачували у тому, що вони закривають очі на російську загрозу, зокрема, не розслідували дії Кремля під час кампанії Brexit.
Наскільки б ви оцінили присутність та вплив російських грошей на британську політику?
– Мені здається, що є досить велика присутність. І це певна російська стратегія. Ми бачимо, по-перше, що Лондон є місцем прихистку багатьох олігархів. Частина з них мають конфлікт з Кремлем, але багато хто, такі як Роман Абрамовіч, Леонід Блаватнік чи Євгеній Лєбєдєв, з російською владою в нормальних відносинах. А в Британії вони є власниками ЗМІ, дають великі пожертви на музеї та інші культурні та освітні установи. Вони використовують будь-яку можливість, аби купити доступ до еліт і вони розуміють, що у Сполученому Королівстві, наприклад, мистецька сфера (патронати і благодійні внески на музеї) також дають доступ до наглядових рад цих музеїв, у яких є відомі місцеві політики. Або, наприклад, у вже згаданому мною Russia Report називаються прізвища олігархів, які через благодійні внески "купують" тенісні матчі з політиками. Це дає доступ до інформації, вплив.
Читайте також: Максим Одіне: «Сьогодні провідні гравці російського впливу в Україні — це непублічні дипломати та їхня м’яка сила»
Це була цілеспрямована стратегія Росії на проникнення у ці владні середовища. Ще коли Борис Джонсон був мером Лондона, то часто літав в Італію, де мають свої вілли російські олігархи. На той час він відмовлявся від державної охорони, а спецслужби попереджали про певну загрозу національній безпеці через такі кроки. Йшлося про його особистий стиль життя. Люди, які знають про ці факти, задають собі питання, а чи насправді оця гостра політична риторика буде мати відповідні дії. Поки що ми бачимо, що таких дій насправді є небагато
Після нещодавнього візиту Президента Володимира Зеленського до Лондона, де було підписано історичну Угоду про стратегічне партнерство між двома країнами, можна було почути, що Україна цікава для Великої Британії як частина стримування проти Росії. Як з точки зору Лондону ця стратегія стримування має виглядати і чи не є це просто риторикою?
– Я погоджуюся з визначенням того, що ця угода про стратегічне партнерство дуже важлива для України. Вона більш важлива для України, ніж для Великої Британії, якщо дивитися на її додану вартість. Під час візиту з вуст Бориса Джонсона звучали такі слова, що він є «полум’яним прихильником України» (fervent supporter of Ukraine). Гадаю, що безумовно Україна, яка є на передовій боротьби з Росією, яка на собі відчуває усі ці гібридні впливи, маніпуляції політичних еліт, військові дії, які ведуться на Сході, цікава Британії. Ми знаємо, що вони активно беруть участь у навчанні українських військовослужбовців, але вони тут також часто говорять, що й самі навчаються від українців воювати та протистояти Росії. Гадаю, що це абсолютно правдивий намір, він відповідає дійсності. Крім того, нам слід пам’ятати, що це друга угода, яку Лондон підписав після Brexit. Перша була з Японією, але там був дуже чіткий економічний інтерес. В українському випадку це більше стратегічно-політичний договір, це перший договір з країною, що розвивається.
Цей договір є також певною мірою символічним, оскільки завдяки йому Британія показує, що залишається відданою підтримці європейської безпеки. Усі розуміють, що російсько-український конфлікт – це дуже гостре питання європейської безпеки. Лондон, підтверджуючи своє стратегічне партнерство з Україною, так само хоче показати, що робить свій внесок у європейську безпеку. Ми розуміємо, що Велика Британія також намагається шукати свою нову роль у світі в нових умовах поза ЄС. І вона вибрала Україну. Очевидно, що після Brexit навіть двосторонні відносини, які існували до угоди, покращилися, порівняно із часом, наприклад, прем’єрства Девіда Кемерона. І це є певна ставка на те, щоб показати, що Велика Британія робить свій внесок до європейської безпеки і зокрема посилення безпеки Чорного моря. Як ви бачили, один із договорів був щодо побудови восьми ракетних катерів. І це важливо, бо якщо глянути на інші країни ЄС, то Велика Британія має в Європі одні із найбільш розвинених віськово-морських сил.
Під час вже згаданого візиту президента України сторони оголосили про стратегічне партнерство. Що має робити Київ, аби це партнерство було справді стратегічним. Чи стратегічність цих взаємин залежить не від України?
– Залежить. Як кажуть, танець залежить від двох партнерів. Треба розуміти, шо з одного боку, для того щоб будь-яка угода запрацювала, мають бути певні ресурси – фінансове і людське наповнення того, що передбачено в угоді. Наприклад, це стратегічний, політичний діалог. Угода так само передбачає роботу торговельної комісії, яка має розвивати торгівлю між двома країнами. Також передбачено більшу активність з питання деокупації Криму. Ми зокрема чуємо ідеї щодо Кримської платформи. Є надія, що Велика Британія може взяти активнішу участь у запуску і роботі цієї платформи. Всі ці механізми потребують людське, кадрове та фінансове забезпечення і тому дуже багато буде залежати від злагодженої роботи наших дипломатичних представництв, міністерства закордонних справ, міністерства економіки та міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, якщо ми говоримо про оборонний комплекс. З іншого боку, безумовно для того щоб запрацював економічний блок, (Україна випробовує можливості у сільськогосподарській галузі та ІТ), необхідне верховенство права. Щоб з одного боку йшли інвестиції зі Сполученого Королівства в Україну, а з іншого – щоб розвивалася економіка в Україні і був продукт для експорту. Із розмов з інвесторами я часто чую, що немає великої довіри зараз до України.
Читайте також: Календар конституційних криз
Ми бачимо конституційну кризу, тепер буде затримка траншу за програмою МВФ. Це є якраз ті проблеми, що будуть перешкоджати й угоді. Угода між Києвом та Лондоном передбачає, що агентство фінансування експорту Сполученого Королівства (UK export finance agency) може фінансувати британський експорт в Україну. Однак якщо в Україні будуть такі умови, де виконання договорів буде погане, не працюватиме програма МВФ, то я гадаю, що великої черги із британських експортерів точно не буде. Це також проблема. Наріжний камінь України – це показати, що вона надійний партнер, де працюють закони. Ми зараз бачимо, що в останніх опитуваннях інвесторів в Україні, на першому місці стоїть проблема із судами. Це вже не загальне якесь слово, як корупція, а неможливість відстояти свої права в судах. Ця проблема обов’язково має бути вирішена. Інакше зокрема економічний блок угоди, не набуде свого потенціалу, який є в нього закладений.