ОПК: Марш назустріч

Суспільство
24 Грудня 2019, 15:24

Військові технології змінюють цивільний світ. Доволі непомітно, адже не завжди стає відомо про походження тої чи іншої технології. Ми щодня користуємося інтернетом та GPS-навігацією, відкриваємо консерви, працюємо за персональними комп’ютерами, робимо фото на цифрові камери й не замислюємося над тим, що всі ці винаходи спочатку були створені в інтересах військових. Часто такі технології стають цивільними через випадковість. Завдяки їй, наприклад, у нас з’явилася мікрохвильова піч, принцип дії якої несподівано винайшла під час розробки радарів американська компанія Raytheon, що тепер більш відома своїми ракетами BGM-109 Tomahawk.

Однак, щоб це сталося, необхідно дещо більше, ніж збіг обставин. Насамперед потрібен потужний та сучасний оборонно-промисловий комплекс (ОПК), який має відповідний рівень фінансування, щоб вести 
наукові дослідження. Це завдання різні країни вирішують по-своєму. 

 

Читайте також: Розбалансування. Як реформувати ОПК

США, що є найпотужнішою країною з погляду армії, виділяють на оборону найбільший у світі бюджет — 2019 року він становив $693 млрд (див. «Витрачати з розумом»). З цієї астрономічної суми $95,2 млрд було закладено на проведення досліджень, вдосконалення, випробування та оцінки новітніх зразків (research, development, test, and evaluation, RDT&E) озброєння і військової техніки (ОВТ). У 2020 фінансовому році, який офіційно розпочався 1 жовтня, Пентагон запросив на військову науку ще більше — $104,29 млрд. Наприклад, американське Агентство передових оборонних досліджень DARPA, що є автором найбільш цікавих розробок, має отримати близько $3,6 млрд. Крім того, порівняно з попереднім роком буде збільшено фінансування досліджень мережоцентричних військових технологій (+18%), систем комунікації та управління (+25%), передових технологій електроніки (+16%). 

 

Цілком логічно, що деякі з технологій невдовзі зможуть стати надбанням цивільного сектору. Або, навпаки, військові скористуються цивільними розробками, як нещодавно анонсований пікап для перевезення піхоти Chevrolet Silverado ZH2 від GM Defense, який створено на базі цивільного автомобілю, що використовує водневі батареї як паливо. Так само військові придивляються до гібридних двигунів та навіть електромобілів, що вже встигли стати звичними на дорогах. Для розробників це шанс отримати державне фінансування для розробки (у згаданому вище проекті пікапа йдеться про $1 млн), яка потім може принести додаткові прибутки на масовому ринку. Приблизно так на світ з’явився «оцивільнений» позашляховик Hummer. Ще одним прикладом є нещодавня ініціатива Пентагона JEDI вартістю $10 млрд щодо впровадження хмарних обчислень для оборонного відомства, які вже звичні по всьому світу.

США виділяють на оборону найбільший у світі бюджет — 2019 року він становив $693 млрд. З цієї астрономічної суми $95,2 млрд було закладено на проведення досліджень, вдосконалення, випробування та оцінки новітніх зразків озброєння

Остаточні цифри оборонного бюджету США невідомі, адже законопроект ще має пройти всі процедури погодження, однак досвід показує, що військові США здебільшого отримують те, що просять. Це й не дивно: якщо раніше Сполучені Штати могли насолоджуватися одноосібним лідерством та могутністю, то тепер їм на п’яти вже наступає Китай, який витрачає хай і менше ($177,61 млрд згідно з офіційними даними), але робить це напрочуд ефективно. З Піднебесної не чути про невдалі проекти типу американського багатоцільового есмінця класу «Зумвольт», на який було витрачено шалені гроші та купу часу, але ці кораблі більше стоять у доках на постійних ремонтах, ніж виконують бойові місії. Китайські інженери хай і дещо копіюють найефективніші зразки ОВТ з усього світу, але водночас не повторюють помилок розробників та значно зменшують час, необхідний для введення техніки до строю. Пекін уже має свої аналоги американських ударних дронів, ось-ось запустить конкурента F-35, створює безпілотні надводні та підводні платформи, розробляє сучасні ракетні системи, тобто фактично йде на рівні зі Сполученими Штатами. А якщо поглянути на успіхи Huawei, то у сфері комунікаційних технологій, зокрема розвитку зв’язку 5G, навіть випереджає. Одна з причин успіху Пекіна — акцент на власне виробництво, створення повного циклу для всіх зразків усередині країни. Утім, достовірних даних щодо ОПК Піднебесної небагато. По-перше, країна не може похвалитися дієвим демократичним контролем над оборонним сектором, тому влада може приховано витрачати на озброєння стільки, скільки вважає за потрібне. По-друге, на відміну, наприклад, від США, КНР не вказує видатки на розробку новітньої техніки у своєму оборонному бюджеті, ці видатки розпорошуються за іншим статтями, часто це проходить як «фінансування промисловості». 

