Жителям підконтрольних «ДНР» районів не позаздриш. Вони практично не мають змоги отримувати об’єктивну інформацію про те, що відбувається в їхньому регіоні. Єдиним променем світла в цьому царстві невідання для них залишається інтернет, хоча й там цензура намагається накласти свої обмеження. Як відомо, цілу низку українських ресурсів у Донецьку місцеві провайдери заблокували згідно з указом адміністрації Захарченка.
Заповнювати інформаційний вакуум сепаратисти намагаються своїми виданнями. Лише в Донецьку бойовики друкують близько десятка різних газет. Крім того, ведуть мовлення кілька телеканалів, два з яких називаються «Оплот». Ось тільки контент видань практично не відрізняється. Досі не зрозуміло, навіщо бойовикам узагалі випускати таку кількість різних видань, якщо можна обмежитися одним-двома.
Газети «Донецк Вечерний», «Донецкое время», «Донецкая Республика», «Голос Республики» виходять з однаковими фотографіями Захарченка на перших шпальтах. Знімки централізовано затверджує і розсилає в редакції його прес-служба. В одному номері в середньому буває п’ять-шість фотографій ватажка «ДНР», іноді навіть по дві на одній шпальті. До аналогічної практики сьогодні вдаються в Туркменистані, де всі газети також виходять обов’язково з портретом президента Бердимухамедова на першій сторінці.
Читайте також: Мирна диверсія
Єдине донецьке видання, яке не друкує затвердженого портрета Захарченка, — «Новороссия», що видається коштом угруповання Павла Губарєва. Вже цей факт дає підстави вважати його умовно опозиційним, хоча жодної явної критики очільника бойовиків там немає. Втім, газета Губарєва все-таки відрізняється від інших позамежним градусом російської націоналістичної пропаганди. Якщо стиль публікацій газет із портретами Захарченка ніби скопійований із радянських передовиць 50-річної давності й публікується там переважно офіціоз, то «Новороссия» друкує відверто мракобісні та псевдоісторичні матеріали, які розповідають про змови світової закуліси проти Росії, всілякі варіації «плану Даллеса», а також розміщує звичні вже історії про «страшні злочини українських карателів».
«Я бачив, як вони вбивали дітей, жінок, людей похилого віку. Вбивали не випадково, не помилково, а цілеспрямовано, методично. Вбивали підло, розстрілюючи житлові квартали касетними та фосфорними бомбами. Вбивали, прекрасно знаючи, що стріляють по лікарнях і школах, по дитячих садках», — стиль типової замітки в газеті Губарєва (№ 94 від 30 червня 2016 року).
При цьому про реальні проблеми, які зараз насамперед хвилюють жителів підконтрольних бойовикам районів, у газетах практично нічого не пишуть. Не знайдеш там й інформації про заборгованість із заробітної плати перед шахтарями, яким досі не видали грошей за березень. Як і про мітинги підприємців, обурених терором так званої податкової бойовиків, що відбирає в них товар та обкладає штрафами. Не йдеться й про подальшу долю закритих підприємств, а також тих, що вмирають, які після захоплення Донецька угрупованням Захарченка втратили можливість нормально працювати.
У цих умовах люди, яким «пощастило» опинитися в «ДНР», викручуються як можуть. Вільні ЗМІ їм замінили соціальні мережі та блоги, котрі бойовикам заблокувати набагато складніше, ніж окремі інтернет-ресурси. Тепер про свої реальні проблеми люди повідомляють у Facebook і «ВКонтакте», часто реєструючи анонімні акаунти, щоб уникнути проблем. А замість опозиційних сайтів і газет тепер читають блоги в ЖЖ.
Читайте також: "ЛНР-ДНР": два роки невизначеності
«Скандали, інтриги, розслідування ДНР» марно шукати в газетах. Зате про все це можна дізнатися з блогу http://insider-dnr.livejournal.com, де обговорюють чутки, плітки та брудну білизну різних функціонерів «республіки». Або ж в інших схожих блогах на кшталт http://dpr-uncut.livejournal.com або http://novorossiago.livejournal.com.
У «ДНР», як у будь-якій великій структурі, існують різні угруповання, що змагаються між собою, проте в їхніх представників немає можливості публікувати одне на одного компромат у ЗМІ (оскільки й ЗМІ як таких також немає). Тому компромат на конкурентів залишається зливати тільки через блоги, прикриваючись анонімністю. У блогах сепаратисти зводять одне з одним особисті рахунки, не забуваючи для порядку лаяти в бік України, щоб уникнути звинувачень у провокаторстві та непатріотичності. Велика частина негативних публікацій присвячена Денису Пушиліну та його оточенню, що походить із фінансової піраміди МММ. Пушиліна в Донецьку відверто ненавидять, але якимось дивним чином цей персонаж лишається непотоплюваним.
Є в Донецьку навіть якась подоба опозиційного інтернет-ТБ. На youtube.com зареєстрований канал «Криптограф Новороссии», де анонімний ведучий, одягнений у маску й форму «Гірка», зриває завісу з того самого Пушиліна та інших шахраїв із оточення Захарченка. Саме такою є сьогодні свобода слова по-донецьки.
Більшість анонімних опозиційних блогів пов’язують із Павлом Губарєвим та польовим командиром Олександром Ходаковським. Деякий час і сам Ходаковський вів досить опозиційний блог, у якому невтішно відгукувався про Захарченка та його порядки. Однак із червня ресурс уже не оновлюється. Мабуть, куратори пояснили Ходаковському, що не вітають таких одкровень. Тому «вкидати» компрометуючу інформацію тепер доводиться з інших джерел.
Читайте також: В очікуванні реваншу
За іронією долі люди, які довгий час проголошували вільні медіа та незалежних журналістів «інструментом згубного впливу Заходу» й ратували за введення цензури, врешті-решт самі стали її жертвою та усвідомили всю важливість свободи слова. Тож зараз ті, хто проклинав «американських грантоїдів» та українські ЗМІ, намагаються за їхньою допомогою запустити в інфопростір потрібну інформацію.
Сучасні технології дають можливість сьогодні легко обійти будь-яке блокування чи цензуру. Тому друк одноманітних газет із портретами Захарченка в наш час видається комічним. Але ватажок бойовиків, схоже, просто не здатний це усвідомити й отримує щире задоволення від споглядання своїх ликів на перших шпальтах. А це означає, що роль блогів і соціальних мереж та їх закріплення як основного джерела інформації для донеччан тільки зростатиме. І це треба взяти до відома, зокрема, й українським журналістам, якщо вони хочуть доносити свою інформацію до читачів на Донбасі, а також мати від них зворотний зв’язок.