25 травня у Дії запустили опитування щодо володіння зброєю. Ця тема традиційно викликає бурхливі дискусії, які спалахнули й цього разу. Однак серед цього галасу було майже неможливо почути головне питання: «Що за чортівня!? Яке ще голосування в Дії?» І це несправедливо. Вибачте, буде лонгрід.
Чому це питання в принципі варте особливої уваги? Опитування у Дії позірно дуже схоже на соціологічне дослідження (в обох випадках теж ніби вивчається суспільна думка); на голосування за петицію на сайті Президента (якщо результати приймає «держава у смартфоні», то очікується й реакція від держави); на голосування на сайтах онлайн-видань, у соцмережах чи телеграм-каналах (і там, і там маємо електронне «волевиявлення»); і врешті на вибори чи референдум, оскільки голосування у Дії передбачає наявність визнаних державою документів, що підтверджують особу.
У випадку опитування через додаток Дія слід брати до уваги низку особливостей. Передусім, це підвищений рівень довіри користувачів, які раніше вже довірили Дії доступ до своїх критично важливих персональних даних і документів. Відповідно, додаток сприймається громадянами, як спосіб взаємодії з державою: через Дію держава «бачить» мене, а отже і я «бачу» державу в Дії. Однак, методика обчислення результатів опитування є для користувача абсолютно непрозорою. Причому опитування в Дії жодним чином законодавчо не унормоване, а отже в принципі неможливо прослідкувати чистоту процедури на кожному етапі: від ініціювання самого голосування до тієї чи іншої імплементації отриманих результатів.
Взагалі, стикаючись із будь-чим, що виглядає як опитування, ми повинні знайти для себе відповіді на шість ключових запитань: 1) Хто ставить питання? 2) А як запитують? 3) Хто дає відповідь? 4) Як обчислюються результати? 5) Як можна переконатися у точності результатів? 6) Як будуть застосовуватись результати? І якраз у випадку Дії кожне (!) з цих питань не має відповіді, яку можна вважати задовільною.
Хто ставить питання?
Коли хтось прагне дізнатися нашу думку з того чи іншого питання, ми у більшості випадків можемо визначити, а хто ж саме до нас звертається. Це, відповідно, впливає на наш рівень довіри, а також на ступінь серйозності та щирості нашої відповіді. У більшості випадків визначитись досить просто. У соціальній мережі питання нам ставить власник облікового запису; онлайн-голосування на сайті того чи іншого медіа запускає редакція; під час нормального соціологічного опитування респонденту повідомляють, яка саме організація його проводить; петиції до органів влади створюють конкретні громадяни, чиї імена можна побачити на відповідному сайті; а під час виборів чи референдумів до нас звертається держава (причому саме вона, а не окремі посадовці).
Читайте також: Clearview AI: Знати ворога в лице
Але хто задає громадянам питання через додаток Дія? Держава? Але ж поведінка держави законодавчо регулюється, а отже обов’язково мають існувати нормативні документи, які б вказували на те, яке саме відомство і з якою метою ініціює дане голосування. Наприклад, електронні петиції функціонують на основі Закону «Про звернення громадян». А на яку нормативну базу спирається Дія, коли запускає певне голосування фактично від імені держави? Знайти відповідь на це питання авторові цих рядків не вдалося. А більшість тих, хто брав участь у нещодавньому опитуванні, навряд чи задавалися цим питанням взагалі. А отже, в даному випадку маємо ситуацію, коли невизначений суб’єкт звертається до громадян через державний канал зв’язку, створюючи у користувача ілюзію, що він взаємодіє саме з державою.
А як запитують?
При організації будь-якого опитування критично важливо правильно сформулювати питання, адже це прямо впливатиме на отримані результати. В цьому сенсі неофіційні опитування завжди захищені своєю неофіційністю. Користувач у соцмережі може створювати на своїй сторінці будь-які голосування і не ризикувати нічим, окрім особистої репутації. Те саме стосується й онлайн-голосувань, які запускають на своїх сайтах деякі інтернет-видання (якщо їхні результати не позиціонують, як репрезентативну соціологію). Автори петицій на сайті Президента, підписуючись власним ім’ям, також несуть особисту відповідальність за свою «творчість». Причому рамки цієї творчості встановлені Законом «Про звернення громадян»: у петиціях заборонена пропаганда війни, розпалювання ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини тощо. А подання неправдивих відомостей автором петиції є підставою для того, щоб її не оприлюднювати.
