«В України є величезний потенціал, але я боюся, що, як і в минулому, його зупинять, заблокують політичні та бізнесові інтереси»
Ганна Тобурн, наукова співробітниця аналітичного центру Hudson Institute, спеціалізується на Росії, Україні, східноєвропейській політиці, трансатлантичних відносинах, Вашингтон:
Україна останні чотири роки розвивається семимильними кроками. Вона, можливо, і не там, де сама хоче бути або де хоче бачити її Захід, але рух вперед і зміни у свідомості людей дуже відчутні. У країни є величезний потенціал, але я боюся, що, як і в минулому, його зупинять, заблокують політичні та бізнесові інтереси, які теж тут є. Ця динаміка створює брак справжнього лідерства в Україні та стримує її поступ.
Щоб залишатися в курсі того, що відбувається по всій Україні в будь-який момент, я послуговуюся багатьма різними джерелами. Facebook і Twitter для комунікації з давніми друзями та професійними контактами. Ще в соцмережах читаю заяви деяких українських політиків і стежу за останніми гарячими новинами про події в Україні. Дуже корисні звіти українських аналітичних центрів, різні опитування, зокрема від Міжнародного республіканського інституту. А ще сайти українських державних органів, де публікуються тексти виступів і статистика, щоденні звіти ОБСЄ. Крім того, так само корисні сайти місцевих видань, хоча там часто бракує ключових деталей, а також місцеві блогери. Знайти інформацію про історичні події (до 1991 року) значно складніше, але й тут ситуація постійно поліпшується.
«Було б добре отримувати більше інформації про економіку й про результати, яких досягнув український уряд за останні чотири роки»
Массіміліано Ді Паскуале, незалежний дослідник української політики та культури, Італія:
Коли пишу або читаю про Україну, то для своїх оцінок користуюся такими ресурсами, як KyivPost, RFE/RL, Hromadske.tv, Euromaidan Press, StopFake, Deutsche Welle, BBC, «Українська правда», журнал Business Ukraine, InformNapalm, блог Тараса Кузьо, УНІАН. Але якщо треба писати глибшу аналітику, то контактую з деякими науковцями, оскільки напрацював добру мережу знайомих в академічних і журналістських колах.
Загалом я довіряю новинам від KyivPost, RFE/RL, Hromadske.tv, StopFake. Але краще залишатися відкритим до інформації. Війна з Росією перетворила деяких українських журналістів на провладних пропагандистів. Це не відповідає принципам свободи й незалежності ЗМІ.
Ще було б добре отримувати більше інформації про економіку й про результати, яких досягнув український уряд за останні чотири роки щодо поліпшення соціально-економічних умов, а також боротьби з корупцією.
Читайте також: Боротьба за Україну: що радять українським реформаторам західні аналітики?
«Мені не подобається замовна інформація (джинса), але після років роботи в Україні можу розпізнати її майже відразу»
Пьотр Поґоржельський, кореспондент «Польського радіо», Варшава:
Намагаюся користуватися тими порталами й агенціями, які мають власну інформацію, наприклад, «Українська правда», ТСН, «Укрінформ», «Радіо Свобода». Що мені не подобається та чого бракує? Є дуже багато повідомлень, що повторюються, копійованих ctrl+c/ctrl+v, або ланцюжків посилань (хтось посилається на когось, а той ще на когось). Дуже мало власної інформації. Не подобаються замовні матеріали (джинса), але після років роботи в Україні можу розпізнати її майже відразу.
«Корумпована політична еліта й далі відмовляє 44 млн українських громадян у можливості реалізувати свій потенціал повністю»
Мелінда Гарінґ, редакторка блогу UkraineAlert в аналітичному центрі Atlantic Council, Вашингтон:
Україна сьогодні і вражає, і засмучує. Я жила в Києві 10 років тому — місто колосально змінилося. Мене вражає розквіт креативності: вибір закладів харчування може скласти конкуренцію Вашингтону, громадські активісти регулярно організовують чи не найяскравіші кампанії, які я бачила, український ІТ-сектор має широку популярність, і не безпідставно. Однак корумпована політична еліта, яка далеко не обмежується нинішньою владою, стримує країну й далі відмовляє 44 млн українських громадян у можливості реалізувати свій потенціал повністю. Усі знають, що треба зробити, великої таємниці тут немає. Україна мусить провести радикальну й всеохопну реформу системи правосуддя, скасувати недоторканність для депутатів парламенту, реформувати виборче законодавство, аби більше людей могли брати участь у політиці. Країна має великі таланти, але ті поки що не можуть прорватися.
Про Україну я читаю в блозі «Радіо Свобода» Ukraine in Crisis, «Українській правді», Kyiv Post і журналі «Новое время». Спілкуюся з різними українськими політиками, аналітиками, науковцями та звичайними людьми практично щодня. А ще приїжджаю до неї, коли є можливість. За оперативними новинами добре стежити у Twitter.
