Якщо згадати таку науку, як сходознавство, першим в уяві виринає Агатангел Кримський – людина, спадщина якої є не лише нашим національним, а й світовим здобутком. Сходознавство досліджує мови, літератури, історію, етнографію та релігії народів Сходу, більшість із яких тривалий час перебували під колоніальним пануванням. Ця наука до останнього часу була «європоцентричною»: розглядала історію й цивілізацію цих народів однобічно, з погляду європейців, які все, що було на Сході, вважали примітивним і відсталим, а колоніальне гноблення – природним і нормальним. Багато було вчених, які досліджували Схід і накопичили великі знання про східні цивілізації, але мало хто розумів усю трагедію колонізованих народів. Видатному вченому Агатангелові Юхимовичу Кримському, котрий присвятив життя вивченню мусульманської цивілізації, було легше зрозуміти почування орієнтала, ніж комусь іншому, оскільки його батьківщина – Україна, теж перебувала в статусі колонії.
Людина-енциклопедія
Народився він 15 січня 1871 року в місті Володимир-Волинський у родині вчителя. Здобув добру домашню освіту та навчався в різних закладах України, закінчив Колегію Павла Галагана в Києві, після чого пройшов курс у Спеціальних класах Лазаревського інституту східних мов у Москві, а крім того закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. Після дворічного стажування на Близькому Сході став приват-доцентом, а потім – професором у тому ж Лазаревському інституті, де пропрацював до 1918 року. Він був надзвичайно працездатним і мав феноменальні здібності до засвоєння іноземних мов: знав понад 60 мов Заходу й Сходу. З молодих років Кримський паралельно з викладанням займався науково-дослідницькою працею та літературною творчістю як поет, перекладач і прозаїк. Співпрацював із низкою наукових установ Російської імперії, а також зробив величезний внесок у створення російського варіанта відомих довідкових видань – енциклопедій Брокгауза–Єфрона та братів Гранат.
Беручи до уваги нинішній стан української орієнталістики, спадщина академіка Кримського цілком відповідає сучасним потребам науки й освіти й має стати надбанням нових поколінь дослідників і педагогів. Видатний російський арабіст Ґнат Крачковскій зазначав, що великі праці Агатангела Кримського з арабістики та інших дисциплін виникли з необхідності викладання: «Більшість сходознавчих праць виникло в нього з намагання задовольнити потреби своїх студентів; він швидко створив цілу бібліотеку відсутніх раніше посібників із арабістики – й історії ісламу…» Підручників із дисциплін, які він викладав, у Росії не було. Першою великою працею з арабістики була солідна книга «История арабов, их халифат, их дальнейшие судьбы и краткий очерк арабской литературы». Особливе місце серед його досліджень займає робота, присвячена збірці казок «1001 ніч». Спочатку це був вступ до перекладу з англійської мови українською книги Вільяма Александра Клоустона «Народні казки та вигадки. Їх мандрівки та переміни». Потім у розширеному вигляді він послужив передмовою до перекладу російською книги данського дослідника І. Еструпа про ці казки. За обсягом цей вступ майже дорівнює текстові самого перекладу. Агатангел Кримський вважав за необхідне в названій книзі тричі підкреслити – «перевод с малорусского». До революції Кримський був шанованим професором і помітним науковцем, праці якого набули значної популярності, й навіть Лєв Толстой відзначав, що вивчав Коран «по Кримському», а також тепло відгукнувся на його дослідження про казки «1001 ніч».