Інший претендент на лідерство — Росія — також вважає розвиток свого ОПК пріоритетним. Цьому сприяють як внутрішня політика «оточеної фортеці», яку перенести нинішнє керівництво країни, так і агресивні плани щодо сусідніх країн. Як і Китай, Росія не має потреби звітувати перед своїми громадянами чи дослуховуватися до критики надмірних витрат. Офіційний оборонний бюджет РФ на 2019 рік становив $46 млрд (приблизно в 15 разів менше, ніж у США), він знижується вже кілька років поспіль, що часто підкреслюють російські пропагандисти, мовляв, Кремль прагне миру, тоді як Вашингтон постійно збільшує свої видатки на військо. Витрати на розробку новітніх зразків офіційно становлять близько половини бюджету, на рівні $25,6 млрд. Водночас, на думку російського експерта Алєксандра Ґольца, англомовні звіти, які передає РФ до ООН, мають занижені показники, що відрізняються від внутрішніх російських документів, а це дає можливість маніпулювати даними. До того ж деякі видатки просто ховаються в таємній частині російського бюджету, яка рік у рік зростає та охоплює дедалі більше розділів. 

 

Читайте також: Сергій Степанов: «Не всі розуміють, що помилки військових конструкторів коштують занадто дорого»

Станом на 2018-й на російську оборонку працювало понад 1,4 млн людей у більш ніж 1360 підприємствах. Масштаб ОПК становить майже третину всієї російської промисловості. Якщо подивитися на останні російські розробки, то стає зрозуміло, що видатки на ОПК насправді зростають і вони явно перевищують офіційно заявлений рівень. За словами американських дослідників Майкла Коффмана та Річарда Кеннолі, якщо порівнювати бюджети за паритетом купівельної спроможності та оцінювати реальні надбання російської армії, то оборонний бюджет РФ може становити від $150 млрд до $200 млрд.

Зростання забезпечують два основні фактори: збільшення оборонного замовлення та активний експорт. Оборонне замовлення робиться в межах державної програми озброєнь на 2018–2027 роки, за цей час планується витратити близько 19 трлн російських рублів ($255 млрд). При цьому основний акцент робиться на розвитку ядерних сил, високоточній зброї та техніці для сил загального призначення. 

Експорт озброєння завжди мав велике значення для економіки РФ, однак в умовах західних санкцій він став одним із небагатьох стабільних джерел валюти. Частка Кремля на світовому ринку становить близько 20%, це другий продавець ОВТ після США. До того ж там продають не лише застарілі залишки радянської техніки, а й цілком сучасні розробки типу СУ-57Е, «Панцирь-С1Е», «Искандер-Е» й відому через скандал між Вашингтоном та Анкарою зенітну ракетну систему С-400. Сьогодні завдяки високим прибуткам від торгівлі ОВТ (а вони зумовлені різницею між низькою собівартістю в рублях та високою ціною у валюті на продажу) російський ОПК наближується до самоокупності. Крім грошей, оборонка дає і технології, частка RDT&E-витрат становить близько 10%, тоді як у цивільному секторі ледь дотягує до 1%. Тобто фактично для Кремля ОПК може стати єдиним рушієм розвитку та зростання держави. Ситуація дещо нагадує Радянський Союз, який витрачав левову частку ресурсів на розробку ОВТ, нехтуючи іншими галузями промисловості. Принаймні офіційно Кремль не прагне повторити історію СРСР, коли були ракети, але не було лампочок, тому Владімір Путін не раз наголошував, що російський ОПК має поступово переходити на продукцію для цивільного ринку. Наприклад, за однією з його заяв, «цивільна» частка до 2025 року має становити 30%, а до 2030-го — 50%. 