Коли ж йдеться про репрезентативний зріз громадської думки, що є прерогативою фахових соціологів, тут має бути задіяний складний науковий інструментарій. Тому що некоректне формулювання запитання може спотворити (і зазвичай спотворює) реальну картину і дослідження дає хибні результати. Оскільки ці результати можуть бути оприлюднені, а отже впливатимуть певним чином на суспільну думку, соціологічна спільнота намагається захистити свою репутацію від наслідків помилок чи свідомих маніпуляцій під час проведення досліджень. До речі, це стосується і вибору тем для опитувань, адже й це може бути інструментом маніпуляції.
Читайте також: Як Telegram став одним з основних діджитал-інструментів цієї війни
Максимальний рівень відповідальності за належну організацію опитування встановлений тоді, коли йдеться про фундаментальні демократичні процедури: вибори і референдуми. Спокуса сфальшувати результати або якось вплинути на хід голосування переслідує політиків в усі часи, але суспільство і держава напрацьовують все більш ефективний інструментарій протидії подібним зазіханням.
Але у випадку голосування у Дії все туманно. Хто і як забезпечує захист від некоректних формулювань? Хто зрештою обирає тематику? Відповідей нема. Хоча саме від них залежить, чи не з’явиться раптом у Дії чергове «опитування», наприклад, про те, чи варто «визнати Крим російським в обмін на моментальне настання миру і злагоди, котрі триватимуть тисячу років». Сміх сміхом, але якщо інституційних запобіжників не існує, то очікувати можна чого завгодно.
Хто дає відповідь?
Електронні голосування на сайтах ЗМІ чи в соцмережах розраховані винятково на аудиторію всередині даної інформаційної «бульбашки». Саме тому репрезентативність таких опитувань умовна — у жодному випадку їхні результати не можна екстраполювати на все суспільство. Щоб така екстраполяція стала можливою, потрібен зовсім інший інструментарій, а саме соціологічне дослідження, проведене на основі науково обґрунтованої вибірки.
У «опитуванні» у додатку Дія бере участь не все суспільство, а лише певна його частина: ті, хто мають смартфони, встановили Дію і врешті проголосували. У випадку опитування щодо вільного володіння зброєю до голосування долучились 1,7 млн громадян. Для порівняння, кількість українців, що мають права голосу на виборах, становить близько 30 млн осіб. Отже дане опитування в принципі неможливо вважати репрезентативним, тобто таким, що відображає думку усього дорослого населення країни.
Читайте також: Чи має Росія кібернетичну суперзброю?
Також у випадку електронних голосувань відкритим залишається питання про захищеність процедури. Яким чином розробники усунули можливість багаторазового голосування, або і взагалі автоматизованої «накрутки» голосів за допомоги «ботів»? На перший погляд, Дія від цього надійно захищена, адже для участі у опитуванні потрібен цифровий підпис конкретної особи. Питання про те, наскільки доречно влаштовувати не-анонімне опитування щодо такого дражливого питання, як володіння зброєю, залишимо за дужками. Є набагато важливіший нюанс.
Пам’ятаєте відносно нещодавній випадок використання цифрового підпису неіснуючої людини під час збору підписів під електронною петицією на сайті Президента? Це тоді, коли петицію про звільнення Татарова підписав «Джо Байден». Вочевидь, цей прецедент був створений, щоб скомпрометувати результати збору підписів під конкретною петицією. Але рикошетом це скомпрометувало всю систему сертифікації. Після цього вже не можна говорити, що цифровий підпис справді гарантує участь реальної особи. Будь-який ІТ-шник знає: якщо програмний продукт має діру в захисті, то нею обов’язково скористаються. Обов’язково. А якщо Дія недостатньо захищена від «накруток» і сторонніх втручань, то чи не зарано призвичаювати до неї суспільство?
Як обчислюються результати?
