Харукі Муракамі особисто в мене асоціюється з Пауло Коельо. Передусім їх ріднить полярність читацьких оцінок. Ви помітили, що нейтралітету саме з цими авторами дотриматися неможливо? Їх творчість або любиш, або ненавидиш – третього не дано.
Крім того, обидва – з тих письменників, які запам’ятовуються широкій аудиторії однією книжкою, попри те, що написали значно більше. Коельо дорівнює власному «Алхімікові», Муракамі – «Погоні за вівцею». Все інше – залишок, віддзеркалення, самопереспів.
І найважливіший чинник: обох відкрили світові не рідні бразильцеві та японцеві критики, а перекладачі та чужі літературознавці. Коельо виявився суголосним настроям французів, які понесли в люди благу вість про його існування. Муракамі своїми руками «зробив» Дмітрій Ковалєнін.
Дзен-варіації
Перший російський переклад Ковалєніна «Охота на овєц» спричинив суцільну муракамізацію всієї СНД й у свідомості мас міцно закріпився як ідеальний. Самого тлумача почали величати культовим перекладачем культового письменника, і за відсутності автора першоджерела творчі вечори Ковалєніна проходили з небаченими аншлагами. На початку 2000-х наші північні сусіди навіть затіяли перегони з американцями – хто швидше перекладе й надрукує все написане японцем. І ту гонку росіяни виграли.
Треба визнати, що власний похід у славу Ковалєнін вибудував напрочуд грамотно. Ще до оприлюднення роману в Інтернеті з’явилася його стаття про творчість письменника, де чітко було викладено, яким чином варто любити Муракамі. Як PR-акція цей скромний за обсягом текст відіграв велику роль: тут уперше прозвучало чарівне жанрове визначення, що заторкнуло душі шанувальників красного письменства, – «джазовий дзен». Не знати імені японського белетриста, стверджував популяризатор, – однаково, що не вміти ввімкнути електричний чайник. Контрольний у голову – геніальний підсумок: «Консервативні японці не люблять його. Молодь – обожнює».
Коли Ковалєніна обережно питали про якість його роботи (принаймні на початку так і було), він увічливо пояснював, мовляв, адекватними бувають лише переклади інструкцій до вентиляторів. Як наслідок: російськомовній публіці дістався екзотичний проект, успіх якого визначила саме активність перекладача. Останній запустив ще одну байку про свого протеже, назвавши Муракамі найменш японським з-поміж усіх японських письменників. Після такої атаки не прочитати «Охоту…» означало визнати власну духовну неміч.
Усе навпаки
З виходом 2004-го української версії Івана Дзюба «Погоня за вівцею» «загадка» Муракамі втратила підґрунтя. Розходження з перекладом російського колеги виявилися разючими: починаючи від назви, в якій вівці втратили множину й обернулися самотньою особиною, що цілком відповідає темі роману, закінчуючи капітальними різночитаннями, котрі прямо впливають на сенс тексту.
Перше, що впадає у вічі й нефахівцеві – «Погоня…» приблизно на чверть менша за обсягом, ніж «Охота…». Звідки ж зайві сторінки? Там, де Ковалєнін не був упевнений у власних силах, він дописував за автора, так би мовити, від щирого серця. Надлишковість стилю «російського японця» – ще півбіди, а ось навмисне введення лексики молодіжних субкультур, аби утвердити Муракамі на п’єдесталі сучасності, перетворює переклад на вільний виклад.
Ковалєнін дописав цілі абзаци. Ледь намічену думку автора тлумач повільно розжовує й доводить до кашоподібного стану. Звідси – велемовність «Охоти…» на противагу лаконізмові «Погоні…». Іван Дзюб із текстом повівся обережно й дбайливо, наче з немовлям. Що дозволило українськомовному Муракамі бути таким, яким він є в оригіналі: аскетичним, простим, зате направду «японським». І очевидним стає факт підміни: не Хорхе Луїс Борхес чи Франц Кафка його попередники, а національні літератори – передусім Кобо Абе.
Здавалося б, дрібниця: збереження характерної для японського мовлення ввічливої форми звертання у розмові молодшого зі старшим, підлеглого з начальником. Саме завдяки цій деталі, опущеній у російському перекладі, в українському увиразнюється особливість мислення героїв, які тому, що знайомі з творчістю Дюка Еллінгтона, американцями все ж не стають.
Лаконічність і влучність версії Дзюба, відсутність словесних прикрас «оголюють» роман, проте дають йому можливість наблизитися навіть до найбільш критично налаштованих читачів. Адже не лише про «вівцю в голові» тут ідеться. А про втрату тожсамості в світі, де зневоднюють сушу, щоб будувати на додатковій території, але водночас висушують серце. Мова про солярного Овна – знак вогню, енергії, очищення. Про того Агнця, чия глибинна символічність зрозуміла і християнській культурі, і японській – і дотепер відкритій для всіх релігій. Про віднайдення власної сили, яка перетворює пересічного громадянина в могутнього володаря. Нарешті, про висікання Божої іскри в будь-якому маргіналі – улюбленому типажі Харукі Муракамі. В такій інтерпретації японський письменник дещо втрачає нав’язану йому культовість, натомість здобуває значно більше: вдумливого читача, здатного відділити зерна від полови, а літературу – від реклами.
Дві цитати
Здається, у цю пору я поводився з нею жорстоко. Як саме, я вже не можу як слід пригадати. А може, це я сам до себе ставився жорстоко. В усякому разі, це її начебто зовсім не бентежило. А можливо (це в крайньому випадку), вона мала від того насолоду. Чому – не знаю. Врешті-решт, як мені здається, вона не шукала в мене ласки. Як згадую про це тепер, впадаю в дивний настрій. Сумний настрій – ніби я раптом торкнувся невидимої в повітрі стіни.
Харукі Муракамі. Погоня за вівцею. – Х.: Фоліо, 2004.
В то время, мне кажется, я во многом походил на нее. Пусть нелепо и болезненно, но был нужен ей таким, каким был. В чем подходил, чем был нужен – сейчас уже не припомню. Может, я был нужен лишь себе самому – и не больше, но ее это ничуть не смущало. А может быть, она просто так развлекалась, – но чем именно? Как бы там ни было, вовсе не жажда ласки-нежности притягивала меня к ней. И сейчас еще, стоит вспомнить ее, возвращается ко мне то странное, неописуемое ощущение. Одиночества и печали – словно от прикосновения чьей-то руки, вдруг протянутой сквозь невидимую в воздухе стену.
Харуки Мураками. Охота на овец. – СПб.: Амфора, 2001.