Читайте також: Без білих плям? Як змінився образ України на Заході після Революції гідності
«Слід замислитися над просуванням більш збалансованого іміджу України»
Лоран Шамонтен, політичний аналітик і публіцист, автор книжки «Україна та Росія: щоб зрозуміти, повернемося до Маріуполя» (2016), Париж:
На мою думку, Україна нині перебуває неначе посеред броду. Звичайно, є деяка непевність, пов’язана з конфліктом із Росією. Стосовно реформ ті, хто мріє модернізувати свою країну, думають, очевидно, що справи рухаються повільно. Але треба зважати на вже пройдену частину шляху. За три роки в царині економіки, у системах соціального й адміністративного устроїв досягнуто відчутного прогресу, навіть якщо результати ще не стали наочними. Звичайно, багато що залишається незробленим, але чимало заяв, які пролунали останнім часом, свідчать, що західні ділові кола починають прихильніше дивитися на Україну, і це варте уваги. Якщо зусилля не слабшатимуть, застосування тих методів оздоровлення, що спрацювали в Центральній Європі, дало б змогу досягти точки неповернення.
Про що важливо подумати, то це про імідж України, над яким вона повинна працювати, щоб забезпечити супровід реформаторських змін. Я маю доступ до дуже широкого спектру інформації про Україну: франкомовна, англомовна, російськомовна преса, як і мої власні джерела в Україні, зокрема й в університетських колах. Це позиціонує мене вельми далеко від решти французів, які якщо й чують про Україну, то тільки коли станеться якийсь помітний інцидент на лінії фронту або вибухне політична криза. Наголошу ще раз, що замислитися над просуванням більш збалансованого іміджу України необхідно.
«На мою думку, тих, хто асоціює себе з новою Україною, стає дедалі більше»
Ален Ґіймоль, журналіст щоденного часопису La Croix, автор книжок «І навіть сніг був помаранчевим» та «Україна: пробудження нації», Париж:
Я бачу Україну країною, що активно трансформується. Як результат — вона подібна на жирафа: із шиєю одного кольору, а плямами іншого. Тут можна зустріти як неймовірно модерних людей, так і таких, чия поведінка зовсім не змінилася з радянських часів. Тут можна піти до кафе з інтернетом, опинитися поряд із хіпстерами, які слухають ту саму музику, що й у Берліні чи паризькому кварталі Маре, і через десять хвилин потрапити під шквальну критику бабці, яка переконана, що не можна сідати на східці порожнього ескалатора, щоб дістатися долу. Те саме відбувається в економіці — царині, яка мене найбільше цікавить. Одні підприємства функціонують за радянськими схемами, тоді як інші є ультрамодерними складовими глобального світу. Одні українці змінюються дуже швидко та змінюють країну. Інші гальмують цей процес. Часто конфронтації між ними призводять до конфліктів. На мою думку, тих, хто асоціює себе з новою Україною, стає дедалі більше. Поступово країна змінюється, і плями на жирафовій шкірі невдовзі перекриють усе його забарвлення.
Я здобуваю інформацію про Україну, насамперед регулярно її відвідуючи, аби мати власне бачення процесів. Між поїздками читаю те, що продукують мої колеги-журналісти з українських і зарубіжних медіа. Читаю УНІАН, Tиждень.ua, StopFake і UA Сrisis Media Center французькою, а також публікації французьких та англійських кореспондентів, що працюють в Україні. За посередництвом соціальних мереж підтримую контакт із великою кількістю людей, які, як і я, поширюють інформацію. Ми формуємо товариство тих, хто обмінюється нею, щоб мати найточніше бачення того, що відбувається. Чого бракує? Якісної економічної інформації, репортажів на економічні теми. Я розумію, що підприємства не дуже хочуть говорити, бо не люблять привертати увагу до того, що в них відбувається. Отже, це непросто — залучити їх до відвертої розмови. Але така інформація дуже потрібна, щоб зрозуміти країну, яка активно змінюється.