Післяреволюційний період назвати сприятливим важко. Піднесення, викликане відродженням України й створенням Української академії наук, дуже швидко згасло, коли Радянська влада показала своє справжнє обличчя. Кримський став жертвою гонінь і наклепів. Чого варті провокативна стаття-донос у газеті «Комуніст» від 8 липня 1926 року під заголовком «Не вір очам своїм» чи оцінка його літературної творчості у виданій «Комакадемією» «Литературной энциклопедии». А з кінця 1920-х до 1939 року в час погрому української науки Кримський був відлучений від академічної та викладацької роботи, хоча й не потрапив під арешт у зв’язку з процесом так званої Спілки визволення України (1930 року), бо, як свідчать документи, його «приберегли» для іншого процесу. Вченого заарештували за фальшивим звинуваченням улітку 1941 року й він помер у в’язниці в січні 1942-го в Кустанаї. Це була велика втрата для науки взагалі, а надто для української. Наслідки розгрому орієнталістики в Україні даються взнаки й нині.
На сторожі правди
Попри важкі моральні та матеріальні умови, Кримський активно працював над кількома фундаментальними роботами, які побачили світ значно пізніше. Першою слід згадати «Історію нової арабської літератури. ХІХ – початок ХХ століття», що вийшла в Москві тільки 1971 року. Про це видання академік Ґнат Крачковскій писав: «Так широко задуманої спроби ні в нашій, ні в західній науці ще не було; значення її набуває цілковито виняткової важливості в зв’язку з використанням особистого архіву й різноманітних матеріалів мемуарного характеру сучасників літературного руху, починаючи з середини ХІХ ст.» Частково свій задум йому вдалося реалізувати лише в Енциклопедичному словнику братів Гранат.
Якщо уважно придивитися до нинішнього стану світового сходознавства, то побачимо, що академік Кримський посідає в ньому досить значне місце. Про це свідчить як кількість зробленого ним, так і його якість. Хоча наукова робота вченого припинилася на початку 1940-х, твори його, що вийшли в постреабілітаційні роки, а також рукописи не можна вважати застарілими й непотрібними сучасному дослідникові. По-перше, вони є щедрим джерелом фактів, зібраних із важкодоступних матеріалів десятками мов; по-друге, всі його праці насичені багатою, практично вичерпною бібліографією.
У своїх дослідженнях вчений дотримувався принципів історизму, вже в роки після революції, розглядаючи літературні явища на широкому тлі тієї чи іншої доби, намагався враховувати й соціологічні чинники (й термінологію). Обставини вимагали вставляти в тексти такі ідеологічні вкраплення, як «комуністи», «пролетаріат» тощо. Але коли йшлося про принципові речі, він був твердим і непохитним. Після повернення вченого до активного життя в передвоєнні роки його було включено до Редакційної комісії з укладання російсько-українського словника. В листі від 4 травня 1941 року він заявляє про свою цілковиту незгоду з Інститутом мовознавства щодо підходів до створення словника і безповоротний (виділення самого Кримського. – Авт.) вихід зі складу комісії. Він пише: «Словник складено не просто в обрусительному дусі (це було б ще півбіди): складено його із свідомим напрямком систематично покалічити нашу мову, спотворити й перекрутити її структуру». Треба було мати неабияку громадянську мужність, щоб після років опали в ті беріївські часи таке заявити.
Наукова творчість Агатангела Кримського традиційна – він був людиною своєї епохи, але водночас є нашим сучасником: твердо стояв на гуманістичних позиціях, виступав на захист поневолених чужинцями народів Сходу, відзначав їх внесок у скарбницю світової культури. За своїм духом вони вписуються в сучасні постколоніальні студії.
.jpg)
У АЛУПЦІ. Кримські татари перед власною саклею
.jpg)
СХІДНИЙ СВІТ. Так виглядав Гурзуф на початку ХХ ст
[1761][1762]
.jpg)
Агатангел Кримський
– український історик, письменник, перекладач кримськотатарського походження.
Народився 15 січня 1871 р.
Секретар Української академії наук (1918 р.)
Директор Інституту української наукової мови (з 1921 р.)
У 1930 р. звільнений з усіх посад
У липні 1941 р. арештований НКВС.
Помер 25 січня 1942 р. у тюремній лікарні в Кустанаї (Казахстан)
Реабілітований у 1957 р.
