Орбіти Литвина

Декларацію про доходи Володимир Литвин уперше оприлюднив навесні цього року. Принаймні знайти у відкритих джерелах таку інформацію за інші роки не вдалося. Коли Литвина запитують про його статки, зазвичай він віджартовується, мовляв, їх оцінити не можна, оскільки вони безцінні, бо «це мізки». Напередодні парламентських виборів 2006 року Литвин обіцяв опублікувати декларацію, яку подав до ЦВК як кандидат у депутати, проте слова не дотримав.

 

Утім, в інтернеті є інформація про те, що 2006-го дохід Литвина становив 541 тис. 504 грн. У 2007 році законодавство вже звільнило охочих посісти крісла в парламенті від обов’язку подавати декларацію разом з іншими документами під час реєстрації кандидатами.

 

Декларація Володимира Литвина про доходи за 2008 рік свідчить про те, що зарплата на той час простого депутата становила близько 243 тис. грн. Майже вдвічі більше він отримав від наукової, викладацької та творчої діяльності – 414 тис. грн.

 

Отже, наявних власних коштів на сплату необхідної кандидатові в президенти застави у розмірі 2,5 млн грн Литвинові не вистачить. На початку вересня він не виключав, що спеціально для участі у виборах братиме кредит у банку. Володимир Михайлович, вочевидь, лукавить, адже, на думку аналітиків, виборча кампанія-2010 коштуватиме йому щонайменше $15 млн – цієї суми не перекриває вартість рухомого і нерухомого майна, яким володіє родина Володимира Михайловича (знову ж таки якщо вірити декларації). Натомість Литвин може розраховувати на допомогу керівника виборчого штабу Ігоря Шарова, заступника голови Народної партії Ігоря Єремєєва, а також партійців – представників середнього бізнесу.

 

Голова Верховної Ради офіційно визнав наявність у його власності квартири площею 260 м2 і гаража, а також невеличкої земельної ділянки у півгектара. Заможнішими в цьому плані є члени його родини, які володіють житловим та дачним будинком і мають земельний пай загальною площею 9,5 га. Крім того, ЗМІ приписують Литвинові володіння будинком у Кончі-Заспі, який він отримав як колишній спікер від держави у пожиттєве користування.

 

У декларації зазначено, що в розпорядженні родини є два автомобілі, один із яких належить особисто Литвинові. З цього приводу пригадується публікація у травні цього року в газеті «Дело», у якій стверджувалося про підписання Володимиром Литвином наприкінці своєї першої спікерської каденції таємного розпорядження, відповідно до якого колишні керівники парламенту пожиттєво забезпечуються службовим автомобілем і кабінетом у будівлі під куполом.

 

Якщо осилити до кінця хоча б одну з хвалебних статей про Володимира Литвина в регіональній пресі, можна дізнатися, що «народний президент збирає народну команду». Ця «команда однодумців» має забезпечити перемогу Володимира Литвина на виборах президента, а потім замінити всю владну вертикаль, ставши депутатами місцевих рад від Блоку Литвина. Щоб записатися в однодумці, треба зателефонувати на гарячу лінію, де всім охочим нібито радять заповнити анкету на спеціальному сайті. Однак, на відміну від гарячих ліній Януковича і Тігіпка, телефон гарячої лінії, вочевидь, є секретним, адже знайти його на білбордах, в інтернеті чи деінде не вдалося.

 

Тиждень зацікавився, наскільки популярним є такий прихований зв’язок із потенційними соратниками. Пішли іншим шляхом: зв’язалися по телефону з прес-секретарем Володимира Михайловича, повідомили, що хочемо зробити репортаж про збір «команди однодумців». Колега пообіцяла передати наші контакти людям, відповідальним за роботу лінії. Щоправда, попередивши, що вони зараз дуже зайняті, тому з репортажем може нічого не вийти. Так, зрештою, і сталося. Ніхто не зателефонував, сама прес-секретар на наші дзвінки більше не відповідала.

 

«Конспірація перш за все», – згадалася фраза з радянського фольклору…

 

• Зміна виборчої системи: введення відкритих списків на виборах до Верховної Ради і скасування прохідного бар’єра; обрання за мажоритарною системою до місцевих рад.

• Відхід від формування уряду за квотним принципом.

• Відмова від переписування Конституції – потрібно виконувати чинну.

• Не виключені одночасні місцеві та дострокові парламентські вибори в березні 2010 року.

 

 

• Призупинення на час кризи приватизаційних процесів.

• Повернення всіх обленерго у державну власність.

• Відродження в кожному населеному пункті хоча б одного бюджетоутворюючого підприємства.

• Передача української газотранспортної системи в управління міжнародному консорціуму. 

• Інвентаризація землі та впорядкування земельних відносин; землі сільськогосподарського призначення не мають бути об’єктом продажу.

• Підтримка аграрного сектору: встановлення реальної ціни на с/г продукцію; ліквідація на цьому ринку приватних монополій; відродження великотоварного виробництва й обмеження імпорту; держава має стати одним із найбільших зернотрейдерів; фінансування соціальної сфери села у розмірі 1% ВВП; сприятлива податкова політика; заохочення повернення українців у села.

 

 

• Надання працівникам освіти, культури та охорони здоров’я статусу державного службовця.

• Підвищення престижу державної мови, введення обов’язкового іспиту з української мови для високопосадовців. Російська має залишатися мовою міжнаціонального спілкування.

• Дотримання принципів здорового консерватизму у галузі освіти, припинення експериментів, скасування незалежного зовнішнього оцінювання як такого, що нівелює розвиток логічного мислення дитини і не заохочує поповнювати знання.

• Припинення «смакування» трагічних моментів історії та нав’язування сумнівних героїв.

• Єдина помісна церква, що консолідує суспільство. Проте її створення має відбуватися без адміністративного та політичного втручання.

 

 

• Взаємовигідні відносини із Заходом та Сходом.

• Відновлення переговорів із Росією, Білоруссю та Казахстаном щодо створення Єдиного економічного простору. Саме за рахунок цих країн Україна зможе значно розширити ринок збуту своїх товарів.

• Зняття з порядку денного питання вступу до НАТО як неактуального. Зосередження на розвитку двосторонньої дипломатії.

• Не виключена пролонгація термінів перебування Чорноморського флоту в Севастополі після 2017 року.

 

 

Кандидат має потенціал насамперед за рахунок популістських гасел, орієнтованих на простий люд. Відтак відсоток підтримки (зараз близько 3%) може зрости. Ставка на сільський електорат, яким опікуються «народники», загалом себе виправдовує – він не розпещений увагою політиків, не схильний різко змінювати вподобання і цінує живе спілкування, а сам Литвин навчився бути йому близьким та зрозумілим. Але це не означає, що країні потрібен саме Литвин, – його електоральні резерви насправді обмежені двома, щонайбільше трьома відсотками. Як свідчать останні соціологічні опитування, більшість українців уже не ведуться на голі обіцянки політиків. Зрештою, кандидат не пропонує основного, що потребує сьогодні електорат: встановлення законності. У будь-якому разі участь Литвина в президентській кампанії поліпшить результат його політичної сили на майбутніх місцевих і можливих дострокових парламентських виборах. Прогноз: 3–4% голосів виборців. 5–6-те місце у перегонах.