Знову поширились чутки про так зване
об’єднання опозиції і знову замість розважливих людей, які реально дивляться на
життя, ми бачимо політичних фігурантів, які дотримуються прадавніх ідеологічних
кліше і догматично, немов за минуле сторіччя нітрохи не змінилося життя, ділять
себе на правих і ще правіших, лівих і ще лівіших, ― дрібних і ще дрібніших, ― і
не помічають, що їхня вовтузня ― лише нікчемне політиканство, свідчення великої
байдужості до долі і України, і народу.
Невже
ці «вожді» та «лідери» не бачать, яка організована сила протистоїть їм, і тому
так уперто наполягають на своїй принциповості та чистоті (колишні комуністи й
функціонери компартії, доживши до сивини, запевняють тепер народ у своїй
ідеологічній «незайманості»!)? В країні існує одна
єдина могутня партія ― партія влади, яку можна умовно назвати Російською
регіональною партією, бо вона, хоч і використовує тепер державу (згадаймо
марксистських класиків!) як інструмент організованого насильства і грабунку, врешті-решт
спрямовує свої зусилля на перетворення її в російський регіон. І, звичайно, ця
партія не має ніякого ідеологічного баласту й діє на основі голого прагматизму.
Тому єдина сила, яку треба протиставити їй ― партія, яку можна було б умовно
назвати Українською державною, поки не буде такої справді єдиної опозиційної
партії, всі заходи опозиційної дрібноти будуть лише політичною мастурбацією.
Об’єднання опозиції ― абсолютний імператив,
відтак, що гучніше той або той
псевдоопозиційний політик заявляє про свої «чисті» ідеологічні принципи, то
більші сумніви виникають не тільки в його здатності оцінити реальну
ситуацію в країні, а й у його чесності та щирості. Патріотизм таких політиків ―
брехня чистісінької води, бо мертві догматичні конструкції вони ставлять вище
від батьківщини. Патріоти об’єднуються навколо батьківщини, захищають її, а
якщо не роблять цього ― це просто політичні фіглярі й провокатори, які риють
могилу українській державі.
В Україні утверджується тоталітарний режим,
будуть його люди, сформовані совєтським тоталітарним режимом, чогось іншого
збудувати вони не годні. Україна тепер ― зменшена копія Совєтського Союзу, яку
дедалі більше наближають до оригіналу. Тож як опозиційні «одноосібники»
збираються подолати цього монстра? Невже словами про свою «праву» чи «ліву»
орієнтацію? Невже вони не бачать, що йти треба прямо, бо саме там лежить той
величезний камінь спотикання, який треба прибрати з дороги?
Янукович ― боже благословення для України. Або
українські опозиціонери нарешті зрозуміють, що треба виступити єдиним партійним
фронтом, або їм усім стелиться битий шлях у гундяєвське царство небесне, тобто
Юго-Западний регіон Росії.