Процвітаючи, попри тінь Росії, країни Балтії ніколи не брали відпустку з історії
Цього місяця, 36 років тому, я брів засніженими вулицями Вільнюса в останні дні існування Радянського Союзу. Литовці вхопилися за шанс повернути свою давно втрачену державу на мапу світу, подібно до сусідів-латвійців та естонців.
Ці мрії видавалися малоймовірними. Хоробрі, відсталі, беззбройні люди протистояли могутності Кремля, а також західній думці. Наші можновладці робили ставку на гаданого реформатора Михайла Горбачова, а не на «націоналістів», які хотіли розвалити Радянський Союз і, за побоюваннями, замінити його воюючими феодальними володіннями й хаосом на чолі з мафією.
Ох, як же ми помилялися! Литва не тільки повернула собі незалежність, а й досягла успіху, вступивши у Європейський Союз і НАТО й випередивши більшу частину Західної Європи. Вільнюс, де панувала розруха, коли я вперше його відвідав, зараз — найбільше і найбагатше місто Балтії, де вирують можливості й завзяття. За результатами опитування 2024 року, молоді литовці були визнані найщасливішими людьми у світі, завдяки балансу між роботою й особистим життям, чудовій безплатній освіті й перспективам з огляду на наявність успішних технологічних стартапів.
Згідно зі нещодавнім опитуванням, литовці — найоптимістичніші люди в Європі. Звісно, це не дуже висока планка. Серед 11 тис. опитаних PR-компанією FGS Global у 24-х країнах, майже дві третини вважають, що «найкращі роки позаду», і понад три чверті переконані, що демократія занепадає. Майже скрізь більшість мешканців (73% у Великій Британії) гадають, що країна рухається в хибному напрямку. Натомість у Литві половина опитаних (49%) заявили, що їхня країна рухається в належному напрямку; литовці також дали високі показники у питаннях про віру в демократію. (Латвія трохи відстає, але увійшла до четвірки лідерів; Естонія, разом із Кіпром, Мальтою і Люксембургом, не брали участі в опитуванні: мабуть, з огляду на нечисленне населення).
Багато британців досі не можуть відрізнити країни Балтії від країн Балканського півострова. Але нам слід приділяти більше уваги литовцям, не тільки через їхній настрій, а й через успіх. Вони рухаються вперед у той час, як ми застрягли в стагнації.
Ми досить недбало ставимося до своїх свобод; враховуючи травми минулого, литовці цінують свої свободи. «Ми знаємо, що нам потрібно триматися за демократію, бо інші варіанти були б набагато гіршими», — каже один мій друг. Мало хто з сучасних людей пам’ятає страшний 1940 рік, коли Британія тремтіла на межі національного вимирання. Литовці впали в цю прірву і залишилися там. Наприкінці 1940-х років радянська влада депортувала 130 тис. осіб — 5% населення — в Сибір; у переведенні на сьогоднішні реалії — це 3 млн. британців. Естонія і Латвія зазнали подібної травми. Репресії тривали до кінця. У січні 1991 року радянські війська вбили 14 литовців під час спроби прокремлівського путчу. Нині їх визнано національними мучениками.
Литовці не дивляться на своїх політиків крізь рожеві окуляри. Скажімо, веселі антисемітські висловлювання лідера маленької ультраправої партії Реміґіюса Жемайтайтіса викликали сором і обурення. Така чутливість є виправданою, враховуючи, що 1941 року нацистські окупанти й місцеві колабораціоністи вбили 200 тис. євреїв. Масові протести минулого року призвели до відставки комічно невідповідного кандидата від партії на посаду міністра культури. Пізніше прокуратура засудила Жемайтайтіса за антиконституційні заяви. Небагато європейських країн можуть похвалитися таким громадянським суспільством і державними інституціями, готовими до рішучої боротьби з обурливими політиками.
На відміну від нас, країни Балтії ніколи не брали відпустку з історії. Росія становила загрозу навіть у 1990-х роках (нас попереджали, а ми не слухали). Росіяни влаштовують постійну пропаганду й диверсії в усіх трьох країнах.
Але пильність та активність формують стійкість. Литовська експертка Маргарита Шешельґіте згадує про «звичку жити в небезпечному і постійно мінливому середовищі». Переживши нестерпне і досягнувши, здавалося б, неможливого, литовці звикли високо замахуватися. І мислити масштабно. Велике князівство Литовське було 1430 року найбільшою країною Європи; литовці пам’ятають це, як ніби вчора. Подібно до своїх балтійських сусідів, вони гостро відчувають страждання України. Але не бояться. Зараз у Литві розташовується 5-тисячна німецька бригада, а американські й польські війська часто відвідують країну. Литва витрачає на оборону 5,38% ВВП. Литовці шикуються в черги, щоб вступити до резервних сил.
Одна з волонтерок — моя подруга Ґєдре Камінскайте-Солтерс. Успішна лондонська юристка повернулася на батьківщину, щоб очолити регіональне представництво шведської міжнародної компанії. «Це про шлях, який ми здолали, і про те, що попереду, — каже вона. — Ми наздогнали і випередили деякі країни, на які раніше задивлялися з повагою, як-от Португалія й Іспанія… і ми знаємо, що не зупинимося, ми будемо продовжувати наздоганяти і випереджати. Звідси й завзяття і амбітність, які ви відчуваєте у змаганні… в якому ми налаштовані перемогти».
Литовці мають свої турботи. Рівень самогубств, хоч і знижується, досі лишається найвищим в ЄС, передусім серед осіб, старших 50 років, які зазнали травм від життя і виховання за радянських часів і не спромагаються пристосуватися до нової економіки. Низький рівень народжуваності призводить до демографічної кризи. А, отже, посилюється імміграція. (Відвідавши країну цього місяця, я зустрів пакистанського таксиста, який вільно говорить литовською). Литовці занепокоєні й через нас: нашу відверту слабкість у сфері оборони, наслідки Brexit, втрату цілей і контролю, жахливу ситуацію з державними послугами (ще один чинник, що спонукає британських литовців повертатися додому).
Мені соромно. Ми в Британії живемо безпечно. Ми — набагато більша країна і (наразі) заможніша (ВВП Литви зріс на 17% з 2020 року; ВВП Великої Британії — лише на 5%). Ми так багато розтринькали і так мало готові жертвувати. Хотілося б, щоб ми запозичили трохи сміливості й винахідливості у литовців. І трохи оптимізму.