Вибрані праці
Агатангела Кримського
История Персии, ее литературы и дервишеской теософии. – 1901
История Турции и ее литературы от расцвета до начала упадка. – 1916
Перський театр, звідки він узявсь і як розвивавсь. – 1925
Тюрки, їх мови та літератури. – 1930
Література кримських татар. – 1930
Семитские языки и народы. – 1960
Низами и его современники. – Баку, 1981
Історія хазарів з найдавніших часів до Х віку. – 2008
.jpg)
Нині можна почути, що людство вступило в епоху глобалізації. З цим можна погодитись, але частково. Порівняйте життя людей у Британії з життям населення Ботсвани й ви побачите, що глобалізація ще не дуже «глобальна»: вона охоплює тільки розвинені країни Заходу й деякі країни-тигри Азії. Причому явища глобалізації проявили себе в економічно-фінансовому житті країн та в царині комунікацій. Меншою мірою глобалізація зачепила духовну сферу, хоча тенденція до нівелювання різноманітності виявів культурного життя народів за допомогою деяких чинників намагається пробити собі дорогу. На заваді цьому стоїть прагнення народів, великих і малих, зберегти свою ідентичність, неповторність, мати право та можливість плекати й розвивати свою мову і культуру, зберігати культурно-історичну спадщину.
Також у світовому дискурсі з’явилася назва «Альянс цивілізацій». Стало модним говорити про цивілізації, цивілізаційний вибір тощо після появи у 1993 році статті американського вченого Семіюеля Гантінгтона «Сутичка цивілізацій», де він досить чітко заявив, що наступне, ХХІ століття може стати століттям воєн не з економічних чи ідеологічних причин, як було досі, а внаслідок протистояння цивілізацій, насамперед, християнської та мусульманської. Він писав: «Я вважаю, що у світі, який народжується, головним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія й не економіка […] найважливіші конфлікти в глобальній політиці відбуватимуться між націями та групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінантним фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів». Його теорія відображала думки неоконсерваторів у США – групи політиків і політологів, а також пов’язаних із ними науковців зі сходознавчих центрів, котрі вважали, що настав час поставити орієнталів, насамперед мусульман, на місце, оскільки вони замахнулися на керівну роль США на Близькому та Середньому Сході, на шкоду американським політичним й економічним інтересам. Реалізацію їхніх ідей бачимо сьогодні в тому, що відбувається навколо Ірану, в Іраку та Афганістані.
Слова про християнство, іслам присутні як димова завіса, щоб приховати справжні загарбницькі плани. Насправді воюють не цивілізації, а держави за цілком конкретні матеріальні інтереси, за нафту, газ, стратегічні плацдарми, як у давні часи вели війни за золото, срібло, прянощі, торговельні шляхи тощо, а говорили про «захист святинь». Як свідчить наша дійсність, глобалізаційні процеси не призводять до припинення міжнародних конфліктів і зменшення напруги у відносинах між державами. Необхідні інші підходи, щоб зарадити лихові. Відповідальні діячі зі Сходу й Заходу вважають, що треба встановити «діалог цивілізацій», звільнятися від негативних стереотипів, народжених у минулі століття, сіяти в кожній країні об’єктивні знання про інші народи та їхні духовні надбання. На Близькому й Середньому Сході, в Азії, Африці – їх здобувають сходознавці. Нашою перевагою може бути те, що ми маємо змогу користуватися багатою та різноманітною спадщиною великого сходознавця Агатангела Кримського й зайняти справедливу та гідну позицію в діалозі цивілізацій. Потрібно встановити через відповідні державні установи тісні зв’язки з Програмою ООН «Альянс цивілізацій» і взяти активну участь у її реалізації, що, безперечно, відповідатиме національним інтересам українського народу. Якщо, звісно, в інтересах нової української влади розуміти й використовувати Схід так, як це робив Агатангел Кримський.