Правоохоронці масово спонукають брати хабарі, щоб покращити статистику й заробити
Якщо людина пише заяву до міліції про вимагання в неї хабара, це варто вітати. Адже боротьба проти корупції починається з кожного. Коли вона робить це вдруге – молодець, свідомий громадянин. Якщо такі випадки повторюються знову і знову, над ситуацією варто замислитися. А коли в усіх історіях брáти хабарників приходять одні й ті самі міліціонери, виникають обґрунтовані підозри: а чи не провокатор це? Коли у людини проблеми із законом, вона перебуває в розшуку міліціонерам нескладно її переконати попрацювати провокатором.
Читайте також Озброєні й безкарні: влада лише імітує боротьбу зі злочинністю в лавах правоохоронців
ПІДСАДНА КАЧКА
Зиновій Добрянський, Олександр Чілімов та Юрій Бондаренко, працюючи в Управлінні державної служби боротьби з економічними злочинами (УДСБЕЗ) міліції Львівщини, боролися з хабарництвом. Переловили й віддали під суд безліч корупціонерів. Однак Тиждень дізнався, що у багатьох епізодах, викритих згаданими борцями зі злочинністю, жертвою вимагання хабара була одна й та сама людина – Зоряна Кустик. Автор роздобув документи, які свідчать: коли ця дівчина мандрувала Львівщиною і від неї мало не на кожному кроці вимагали хабарів, вона перебувала в розшуку за шахрайство.
Зоряна вміла входити в довіру до людей. Якось переконала знайоме подружжя, що має добрі зв’язки в міліції, завдяки котрим (за певну винагороду, звісно) допоможе з виробленням закордонних паспортів. Минав час – ані грошей, ані готових документів. Подружжя зрозуміло, що його «кинули», і звернулося до правоохоронців. Проти Кустик порушили кримінальну справу за шахрайство. Свою провину дівчина визнала повністю. Матеріали передали до суду, однак на засідання вона не приходила. Тому 22 травня 2007 року Личаківський районний суд оголосив її в розшук.
І тут закручується інтрига нашої історії. Перебуваючи в розшуку, дівчина вирішує вступати до Аграрного університету в Дублянах. А згодом пише заяву до міліції про вимагання в неї хабара методистом заочного навчання вишу О. Сиротою за сприяння у вступі. 6 липня 2007 року методиста «брали» міліціонери Добрянський, Чілімов та Бондаренко.
Тоді ж Кустик почала навідуватися до мера Соснівки Ірини Харчук. Просила земельну ділянку під ковбасний кіоск. «Я їй говорила, що вільних ділянок немає, – каже тепер уже екс-посадовець. – Пропонувала орендувати місце на базарі, повідомляла про вільні нежитлові приміщення. Такі варіанти Зоряні не підходили. Мовляв, хочу земельну ділянку. Вона постійно дзвонила і вмовляла: «Я віддячу», «Може, щось вирішимо». 26 січня телефонувала мені 15 разів!»
28 січня 2008 року до кабінету мера Соснівки завітала Кустик і залишила на столі $1 тис. Щойно вийшла, як до приміщення ввірвались уже знайомі нам оперативники Добрянський, Чілімов та Бондаренко. Вони перевіряли факти, викладені в заяві Зоряни про вимагання в неї хабара, яку дівчина написала в Сокальському райвідділі того самого дня.
Паралельно Кустик приїжджала й до мера Рави-Руської Алли Сопрун. «Казала, що хоче хлібний магазин відкрити, просила під нього земельну ділянку, – згадує та. – Я їй радила подати документи на комісію. Згодом Зоряна захотіла землю ще й під гуртівню. Вона так наполегливо ходила, що я почала передчувати щось недобре». Напевне, Аллу Сопрун врятувало те, що під час усіх зустрічей із Зоряною Кустик мер запрошувала до кабінету когось із працівників, аби не залишатися з нею наодинці.
Згодом, навесні 2008-го, дівчина приглянула собі Жовківщину. У тутешньому селі Замочок вона також хотіла отримати земельну ділянку. Щоправда, під індивідуальне будівництво. Понад два місяці зверталася до сільського голови Мар’яна Євуша. Коли в того в руках опинилися гроші, на сцені знову з’явилася вищезгадана трійця оперативників.