Читайте також: Свен Міксер: «Миротворча місія на Донбасі не має слугувати для легітимізації фактичної сепаратистської влади»
«Для мене важливим є наявність достатньо міцних «інституцій», які допомагають перевірити новину, поставити її в контекст й аналізувати»
Якуб Мучка, директор аналітичного проекту «Онлайн Енциклопедія міграції», пише для чеських медіа HlidaciPes.org та Aktualne.cz, Прага:
Оперативні новини я читаю з різних ресурсів. Останнім часом часто використовую, зокрема, «Новое время» і Hromadske.tv. Однак особисто для мене важливим є наявність достатньо міцних «інституцій», які допомагають пізніше перевірити новину, поставити її в контекст й аналізувати. Для мене це: 1) незалежні ЗМІ, що працюють як неурядові організації (Hromadske.tv) або як суспільні ЗМІ (тут я підтримую новий проект «UA:Перший», хоча боюся, що політики ще блокуватимуть його роботу, наприклад через обмеження бюджету); 2) іноземні ЗМІ, що працюють в Україні: «BBC Україна» та «Радіо Свобода»; 3) академічна сфера: експерти, зокрема з Києво-Могилянської академії та УКУ; 4) українські НУО та міжнародні організації, що займаються моніторингом (ООН, ОБСЄ, HRW, Amnesty International, Реанімаційний пакет реформ і так далі).
У чеській медійній сфері достатньо інформації про війну, російську пропаганду чи ситуацію в окупованому Криму, але бракує аналітики на тему реформ і загалом внутрішньої політики в Україні та суспільних процесів там. Це для нас дуже незрозумілі та непрозорі питання. Нам також вкрай не вистачає тіснішої та інтенсивнішої співпраці з українськими журналістами.
«Мені бракує надійної та читабельної інформації про соціальну політику в Україні»
Сьюзен Стюарт, старша наукова співробітниця відділу Східної Європи, Євразії в SWP (Німецький інститут міжнародних відносин та безпеки), Берлін:
Якщо говорити про ситуацію в Україні, то реформи не зупинилися цілком, але вже зрозуміло, що певні ключові заходи не в інтересах керівної еліти, тож вони блокуються. Також уже фактично почалася кампанія до наступних президентських і парламентських виборів 2019 року. Це означає, що ймовірність проведення непопулярних реформ знижується, а популістичних риторики та кроків зростає. Загалом зовнішні гравці та значна частина українського суспільства досі активно тиснуть, аби домогтися реалізації реформ. Але, щоб це сталося, треба замінити більшість керівної політичної та економічної еліти.
Я дізнаюся про українські новини з багатьох джерел: щодня читаю матеріали RFE/RL, BBC Monitoring, KyivPost та lb.ua, а також тижневі огляди подій від Інституту Горшеніна. Крім того, стежу за розсилками, зокрема VoxUkraine, Реанімаційного пакету реформ і Центру протидії корупції. Коли досліджую певну тему, то шукаю інформацію в інтернеті англійською, німецькою, французькою, українською та російською, прошу порад у людей зі своєї мережі контактів, зокрема колег у розсилці Ukraine World, які дуже допомагають.
Якщо порівнювати з тим, що було 20 чи навіть 10 років тому, зараз доступна значно більша кількість джерел, і зазвичай це добре. Але в такому разі складніше оцінювати, наскільки адекватну інформацію вони пропонують. Крім того, важливо не зациклюватися на тих самих джерелах, адже єдине джерело не буває цілковито об’єктивним, навіть якщо одні об’єктивніші за інших. Важливо розуміти, звідки це джерело інформації, а не просто некритично користуватися ним. Найбільше на нинішньому медійному полі мені бракує надійної та читабельної інформації про соціальну політику в Україні: пенсійну систему, медицину, освіту тощо. Іноді на ці теми є спеціалізована література, але дуже потрібно більше аналітики для ширшої аудиторії.
Чиатйте також: Ерве Морей: «Щодо окупованих територій Франція беззастережно на боці України»
«Україні потрібно активніше розвивати й просувати культурницьку тематику за посередництвом медіа»
Наталі Хрін, документалістка, активістка української громади Франції, Париж:
Оскільки я українського походження, інформацію здобуваю насамперед із соціальних мереж. Рідні та друзі поширюють значно більше інформації, ніж її пропонує французька преса. У мене складається враження, що Україна загрузає у війні й ніхто особливо не допомагає їй знайти рішення. Це усвідомлення затьмарює добрі новини, такі як підписання економічних угод із європейськими країнами та розвиток партнерства з ЄС. Стосовно моїх французьких друзів їхня відповідь однозначна: «В Україні нічого не відбувається… Бо ж ми нічого про неї не чуємо». Дуже важко сформувати чітку думку про ситуацію, коли ми маємо лише одне джерело інформації.
Французькі медіа часто бувають упередженими, не знають і не розуміють України та не дістають допомоги від справжніх спеціалістів з українського питання, яких до того ж небагато. Врешті, Україна — це не тільки війна… Можливо, потрібно активніше розвивати й просувати культурницьку тематику за посередництвом медіа (виставки, література, музика, форум із нових технологій тощо, які зацікавили б французьку пресу). Це був би шлях, що допоміг би французам нарешті зрозуміти: Україна — це козирна карта Європи, яка робить континент потужнішим, а не послаблює його.