 

Інші гравці, зокрема європейські країни, мають значно менші бюджети, але не менші амбіції. Сусідня до України Польща витрачає на армію близько $11,5 млрд, і ця сума зростає з року в рік. Очікується, що за 10 років бюджет збільшиться втричі. Це дає Варшаві змогу реалізувати найбільший в історії країни проект Harpia щодо придбання багатоцільових винищувачів F-35. Крім того, до національного «Плану технічної модернізації на 2019–2026 роки» входять програми Narew зі створення власного комплексу ППО (за технологіями американських Patriot), Kruk — розробка вертольоту для сухопутних військ, Cyber.mil — розвиток польських кібервійськ, Orka — новітній підводний човен тощо. На військову науку з оборонного бюджету-2019 передбачено $292 млн, це на 18% більше, ніж торік, але є проблеми з освоєнням цих грошей. Наприклад, 2016-го було використано 67,3%, 2017-го — 38,7%, а 2018-го — лише 19,1%. Чехія — ще одна європейська країна, відома своїми зброярськими розробками, — на наукові дослідження в ОПК витрачає близько $19 млн з $2,96 млрд бюджету, обидва показники зростають останніми роками. Чехія витрачає ці гроші на два основні напрями: на інституційну підтримку дослідницьких організацій (оборонні дослідження, розробка експериментальних зразків та участь у міжнародних проектах) і на конкретні програми в інтересах збройних сил.

 Цікавим є досвід Білорусі. Країна дістала в спадок від СРСР доволі потужний ОПК, орієнтований на союзника — РФ. Білоруські підприємства доволі успішно розвиваються, є кілька унікальних розробок, надто у сфері електроніки, здатних конкурувати з найкращими західними аналогами. Білоруські підприємства виробляють майже 2 тис. різних вузлів та агрегатів для РФ, їхня частка становить близько 15% у російському ОВТ. Але з початком агресії проти України, попри всі наявні офіційні договори у сфері оборонних технологій, у Кремлі виникли певні сумніви щодо доцільності такого критичного виробництва в іншій країні. Розпочався курс на витіснення білоруських виробників з російського ринку. Росія відмовляє Мінську в продажу сучасних російських зразків ОВТ, зокрема ЗРС С-400 та ОТРК «Искандер», що змусило Білорусь розробити власний комплекс «Полонез». Тому Білорусь була змушена шукати нового друга й покупця на свою продукцію. Ним став Китай, з яким Мінськ наразі має кілька спільних проектів. За останні п’ять років сукупний оборот продукції ОПК між країнами зріс удвічі. Для Мінська це чудова можливість отримати фінансування в умовах стагнації економіки, для Пекіна — новий ринок для просування своєї продукції та можливість закупити новітні якісні зразки ОВТ в обхід наявних обмежень серед деяких країн НАТО. 

 

Читайте також: Привид у броні

Туреччину — іншого сусіда й партнера України по оборонці — теж варто наслідувати. За останнє десятиріччя країна вклала значні ресурси в розвиток вітчизняного ОПК, до того ж ставка робилася на його незалежність. На початку 2000 років близько 80% турецьких оборонних підприємств залежали від іноземних партнерів. Сьогодні цей рівень зменшився до 35%. Це дало можливість Туреччині не лише самостійно забезпечувати потреби своєї армії, а й налагодити експорт, 2017 року прибуток від продажу ОВТ становив $1,8 млрд. Хоча традиційно основними покупцями турецького оборонпрому були мусульманські країни, сьогодні Анкара активно шукає собі партнерів і серед інших країн. Тут достатньо згадати: нещодавно Україна купила собі турецькі радіостанції Aselsan та ударні БПЛА Bayraktar TB2. Для реклами своєї продукції Туреччина щороку проводить міжнародну виставку оборонної продукції IDEF, 2019-го в ній узяли участь 576 іноземних та 485 турецьких компаній. У Туреччині в цьому секторі залучено понад 45 тис. працівників. Більшість із турецьких виробників — це малий або середній бізнес, що дає змогу гнучкіше реагувати на потреби війська. Крім того, Анкара активно розвиває партнерство з іноземними компаніями. Наприклад, між Технічним університетом Стамбула та компанією Boeing вже кілька років існує спільна програма, що поєднує в собі освітній, дослідницький та виробничий компоненти.

Отже, розвиток ОПК для країн може стати не лише ознакою агресивних планів, а й цілком ефективним інструментом для стимулювання економічного зростання та збільшення наукового потенціалу. Інвестиції в оборонку, а надто в надсучасні її сектори, можуть принести реальні дивіденди й посилити цивільну частину промисловості. Водночас ні тривалий збройний конфлікт (Ізраїль), ані різні обмеження чи санкції (КНР, Білорусь, Росія) не стануть серйозною перешкодою, якщо керівництво країни справді має політичну волю та бажання.