Соціологічні служби користуються науково обґрунтованими формулами, які дозволяють опитати кілька тисяч респондентів так, щоб ці результати можна було екстраполювати на все суспільство (звісно ж, з певним рівнем похибки). Спосіб формування вибірки і метод опитування — не таємниця, і соціологічні служби (принаймні ті, котрі дбають про свою репутацію) дотримуються стандартів прозорості.
На виборах і референдумах кожен голос додається до попередньо зібраної суми голосів, тобто це звичайна сума одиниць. За яку позицію набрано більшу звичайну суму — та й перемагає. Як обчислюються результати голосувань на сайтах і у соцмережах стверджувати достеменно неможливо, адже це залежить від конкретного програмного втілення.
А як обчислюються результати у додатку Дії? Це можна порівняти з підрахунком голосів під час онлайн-голосувань. Тобто методика обчислення має бути така ж, як і на виборах (звичайна сума одиниць), але насправді вона користувачеві невідома. Це, знов таки, створює простір для недовіри.
Як можна переконатися у точності результатів?
На виборах і референдумах для контролю якнайточнішого підрахунку голосів процес передбачає наявність незалежних спостерігачів, а також спостерігачів від зацікавлених сторін. Всі слідкують за усіма. За цих умов система захищається від порушень і викривлень результатів. Відповідальність за порушення — це відповідальність за викривлення думки суспільства. Держава має отримати чистий, несфальсифікований результат. Суспільство в цьому зацікавлене, інакше влада втратить зв’язок з людьми і існуватиме у викривленій дійсності, приймаючи нерелевантні рішення.
Читайте також: Зеленський, Черчилль і борода Бога
Соціологічні служби мають власні способи контролю за якістю зібраної інформації. Натомість при електронному голосуванні можливість перевірки… теоретично можлива, але далеко не завжди передбачена. Як правило, учасники голосування бачать лише стовпчики та діаграми, котрі відображають картину, достовірність якої досить важко довести. А якщо засоби верифікації користувачеві недоступні, йому залишається тільки сподіватись, що ініціатори голосування не вдавались до махінацій, а керівники «ботоферм» не влаштовували «накруток». Погодьтесь, коли йдеться про комунікацію від імені держави, цього замало.
Як будуть застосовуватись результати?
Описувати, яку зобов’язуючу силу мають результати виборів чи референдумів, немає сенсу — це загальновідомі речі. Очевидно, що «опитування» у Дії має інший правовий статус, ближчий до статусу електронних петицій. Механізм петицій полягає в тому, що люди висловлюють різні ідеї, змагаючись за увагу влади. Про те, що існує ризик підробки цифрового підпису, а отже й можливість «накруток» голосів, ми згадували вище. Але принаймні є чітко визначена процедура: петиція, котра набрала потрібну кількість голосів, потребує офіційної реакції влади. А що з «опитуванням» в Дії? Якщо розглядати це голосування, як форму звернення громадян до влади, то до кого саме це звернення спрямоване?
Якщо розглядати голосування у Дії як спосіб дослідити громадську думку, то це явно нерелевантний інструмент (про що також йшлося вище). В підсумку залишається дві версії. По-перше, голосування у додатку створює у громадян відчуття близькості до влади, із котрою тепер можна комунікувати просто через смартфон. Загалом, нічого поганого в цьому нема: у демократичній країні влада повинна бути доступною і мати із громадянами зворотний зв’язок. Але «опитування» у Дії не відображає реальних настроїв суспільства, то цей зворотний зв’язок цілком ілюзорний, а отже шкідливий для всіх сторін. Громадяни думають, що їх чує влада, а влада думає, що отой шум в її вухах і є «голосом народу». А поряд з цим є мільйони українців, яких просто «винесли за дужки», оскільки у них нема «держави у смартфоні».
Версія друга більш конспірологічна. Не секрет, що результати навіть найбільш якісних соціологічних опитувань також є засобом впливу на суспільну думку. Керуючись інстинктом «стадності», частина громадян завжди схиляється до того, щоб «бути в тренді», приєднатись до «більшості». А обриси цієї «більшості» якраз таки допомагають окреслити результати соціологічних опитувань. Саме із таких міркувань були встановлені чіткі законодавчі обмеження термінів, до яких можна публікувати рейтинги під час виборчих перегонів або референдуму. Інакше це може вплинути на поведінку електорату, який прийде на дільниці.
