Деякі спритні спостерігачі з числа тих, хто живе від мітингу до мітингу, поспішили назвати КР новим важливим етапом у російському політичному житті й черговим впевненим кроком опозиції до розгрому путінського режиму. Між тим перше ж засідання КР скінчилося роздратованим закликом запеклої опозиціонерки Євґєнії Чіріковой «повчитися в шахраїв і злодіїв злагодженості». І правда, просперечавшись дві з половиною години про першочергові завдання, КР дійшла висновку про необхідність створення «Форума свободной России», що складатиметься з тих, хто проголосував за КС (80 тис.), а також випуску нової заяви проти катувань та репресій. Спільна спроба відредагувати її текст у кінцевому підсумку й викликала сумну репліку Чіріковой.
Ті, хто передрікає опозиції нове життя у світлі рішень Координаційної ради, забувають про те, що бюрократія тільки тоді лежить в основі порядку, коли бере на себе функції правильного розподілу потоків суспільного життя. Коли останніх немає, то й вона стає самодостатньою машиною. Бюрократія заради бюрократії – глухий кут.
Читайте також: Російська опозиція перехопила прапор націоналізму у влади
Щось подібне починає відбуватися з російською опозицією. Ейфорія минулого грудня, якій уже давно час перейти в русло ділової політичної активності, так міцно засіла в головах опозиції, що поступово починає диктувати свої правила. Одне з них – дружно й істерично співати «мы наш, мы новый мир построим», незважаючи на те що там немає ні цегли, ні розчину, ні навіть проекту будівництва. Не кажучи вже про будівельників.
Опозицію не збентежив той факт, що вибирати Координаційну раду визвалися 80 тис. осіб – населення середнього районного центру. Для країни в 150 млн це катастрофічно небагато. Не дивує і те, що жодних цілей КР собі не визначила. Говорити лише про координаційну функцію несерйозно, бо координувати можна розрізнене, а російська опозиція не дотягує поки що навіть до стану розрізненості, обмежуючись лише станом зваженого розчину. КР організовувалася і розпочала свою діяльність зі старими лозунгами, не маючи ні політичної, ні економічної платформи.
Того самого дня, коли відбулося перше засідання КР, на політичній арені знову замаячив Міхаіл Прохоров, людина помітна у всіх відношеннях. Зокрема, й у вмінні зіскакувати з політичного поїзда, що розігнався за сигналом Головного Машиніста. Як і належить діловій людині, колишній «суперник» Путіна на президентських виборах супроводив створення своєї партії «Гражданская платформа» низкою зрозумілих соціальних намірів, починаючи із виведення держави з медіа-ринку та цілковитої приватизації ЗМІ й закінчуючи запровадженням соціальної медицини.
Ці збори – КР і нової прохоровської партії – відбулися в один день і в один час. Мало хто захоче всерйоз засумніватися в «замовному» характері згаданої політсили, і її поява на політичній арені на чолі з екс-бізнесменом точнісінько в момент нового витка опозиції навряд чи випадкова. Будь-який доморощений опозиціонер, чия опозиційність зводиться до гнівних антивладних постів у LiveJournal і виходів на мітинги в хорошу погоду, спроможний порівняти дві нові структури, причому не на користь структури Навального, що не змогла поки що створити жодної програми, крім «Геть Путіна будь-якою ціною!»
Сам по собі лозунг цілком популярний у колах «розсерджених громадян», особливо враховуючи останні дії влади: «добровільну» явку з повинною опозиціонера Лєоніда Развозжаєва (від якої він уже відмовився), позбавлення депутатського мандата одного з найзавзятіших критиків влади в стінах Держдуми Ґєннадія Ґудкова, переслідування учасників мітингу 6 травня, шаленство пітерських законодавців, що забороняють гомосексуалізм і тупіт котів. Усе це, слід зауважити, відбувається на тлі масованого і невиправданого підвищення цін за всіма фронтами.
Однак час минає, влада дедалі активніше переслідує опозицію: порушено карні справи проти Навального, Удальцова та його помічника Лєбєдєва, в колонії етаповано засуджених учасниць панк-гурту Pussy Riot, спецслужби процвітають у пошуках зовнішніх ворогів (замість Бєрєзовского тепер головним недругом Росії став грузинський парламентарій Ґіві Тарґамадзе, який нібито фінансує «болотників»), банить сторінку відомої своєї супротивниці, колишньої телеведучої Ольґі Романовой на Facebook. На ці наступи опозиція відповідає: «Брешеш – не візьмеш», намагаючись зробити кроки в бік консолідації. Спроба консолідації вилилась у створення офіційної еліти опозиції – Координаційної ради, органу без повноважень, без вагомої підтримки, без планів. По суті, він став баштою зі слонової кістки, в яку забралася російська опозиція, не дуже розуміючи, що їй далі робити.
Власне, у цьому немає нічого дивного – російська опозиція ще надто молода, щоб устигнути за короткий час свого існування адаптуватися до нових політичних реалій. Вона не здатна правильно скористатися з незадоволення чималої частини громадян наявним станом речей у країні, у той час як влада, що має ще з радянських часів солідний досвід ідеологічної роботи з народом, знаходить дедалі нові способи довести свою життєздатність.
І головне, чим грішить нинішня протестна верхівка, – це відсутність справжнього лідера. Навальний, визнаний найпопулярнішим опозиціонером, – майданний політик, що створив свою політичну репутацію на зриванні масок із партії шахраїв і злодіїв. Але всі маски давно зірвані. Ті, хто і раніше не сумнівався в радянсько-гебістсько-корупційній заквасці «Единой России», з приходом Навального в лідери нічого нового для себе не відкрили. Ті, хто мав сумніви, ще трохи посумнівалися, але повірили йому й чекають на продовження.
Пригадуєте, що Базаров казав на докір Кірсанова, що ви, мовляв, усе руйнуєте? «Потрібно спочатку місце розчистити», – відповідав головний нігіліст російської літератури. Якби він знав, ЩО і ХТО прийде на розчищене ним і його соратниками місце…