Не зумівши відразу захопити її, після тривалої облоги греки нібито вирішили потоваришувати з троянцями й на знак «дружби» подарували їм величезного дерев’яного коня. Троянці зраділи й притягнули подарунок у центр свого міста, не помітивши, що всередині ховається древньогрецький спецназ. У слушний час грецькі воїни вийшли на вулиці Трої, напали з тилу на її оборонців — і місто впало… А попереджав же їх мудрий Лаокоон: «Бійтеся данайців, навіть якщо вони приносять дарунки»…
Відтоді ця фраза побутує у світі політики, принаймні там, де здатні сприймати досвід минулого. Її знову треба згадати у зв’язку з останніми пропозиціями Україні з боку московського диктатора Путіна, який влаштував «свято небаченої щедрості», оголосивши про свою готовність віддати Україні захоплені в Криму 2014 року російськими військами бойові та допоміжні кораблі Військово-Морських сил України, а ще певну кількість українських літаків, танків та артилерійських систем. Ураховуючи «кредитну історію» Путіна, треба розуміти, що цей діяч нічого не робить без прихованої, недекларованої мети. Вся політика для нього — як зовнішня, так і внутрішня — це сукупність спецоперацій. Чому він зробив такий широкий жест (цілком, як виявляється, токсичний)? Придивімося пильніше.
Читайте також: Кораблі ВМС України в Криму: брати чи не брати?
Справді, через боягузтво, дурість та зраду деяких чільних представників постмайданної влади Україна втратила на кримських базах найбільшу та найкращу частину свого Військово-Морського флоту. На окупованому півострові залишилися кілька кораблів класу корвет, зокрема відносно нові «Тернопіль» та «Луцьк», кілька малих ракетних кораблів радянського виробництва та ще якісь дрібниці. А більша частина корабельного складу —те, що передавала Росія Україні 1996–1999 років у вкрай поганому стані, адже російська сторона свідомо руйнувала українську частку Чорноморського флоту. То була тактика «випаленої землі». Приміром, у Балаклаві під час передавання військових містечок Україні росіяни навіть виривали зі стін електроди. І раптом тепер пропонують повернути те, на чому російські чиновники могли б заробити якусь копійчину. Яка ж мета цієї спецоперації? Насамперед це чудова можливість для Кремля геть дискредитувати Україну та її владу. Якщо Україна проковтне наживку й погодиться взяти весь той брухт, це означатиме, що вона згодна з анексією Криму й готова до миру на умовах Кремля, який покаже Заходу, що РФ поступово вирішує всі спірні питання з Україною, залагоджує цей російсько-український конфлікт, цю «сімейну суперечку», у яку Заходу краще не втручатися, мовляв, Москва все вирішить «по-братньому». Передавання кораблів, танків, літаків, захоплених в України в Криму, — це для Росії начебто підведення риски з кримського питання, а якщо Україна візьме в тому участь, отже, вона також згодна з тим, що все, що сталося 2014 року, вже історія й закрите питання. Це буде дуже шкідливий сигнал з огляду на міжнародний авторитет України, бо якщо країна охоче приймає подачки від агресора, то чи боротиметься по-справжньому проти нього її влада…
Звісно, Путін, добре знаючи нашу владу, сподівається, що хтось у Києві вже підрахував, скільки можна заробити на утилізації цієї техніки чи на її ремонті й модернізації, тому й намагається згодувати російські трофеї Києву, очікуючи, що київські нувориші вкотре продемонструють світові всю свою мізерність.
Ситуація дуже принизлива для України, тому деякі спостерігачі порівнюють дії Путіна з діями бандита, який захопив чужу хату, а за кілька років пропонує господарю завітати й забрати непотрібні бандиту шафи й стільці, мовляв, навіщо мені твій мотлох.
Читайте також: Українська безпека: морський вимір
Найбільш адекватно на непристойну пропозицію відреагував прем’єр Гройсман, який заявив, що Україна готова прийняти кораблі разом із Кримом… Якщо під час війни жертва агресії щось бере в агресора та окупанта, то такі відносини важко назвати війною, бо брати якісь предмети у ворога протиприродно. Це можливо лише після закінчення війни. А Путін висунув свою ініціативу, щоб показати всім, нібито ніякої російсько-української війни немає, а є внутрішньоукраїнський громадянський конфлікт, де Росія тільки посередник.
Якщо українське керівництво буде таким непринциповим і дурнуватим, що проковтне цей гачок, то можна буде зняти санкції з Росії і взагалі залишити Україну без міжнародної підтримки. Адже російська пропаганда покаже, як Росія та Україна можуть дійти згоди (розпіарять приїзд українських військових експертів до Криму, щоб забрати своє), аби тільки Захід не втручався.
Згадаймо, як у XIX столітті Алєксандр Пушкін писав про нищення Польщі Росією: «То давний спор славян между собою»…
А український флот справді будувати треба. Адже Одеська, Миколаївська, Херсонська області не захищені з моря, як і в Азовському морі узбережжя Запорізької та частини Донецької областей доволі вразливі від можливого морського десанту чи блокади. У майбутньому Україні доведеться створювати військову флотилію, частину ВМС на Азовському морі.
Поки що хвалитися нічим. Багатостраждальний проект українського корвета вже майже 20 років ніяк не може вийти на фінішну пряму. Хоча колись корабельні Миколаєва були здатні будувати значно потужніші кораблі, зокрема навіть авіаносці. Між іншим, єдиний нині авіаносець російського ВМФ «Адмирал Флота Советского Союза Кузнецов» (на російському морському жаргоні «Кузя») був збудований на українській корабельні. Розвал військового кораблебудування в Україні — це прояв браку політичної волі керівництва країни. А путінський брухт Україну як морську державу не врятує, лише зганьбить перед усім світом…