Читайте також: Водевільчик в тилу, або Як політикам перестати жити у 2019 році
Що ми маємо зараз? Після опитування у Дії, ЗМІ вибухнули заголовками на кшталт «Більш ніж половина українців підтримала легалізацію зброї». Звичайно, можна традиційно звалити все на «клятих журналістів», але ґрунт для таких інсинуацій створила сама влада. І це при тому, що отримати справжній репрезентативний зріз громадської думки дуже просто — достатньо замовити відповідне опитування у порядної соціологічної служби.
І тут виникає питання, а навіщо взагалі влада заповзялася привчати громадян до участі у голосуваннях (а це було вже четверте «опитування» у додатку), які дають завідомо нерепрезентативні результати? Це просто спроба привчити народ до «діджиталізації» (читай — промо-кампанія Дії)? Чи засіб вкидання у інформаційний простір певних цифр? Чи може підготовка до «референдуму у смартфоні», прозорість котрого буде важко перевірити? Такі підозри можна вважати параноїдальним, але сам факт того, що вони виникають, свідчить щонайменше про глибоку недосконалість задуму влади.
І наостанок. Демократія основана на принципі «довіряй, але перевіряй». Зворотний зв’язок між владою і громадянами — це дуже важливий механізм, який убезпечує нас від диктатури. І саме тому він має бути регламентований і захищений від фальшування на всіх етапах. Він має передбачати процедуру перевірки результатів. Якщо такої процедури немає в принципі (або її існування — це питання віри конкретної особи), то це вже саме по собі можна вважати ознакою шахрайства. Сьогодні в Україні наявні всі можливі інструменти здійснення зворотного зв’язку: від петицій і особистих звернень громадян до виборів і соціологічних опитувань. Тому впровадження ще й «опитувань» у Дії виглядає цілком надлишковим. А з урахуванням наведених вище зауважень до реалізації цих «опитувань», ще й відверто небезпечним.
——————-
Від редакції. Даний матеріал не залишився не поміченим. Міністерство цифрової трансформації надіслало до редакції «Тижня» власний матеріал, щоб спростувати деякі підозри автора і вказати на слабкі місця його аргументації. Нижче наводимо коментар керівника із розвитку електронних послуг у Мінцифрі Мстислава Баніка:
1) Це факт — опитування є однією з форм електронної демократії в державі. Набагато дешевшою, ніж референдум, але з іншим юридичним значенням. Соціологічні дослідження, петиції на сайті Президента, голосування на сайтах онлайн-видань, у соцмережах чи телеграм-каналах, вибори чи референдум є проявами інструментів демократії, властивим демократичному суспільству.
2) Нагадаю, що встановлюючи Дію користувач не надає Мінцифрі, ДП Дія чи будь-кому доступ до своїх документів та даних. Дані з відповідних державних реєстрів потрапляють на смартфон людини та зберігаються в захищеній частині сховища девайсу. Бекенд Дії працює за підходом data-in-transition — у нас залишаються тільки логи. Будь-яка операція, що передбачає використання даних з документів (отримання послуги, шерінг копії паспорта тощо) відбувається виключно за ініціативи та за наявності підтвердження від людини. При чому, в більшості випадків, з використанням Дія.Підпису — електронного підпису людини.
3) Що стосується нормативної бази, відповідно до якої запускаються опитування у Дії, елементарний пошуковий запит “опитування в дії постанова” одразу видає посилання на Постанову Кабінету Міністрів №90 від 7 лютого 2022 року. Якби це зробив автор статті, він би легко знайшов відповідь на питання «А на яку нормативну базу спирається Дія, коли запускає певне голосування фактично від імені держави?».
Крім того, загалом порядок проведення опитувань якраз дає відповідь майже на всі питання, які цікавлять автора статті. Порядок чітко визначає чим є та чим не є опитування, хто може звертатись до Дії з замовленням на проведення опитування тощо. Звісна річ, нормативка прямо вказує, що опитування проводиться саме серед користувачів Дії — тобто це не є ані соціологічним опитуванням, ані референдумом, а тому результати опитування можуть носити лише інформативний характер для ініціатора.