Євуш більш ніж рік провів у слідчому ізоляторі. Сидів із екс-міліціонерами, бо сам із «колишніх». Каже: «У СІЗО мені розповідали, що Зоряна Кустик раніше працювала із співробітниками БНОНу (відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків. – Ред.). Казали й про те, що вона в безлічі справ проходить як свідок і понятий». Тому не виключено, що згадані нами історії є лише верхівкою айсберга, а епізодів, у яких була задіяна пані Кустик, значно більше.
Читайте також Український МЕНТалітет: система МВС перетворилася на кастову структуру
СИСТЕМА
Провокація хабаром – це свідоме створення посадовою особою обставин, які зумовлюють одержання грошей, щоб потім викрити людину, яка їх узяла. За Кримінальним кодексом, це злочин, тож самі правоохоронці не можуть «дати на лапу» чиновнику, а потім його затримати. Бо за такі дії ризикують дістати від 3 до 10 років ув’язнення. Заборонено міліціонерам і підсилати до чиновників провокатора, який обіцяє віддячити за вирішення певного питання, домовляється про суму, після передачі якої посадовцю надягають наручники. Закон трактує це як штучне створення доказів. Та українські суди фактично не виносять вироків правоохоронцям за провокації хабаром. Тож борці зі злочинністю і далі махлюють.
В Ужгороді за кілька останніх місяців трапилися три дивні випадки. «Це були провокації, – заявив Тижню адвокат Євген Старцев. – Люди приходили до чиновників, говорили, мовляв, дякуємо за те, що ви зробили перевірку, і клали гроші. Причому попередньо про суму коштів домовленостей не було. Як і факту вимагання хабара – жодних доказів цього немає. Натомість маємо штучно створені умови, за яких особа взяла хабар. Для чого? Аби працівники міліції дістали показник у роботі – й відзвітувалися про боротьбу з корупцією».
Євген Старцев розповів, як діє на Закарпатті схема залучення правоохоронцями провокаторів. «Державна служба боротьби з економічною злочинністю приходить на фірму, виявляє порушення. А посадова особа на підприємстві домовляється, аби її не притягнули до відповідальності. Працівники міліції погоджуються на певних умовах. Мовляв, вас перевіряють різноманітні служби, тож дайте комусь хабар, щоб ми могли його викрити. Однак людина, яка дала «хабар», ніколи не визнає, що є провокатором міліціонерів».
Закарпаття і Львівщина не винятки, переконані правозахисники. «Мені не раз доводилося чути історії людей, яких провокували на хабар, – розповідає співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. – Наприклад, так було з головою сільради Старої Збур’ївки (Херсонська область) Віктом Маруняком. Нещодавно схожий випадок стався на Луганщині. Меру одного містечка вимазали ручку дверей кабінету тією самою речовиною, якою помітили купюри. Той, звичайно, взявся за неї, щоб відчинити двері, зайшов у кабінет. Слідом за ним вдерлася людина й кинула йому гроші на стіл. Далі – оперативники, телекамера, поняті».
Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини розповідає: такі речі трапляються і в Харківській області, де поряд із «підставами» у злочинах, пов’язаних з обігом наркотиків, поширені провокації хабаром. Історій багато, і їх широко обговорюють у середовищі адвокатів. «Чому працівники міліції роблять провокації? – розмірковує правозахисник. – Задля показників: певний підрозділ доводить свою потрібність, щоб отримувати фінансування та вищі звання для співробітників. Не забуваймо про корупційну складову: у спійманого на хабарі можна взяти відкупного. Трапляються політичні мотиви».
Адвокат Олег Мицик вважає, що міліціонери штучно створюють схожі ситуації заради підняття статистики. «За допомогою міліції хабар «приходить» сам: підшукують залежну від правоохоронців людину, яка починає наполегливо просити допомогти у вступі до ВНЗ, виділенні земельної ділянки, наданні відстрочки тощо, – пояснює він. – Головною ознакою такого провокатора є відвертість: він по кілька разів просить про одне й те саме, вимагає підтверджень чи гарантій. Тобто прагне записати на диктофон розмову із фразами, які можна тлумачити як згоду отримати гроші».
Київський адвокат Тетяна Монтян переконана, що провокація хабаром є звичною річчю для правоохоронців. За її словами, це явище доволі поширене, і вона постійно чує про нього від колег. «Використання «підсадної качки» – стандартна практика, – каже вона. – У мене зараз є справа, її слухають у Бориспільському суді. Обвинувачують екс-депутата Київради та депутата міськради Переяслава-Хмельницького. Там суцільні «підставні». Але адвокат радить розрізняти провокації. «Якщо підкинули (гроші. – Ред.) – це кримінал, «беспрєдєл» і т.ін., – зазначає Тетяна Монтян. – Але якщо хитро розвели, під якимось приводами втюхали гроші, а дурники їх узяли, – це інша річ».
Координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман наполягає: потрібно проводити чітку межу між провокацією давання хабара й участю в документуванні його отримання. Адже коли від людини вимагають, вона йде до правоохоронців, отримує мічені гроші тощо – це є законне документування злочинної діяльності. Інша справа, коли вона сама пропонує комусь «позолотити ручку».
«В Україні, на жаль, дуже низька довіра й повага до правоохоронних органів, – пояснює він. – Люди, які не перебувають у залежності від працівників міліції, не бажають їм допомагати. Тож ті викручуються як можуть».
Читайте також Пси режиму: українська міліція здатна воювати лише проти громадян
ПРОВОКАЦІЯ В ЗАКОНІ
Тим часом у кулуарах Верховної Ради раз по раз виникають ідеї взагалі декриміналізувати «провокацію хабаром». Як приклад наводять досвід європейських країн, де такі дії правоохоронцям дозволені. Українські міліціонери, звісно, радо вітають ці ініціативи законодавців. Водночас юристи й правозахисники, посилаючись на досвід тих самих країн ЄС, наполягають: процедура надання дозволу має бути чіткою та прозорою. І виправданою.
«Безумовно, слід узаконити певний механізм виявлення й розкриття хабарництва, – переконаний адвокат Петро Кравчук. – З огляду на європейський досвід та національне законодавство правильнішим є введення оперативно-розшукового заходу за зразком «контрольної закупки заборонених товарів». Адже провокувати – означає схиляти людину до того, чого вона не зробила б за відсутності втручання. Усталена практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) визнає неприпустимим схиляння правоохоронними органами особи до скоєння злочину. А от контрольоване вручення хабара цілком може та й повинно бути узаконене. У випадку наявності достовірних отриманих законним способом відомостей про попереднє скоєння особою такого злочину та про намір скоїти його повторно повинна відбутись симуляція хабара під контролем правоохоронних органів. При цьому ініціатива протиправної дії повинна виходити від хабароодержувача, а дії міліції мають бути пасивними».
У типових справах щодо провокацій Європейський суд з прав людини зазначає, що під час здійснення спеціальних слідчих заходів виникає ризик підбурювання з боку поліції. А тому межі їх застосування мають бути чітко визначені.
Показовою є справа «Кестас Раманаускас проти Литовської Республіки». Заявник – тодішній прокурор Каунаського повіту. До нього через знайомого V.S. звернувся A.Z. із проханням закрити кримінальну справу проти третьої особи. За це запропонував $3 тис. Пан Кестас відмовив, та після неодноразових пропозицій урешті погодився. Потому A.Z., який працював у відділі боротьби з корупцією МВС, звернувся до органів прокуратури з проханням надати дозвіл на використання «моделі симулювання протиправної поведінки». Один із аргументів – A.Z. підозрював, що прокурор брав хабарі й у минулому.
Після взяття ним обумовленої суми Раманаускаса затримали. Його звільнили з роботи й засудили до 19 місяців ув’язнення. Усі національні суди були однозначними: хабарник, винний. Натомість ЄСПЛ зазначив, що всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, треба визнати недопустимими. Понад те, їх не можна виправдати навіть суспільним інтересом.
ЄСПЛ визнав дії V.S. та A.Z. підбурюванням: у справі не було доказів, що прокурор Раманаускас раніше скоював корупційні злочини, а до того ж, як свідчать записи телефонних розмов, зустрічі прокурора з A.Z. відбувалися з ініціативи останнього. Тож, як наслідок, через контакти, встановлені з почину V.S. та A.Z., правоохоронні органи явно схиляли прокурора до злочину. І це тоді як, окрім чуток, не було об’єктивних підстав припускати, що він бере хабарі.
Це не єдине рішення ЄСПЛ стосовно провокацій правоохоронців, винесене на користь засуджених. Аналогічно було визнано незаконність дій поліції у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії». Євросуд зазначив, що «підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб’єкта, схиляючи його до скоєння злочину, який в іншому випадку не був би скоєний».
Читайте також: Поліційне бездержав'я