Орест Білінчук-Портяк. Рід

11 Червня 2025, 14:01

Наприкінці лютого 2019 року я хотіла зробити з Василем Портяком розмову для ЛітАкценту. Його вражаючі новели — «Гуцульський рік», «У неділю рано», «Перед косовицею», «У снігах», «Вибір Скорого», «Ісход», «Цвіте ясний…» — приголомшили мене, як і фільми, зняті за його сценаріями, — «Нескорений», «Атентат», «Залізна сотня», «Вишневі ночі», «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали»… Я перечитала його короткі сильні тексти та інтерв’ю, підготувала запитання, і поки наважувалася сконтактувати, щоб поїхати до нього у Фастів, — з’явилася новина, що пан Василь помер.

Василь Портяк так лаконічно й чесно писав про повстанську боротьбу — бо це його власна родинна історія. Дядько Дмитро Білінчук «Хмара» — провідник Косівського районного проводу ОУН, розстріляний енкаведистами в Лук’янівській тюрмі 1953 року. Батько Василь Білінчук «Сибіряк» — кулеметник УПА, людина великої сили, і фізичної, і духовної. Він утік із Сибіру, куди була вислана вся родина в 1941-му, і приєднався до брата Дмитра, що вже був у підпіллі. Доглядав ведмежа, яке підірвалося на міні. Скалічений ведмідь підріс і жив із повстанцями, а коли впав у сплячку, Василь Білінчук ніс тварину на плечах під час переходів боївки через гори. Він загинув 26-літнім від кулеметної черги із засідки МДБ. Його синові було тоді два місяці.

Учора, 10 червня 2025 року, під час евакуації побратимів поліг військовослужбовець Орест Білінчук-Портяк, син письменника, онук воїна.

«Весь рід знищили росіяни дощенту, просто всіх, цілі покоління знищують
Братику, дякую за все, ти був найкращим, найріднішим, найдобрішим моїм другом з самого дитинства

Орест Васильович Білінчук-Портяк
2.5.1994–10.6.2025

Тепер весь рід зібрався разом. За життя вони не бачились через росіян, які вбивали і вбивають», — написала поетка й ветеранка Олена Герасим’юк.

У моїй голові не стихають рядки її батька Василя Герасим’юка, поета і краянина Василя Портяка:

Вірші, тілом білим на снігах 

писані… Лиш на такі скриптури,

на страшні і вірні письмена

мітить око хиже і понуре —

на отих, що підняли сіна

верхові й лягли в сніги високі.

читати ще