4) Що стосується питань, хто і як забезпечує захист від некоректних формулювань і хто обирає тематику, відповідь на них дана вище. Оскільки ми вже допомогли розібратись із фактом існування нормативки, то тепер перейдемо до висновків, якими можна відповісти на питання вище: центральний орган влади звертається за визначеною процедурою для замовлення опитування. А значить: є ініціатор опитування; є автор питань та відповідей; є документація замовлення від ЦОВВ, яку можно отримати за запитом. Гадаю, решта відповідей є очевидною.
5) Що стосується репрезентативності опитування у додатку, все так — в опитуванні в Дії беруть участь користувачі Дії, а не все суспільство чи збалансована вибірка за віком чи географією. Опитування в Дії не є репрезентативним соціологічним дослідженням, це факт. Але це чудовий безкоштовний інструмент для ЦОВВ спитати думку людей і легко отримати відповіді. Рішення щодо питань, які мають виноситися на референдум, точно не можуть прийматись через опитування користувачів Дії, для цього існують інші відповідні інституційні процедури.
6) Що стосується питання про захищеність процедури від багаторазового голосування чи автоматизованої «накрутки» голосів за допомоги «ботів», нагадуємо наступне. Цифровий підпис для участі у опитуванні не потрібен. Питання унікальності людини, що проголосувала ми вирішуємо ще на етапі авторизації в Дії. Щоб стати користувачем Дії та отримати доступ до документів, послуг чи голосувань, звісна річ, треба авторизуватись. Авторизація передбачає бо використання NFC-чипу в ID картці / біометричному закордонному паспорті, або вхід за допомогою системи BankID Національного банку України.
В трикутнику “Дія — біометричний паспорт — BankID НБУ” просто виключена можливість мати ботів, які б могли, наприклад, брати участь в опитуваннях: не може бути ні одного липового біометричного документу для авторизації, як не може бути несправжніх користувачів через BankID — адже система передбачає наявність банківського рахунку у людини — а це і паспорт, і податковий номер у відповідному реєстрі, та і верифікацію особи співробітником банку при відкритті рахунку.
7) Що стосується способу обчислення результатів опитування, оскільки опитування в Дії не є соціологічним дослідженням, а є опитуванням серед користувачів, то вочевидь ніхто не масштабує результати на все суспільство. 100% голосів = кількості людей, що взяли участь в опитуванні. Голосувати, як помітили сотні тисяч людей, можна лише один раз. Тож відсоток голосів за той чи інший варіант відповіді — це проста арифметика. Не варто шукати тут додаткових маніпуляцій. Кількість людей, що взяли участі в опитуванні, доступна в інформації про опитування — як в завершеному, так і поточному.
На останок хочу зазначити наступне:
1) Так, автор цілком правий, завдяки опитуванням влада може комунікувати з громадянами через смартфон, і це є чудовим прикладом зворотного зв’язку. Але орган влади, що ставить питання, цілком розуміє, що це опитування виключно серед користувачів Дії.
2) Відповіді на питання можуть бути прихованими та публікуватись уже після завершення опитування (як, наприклад, з марками від Укрпошти), або ж бути доступними одразу після голосу (як у опитуванні від МВС). Але в обох випадках ти не бачиш результатів голосів раніше, ніж проголосуєш сам. Тож вплив кількістю голосів виключений. Ідея про “ще не голосував, але спитався в товариша й побачив проміжні результати” буде таким собі аргументом.
3) Свій голос ти бачиш завжди. Доступу до голосів інших людей, звісно, немає.
4) А що стосується підготовки до “референдуму у смартфоні” — можу запевнити, опитування в Дії для такого не підійдуть. Має бути зовсім інший набір інструментів, та і це в першу чергу компетенція ЦВК.
Тому закликаю не шукати зайвої зради, загрози демократії чи маніпуляцій. Опитування в Дії — це коли орган влади може просто спитатись у 17 мільйонів користувачів Дії їхню думку, та отримати відповідь на своє питання. Петиції передбачають звернення людей до влади, а тепер у влади є змога звернутись до людей.